Постанова

від 26.02.2013 по справі 804/164/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р. Справа № 804/164/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.,

при секретарі Пасічник Т.В.,

за участю

представника позивача - Маслянікової І.О.,

представника відповідача - Прудко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Техкон» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.12 №0000412305 та №0000422305, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ фірма «Техкон», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.12 №0000412305 та №0000422305. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки, з посиланням на який відповідачем прийняті спірні рішення, не відповідають дійсності, оскільки операції, між позивачем та його контрагентом ТОВ «Техпром М» носили виключно майновий характер та були направлені на отримання прибутку, а тому твердження податкового органу щодо отримання позивачем товару від контрагента безоплатно з причин нікчемності правочину є лише припущенням. Факт наявності товару (сировини) та його використання позивачем у власній господарській діяльності податковим органом не заперечується в акті перевірки, відповідні первині документи, на підставі яких позивачем сформовані валові витрати та податковий кредит за операцією з ТОВ «Техпром М» оформлені належним чином та є в наявності у позивача. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до того, що перевіркою встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальника ТОВ «Техпром М» у періоді травень 2009 - вересень 2010р. з огляду на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.11. Відтак правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 ЦК України є нікчемними. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 07.12.12 №2052/224/2023005 про заниження податку на додану вартість в сумі 4 917 грн., в т.ч. в листопаді 2009р. у сумі 1 258 грн., у грудні 2009 р. у сумі 1 746 грн., у серпні 2010 р. у сумі 1 913 грн., та про заниження податку на прибуток на загальну суму 7 375 грн., в т.ч. за 4 кв.2009р. на 4 505 грн., 3 кв. 2010р на 2 870 грн., та на суму 6 146 грн., в т.ч. за 4 кв.2009р. на 3 755 грн., 3 кв.2010р. на 2 391 грн.

Оспорювана позивачем сума грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 16 901 грн. збільшена податковим органом з посиланням на порушення позивачем таких положень податкового законодавства: пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 та пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6 146,25 грн. збільшена податковим органом з посиланням на порушення позивачем таких положень податкового законодавства: пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Наведені висновки зроблені податковим органом у зв'язку із: - ненадання позивачем первинних документів, що підтверджують транспортування товару від ТОВ «Техпром М», а саме - товарно-транспортних накладних; - наявністю вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.11, за змістом якого ОСОБА_3 - директор ТОВ «Техпром М» складав первинні бухгалтерські документи фіктивної господарської діяльності такого підприємства, яке створено з метою здійснення незаконної діяльності з надання незаконних фінансових послуг з переводу грошових коштів із безготівкової форми в готівкову; - судженнями податкового органу щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Техпром М» через нереальний їх характер та відсутність об'єкту оподаткування.

Положеннями пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року, далі - Закон №168) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону №168) (абз.1 пп.7.4.5 п.7.4 цієї статті).

Відповідно до пп.7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Згідно з пп.7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Положеннями пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Сума вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» відносяться до доходів з інших джерел та включаються до валових доходів (пп.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

За змістом наведених законодавчих норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат та на включення сум ПДВ у їх вартості до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як - придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; - підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пп.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону №168) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

В судовому процесі з'ясовано, що спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані позивачем за взаємовідносинами з ТОВ «Техпром М», що мали місце у 3 кв. та 4 кв. 2009р. та 3 кв. 2010р. на підставі договору від 26.05.09 №2605 з поставки останнім позивачу сировини.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 07.12.12 №2052/224/2023005, податковим органом не заперечується факт отримання позивачем товару саме від ТОВ «Техпром М» у 3 кв. 2009р., 4 кв.2009р. та 3 кв.2010р. на підставі договору від 26.05.09 №2605 (аркуш акту перевірки 58). Факт поставки позивачу зазначеним контрагентом товару - сировини, суми ПДВ у ціні за який позивач включив до податкового кредиту у 3 та 4 кв.2009р. та 3 кв. 2010р., а витрати на які - до складу валових витрат, встановлений і в ході розгляду справи на підставі первинних документів: відповідного договору від 26.05.09 №2605, видаткових накладних, рахунків фактури, податкових накладних, платіжних доручень, що підтверджують отримання позивачем товару та здійснення оплати отриманої від ТОВ «Техпром М» сировини, а також первинних документів, що підтверджують подальше використання позивачем придбаної сировини у господарській діяльності, а саме придбання позивачем у ТОВ «Дніпродзержинський опитний завод» технологічних послуг по спільному напрацюванню продукції концентратів фосфатування, які надавалась з використанням сировини замовника - позивача. Судовим оглядом податкових накладних, виписаних ТОВ «Техпром М» платнику податку - позивачу за спірними операціями, встановлено, що вони відповідають вимогам встановленим пп.7.2.1 п. 7.2. ст.7 Закону №168.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності у позивача таких первинних документів на підтвердження реальності правочину між позивачем та ТОВ «Техпром М» як товарно-транспортних накладних, суд зазначає таке. За змістом п. 1.2. Договору від 26.05.09 №2605 поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку покупця (позивача) підтверджувати право на формування податкового кредиту та валових витрат товарно-транспортними накладними. Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 №128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей носять нереальний характер.

Щодо доводів відповідача стосовно наявності вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.11, яким встановлений факт придбання особами суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі і ТОВ «Техпром М», з метою прикриття незаконної діяльності з надання незаконних фінансових послуг з переводу коштів із безготівкової форми у готівкову, суд зазначає наступне. Зі змісту вказаного вироку не вбачається, що директором ТОВ «Техпром М» ОСОБА_3, чиє прізвище вказане в первинних документах, що обумовлюють господарські операції з позивачем у спірному періоду, не велась реальна господарська діяльність із ТОВ фірмою «Техкон» та саме ТОВ фірмі «Техкон» були надані незаконні фінансові послуги з переводу грошових коштів із безготівкої форми в готівкову. Положеннями ч.4 ст.72 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Крім того, як вбачається зі змісту вказаного вироку, він винесений відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а не ОСОБА_3 - директора ТОВ «Техпром М» - особи, чиє прізвище вказане в первинних документах, в тому числі в податкових накладних, виписаних на поставку сировини, що підписала вказані первинні документи.

Стосовно твердження відповідача щодо нікчемності правочину між позивачем та ТОВ «Техпром М» слід зазначити наступне. За змістом ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Суд відмічає, що фактів, за наявністю яких законодавець визначає правочин нікчемним, наведених в ст.ст. 219, 220, 221, 224, 226, 228 ЦК України, податковим органом в обґрунтування своєї позиції не наведено.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визначений судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначаючи про не спрямованість правочину між позивачем та ТОВ «Техпром М» на реальне настання правових наслідків, податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. Між тим, рішення суду про визнання правочину між позивачем та його контрагентом недійсним ДПІ до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

За викладених обставин суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсними правочину, за яким платником податків був сформований податковий кредит з ПДВ та визначені валові витрати, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином, а відображення податковим органом в акті перевірки висновків про вчинення позивачем порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином є безпідставним.

Отже, з огляду на реальний характер операції між позивачем та ТОВ «Техпром М» за наслідками виконання якої позивачем сформована спірна сума податкового кредиту, оприбуткований відповідний товар та визначені валові витрати, порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення платника податку - позивача права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

З огляду на наведені положення податкового законодавства, враховуючи фактичність здійснення позивачем та ТОВ «Техпром М» спірної господарської операції, наявність відповідних первинних документів, порушень в оформлені яких та невідповідність вимогами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом не встановлено, а також податкових накладених, оформлених відповідно до вимог пп.7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону №168, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на податковий кредит в сумі 8 358,74 грн. у 3 та 4 кв. 2009р. та 3 кв. 2010р. за операцією з ТОВ «Техпром М» за договором від 26.05.09 №2605. Враховуючи наведене, суд робить висновок, що у позивача наявне право на формування валових витрат по вказаній операції відповідно до пп.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відтак, судження податкового органу про безоплатність отриманих від ТОВ «Техпром М» товарів та обов'язок позивача включити суми в розмірі 50 152,44 грн. до складу валового доходу на підставі пп.4.1.6 п.4 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як вартість безоплатно отриманого товару, з визначенням податкового зобов'язання товариства не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача, проведеної у 3 та 4 кв. 2009р., 3 кв. 2010р.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Відповідач правомірність своїх висновків та винесених на їх підставі податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідача не узгоджується з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» та закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим підлягають скасуванню як протиправні. Беручи до уваги наведене, позовні вимоги ТОВ «Техкон» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС від 19.12.12 №0000412305 та №0000422305.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Техкон» (код ЄДРПОУ - 20230050) витрати по сплаті судового збору в сумі 276 грн. (двісті сімдесят шість гривень) 31 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 01.03.13.

Суддя А.О. Коренев