Ухвала

від 06.03.2013 по справі 2а/0570/16873/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року справа №2а/0570/16873/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Геращенка І.В., Дяченко С.П.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 21.12.2012 р.),

представника відповідача Ярової С.Е. (довіреність від 01.03.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2012 року № 0002251740, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби № 0002251740 від 20.11.2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42 708,33 грн. та штрафну санкцію у розмірі 10 677,08 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наполягає на правомірності своїх дій і зазначає, що під час проведення планової перевірки відповідачем було встановлено розбіжність між податковим кредитом позивача та податковим зобов'язанням його контрагентів ТОВ «Векосс» та ТОВ «Макра Плюс», крім того, цим контрагентам анульовані їх свідоцтва платників податку на додану вартість та скасовано державну реєстрацію, тобто податкові зобов'язання останніми вже не будуть задекларовано та сплачено до бюджету. Апелянт, також, зауважує, що через відсутність умов для ведення господарської діяльності угода, укладена з ТОВ «Макра Плюс», має ознаки нікчемності на підставі ст.ст. 203,215,228 Цивільного кодексу України. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що подорожні листи, які підтверджують факт транспортування, до перевірки не було надано.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній зазначає, що укладена ним угода з ТОВ «Макра Плюс» була спрямована на настання реальних господарських відносин, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, а наявність дорожніх листів є обов'язковою виключно для юридичних осіб, відповідно до п. 2 постанови КМУ від 25.02.2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні». Крім того, зазначає, що порушення, які допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію позивач ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області 07.07.1999 року за № 2 277 017 0000 002110, перебуває на податковому обліку у відповідача, є платником податку на додану вартість.

В період з 15.10.2012 року по 02.11.2012 року Слов'янською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, про що складений акт від 08.11.2012 року № 5610/17-311-3-2477808976.

Висновками акту перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_4 безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагентам-постачальникам - ТОВ «Векосс»: у січні 2010 року - 5540,00 грн., у березні 2010 року - 7640,00 грн., всього - 13180,00 грн.; та ТОВ «Макра Плюс»: у квітні 2010 року - 2070,00 грн., у травні 2010 року - 9500,00 грн., у червні 2010 року - 6800,00 грн., у липні 2010 року - 6800,00 грн., у серпні 2010 року - 4358,33 грн., всього - 29528,33 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Слов'янською ОДПІ прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012 року № 0002251740 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 70801,25 грн. (у тому числі: за основним платежем - 56 641,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14160,25 грн.).

Висновки податкового органу щодо порушень з боку позивача ґрунтуються на тому, що за результатами опрацювання відхилень згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України встановлено, що ТОВ «Векосс» та ТОВ Макра Плюс» не задекларували свої податкові зобов'язання по ФОП ОСОБА_4

Крім того, податковим органом враховано, що ТОВ «Векосс» на момент проведення перевірки господарську діяльність не здійснює, свідоцтво платника ПДВ анульовано, скасовано державну реєстрацію, а проведення перевірки контрагента ТОВ «Макра Плюс» з питань підтвердження відомостей, отриманих від платника податків ФОП ОСОБА_4, неможливо через відсутність товариства за юридичною адресою, а також відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, що, згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 ст. 228 Цивільного кодексу України свідчить про нікчемність угод, укладених ТОВ «Макра Плюс».

Враховуючи наведене, Слов'янська ОДПІ дійшла висновку, що у ФОП ОСОБА_4 не виникло право на податковий кредит по вказаним контрагентам, оскільки податкові накладні цих підприємств є недійсними.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №168).

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168 визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Виходячи з зазначених норм Закону №168, єдиною умовою для включення сум податку до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, виданих відповідно до вимог закону, які підтверджують сплату податку в ціні товару (послуги).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в ціні товару за укладеними з ТОВ «Векосс» та ТОВ «Макра Плюс» договорами, сплачено податок на додану вартість та отримано податкові накладні, які містять всі необхідні реквізити і відповідають вимогам чинного законодавства України, при цьому, контрагенти позивача на момент здійснення вказаних операцій перебувають у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платниками податку на додану вартість.

Податковий орган наполягає, що укладені позивачем з контрагентами договори є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у останніх трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, відсутністю їх за місцезнаходженням тощо.

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача, виходячи з наступного.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів та враховуючи той факт, що правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду.

Крім того, посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, відповідач не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи податкового органу про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду правомірність своїх дій, оскільки його доводи щодо нікчемності угод, укладених позивачем ґрунтуються на припущеннях, в той час, як судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і постанову прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 11 березня 2013 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 рокув адміністративній справі № 2а/0570/16873/2012- залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: І.В. Геращенко

С.П. Дяченко