Постанова

від 26.02.2013 по справі 2а-16030/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  26 лютого 2013 року                      № 2а-16030/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари» до                    Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної          податкової служби про               визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень від                    19.06.2012     На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари», звернувся до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС 19.06.2012р. №0003432230; визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 19.06.2012р. №0003412230; визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 19.06.2012р. №0003422230. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню. Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та порушено вимоги податкового законодавства в перевіряємому періоді. У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС було проведено виїзну перевірку ТОВ «Волари» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2012 р. За результатами перевірки складено Акт від 06.06.2012 року №513/22-30/35745650 (надалі – Акт перевірки). В Акті перевірки встановлено наступні порушення: пп. 1.22.1. та пп.1.22.2. п.1.22., п.1.32 ст.1, пп.4.1.6. п.4.1. ст.4 п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3., пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257, п.14.1, ст.14, п.137.10. ст.137, пп.138.10.2, ст.138, пп.139.1.1 та пп.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.141.1, ст.141 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено значення збитків задекларованих підприємством на загальну суму - 12 682 160 грн. та занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 473 467 грн.; п.11.1 ст.11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, абз. «б» пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України від 21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (зі змінами та доповненнями), несвоєчасно подано до податкового органу 1 декларації) з податку на прибуток підприємств, а саме: за 3 квартали 2010 року; пп.7.4.1 та пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/96-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 648 302 грн., у тому числі за січень 2010 року на суму 42 267 грн., за березень 2011 року на суму 236 994 грн., за квітень 2011 року на суму 35 243 грн., за травень 2011 року на суму 333 798 грн.; пп. 7.9.1. п.7.9 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/96-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, абз. «а» пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України від 21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (зі змінами та доповненнями), несвоєчасно подано до податкового органу 1 декларацію з податку на додану вартість, а саме а саме за жовтень 2010 року; пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.9.12.2 п. 9.12 ст.9, п.19.2 "а" ст.19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб", із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством у липні та серпні 2010 року не оподатковано дохід, перерахований фізичним особам за надані послуги, яка не підтвердили належність до суб'єктів підприємницької діяльності, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 1881,98грн. На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 р. №0003432230, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 р. №0003412230,  податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 р. №0003422230. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатом розгляду скарг ДПС у м. Києві прийнято рішення від 30.08.2012 р. №5391/10/12-44, яким податкові повідомлення-рішення залишення залишені без змін, а скарги без задоволення та рішення ДПС України від 08.11.2012 р. №4988/0/61-12/10-2115, яким податкові повідомлення-рішення залишення залишені без змін, а скарги без задоволення. Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. По-перше. В частині щодо заниження валового доходу, суд зазначає наступне. В Акті перевірки зазначено, що в період з 01.07.2010р. по 31.03.2012р. Позивач занизив дохід на загальну суму 7 623 744 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року на суму 2 422 204 грн., за 4 квартал 2010 року - 1 293 279 грн., 1 квартал 2011 року - 1 307 491 грн., 2 квартал 2011 року - 1 293 279 грн., 3 квартал 2011 року - 1 307 491 грн. В ході проведення перевірки було встановлено, що станом на 01.07.2010р. на рах. 685.1 «Розрахунки з іншими кредиторами» значилась Кредиторська заборгованість в сумі 117 880 575,36 грн. по розрахункам з ТОВ «Волари Експорт» (31408390) (у періоді з 01.01.2011р. по 01.10.2011р. дана заборгованість обліковувалась на К-т рах. 685.7 «Розрахунки за договорами позики»). Судом встановлено, що між Позивачем (Первісний кредитор) та ТОВ «Волари Експорт» (Новий боржник), ПАТ «Дельта Банк» (Кредитор) було укладено Договір про проведення боргу №31/03-01 від 31.03.2010 р. (надалі по тексту Договір №31/03-01). У відповідності до п. 1.1. Договору №31/03-01, цим Договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони «Первісного боржника» у зобов'язанні, що виникає із Договору кредитної лінії №НКЛ-2000238 від 28.04.2009р., укладеного між Первісним боржником та Кредитором (надалі іменується «Основний договір»). Відповідно до п. 1.2. Договору №31/03-01, в порядку та на умовах, визначених цим Договором Первісний боржник переводить на Нового боржника борг (обов'язки) та права за Основним договором та зобов'язується сплатити Новому боржникові за прийняття боргу визначену цим Договором плату, а Новий боржник замінює Первісного боржника у зобов'язанні, що виникає з Основного договору, і приймає на себе обов'язки Первісного боржника за Основним договором в повному обсязі, в тому числі обов'язок повернення до 01.04.2010р. Кредитору, наданих Первісному боржнику у тимчасове користування грошових коштів у вигляді не відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), обов'язки щомісячної сплати процентів у розмірі, встановленому Основним договором, неустойок (штрафів, пені), а також інших платежів, передбачених Основним договором. Згідно п.1.4 та п. 1.5 Договору №31/03-01, сторони дійсним підтверджують, що у відповідності з Основним договором Кредитор відкрив Первісному Позичальнику невідновлювану кредитну лінію із максимальним лімітом заборгованості 15 000 000,00 (П'ятнадцять мільйонів) доларів США 00 центів (далі по тексту - Кредит). Сторони дійсним підтверджують, що Первісний Позичальник не здійснював повернення заборгованості за Кредитом по Основному договору і станом на дату підписання цього Договору заборгованість за Основним договором 14 874 520,55 доларів США, в тому числі: сума Кредиту - 14 000 000,00 доларів США, сума нарахованих та несплачених процентів 874 520,55 доларів США. Відповідно до п.2.1 та п. 2.2 вищезазначеного Договору, не пізніше 30.06.2010р. Первісний боржник сплачує Новому боржнику плату за прийняття боргу у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., в тому числі ПДВ - 20 000 (двадцять тисяч) гривень, шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Нового боржника. Первісний боржник зобов'язується компенсувати Новому боржнику затрати понесені останнім при виконанні умов даного Договору у розмірі 14 874 520,55 (чотирнадцять мільйонів вісімсот сімдесят чотири тисячі п'ятсот двадцять) доларів США, 55 центів, що у відповідності до офіційного курсу НБУ на момент укладення даного договору складає 117 880 575,36 (сто сімнадцять мільйонів вісімсот вісімдесят тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 36 коп., в строк до 31 грудня 2010 року, шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Нового боржника. У відповідності до ст.512. Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV (надалі по тексту ЦК України, із змінами та доповненнями, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст.514 ЦК України, із змінами та доповненнями, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. 1046 -1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності до ст. 1048. Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV, із змінами та доповненнями, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 N 2664-III, із змінами та доповненнями, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. З аналізу вищезазначених норм, суб'єкт підприємницької діяльності, який немає відношення до фінансових установ, має право надавати іншим суб'єктам господарювання поворотну та безповоротну фінансову допомогу, але не за рахунок цих осіб і не за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, без мети отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів. Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Волари Експорт» не є фінансовою установою, тому в результаті переведення боргу на нового боржника ТОВ «Волари Експорт», тим самим ТОВ «Волари Експорт» було передано право на повернення суми позики ПАТ «Дельта Банк», що було відображено в умовах договору №31/03-01 від 31.03.2010р. Судом встановлено та не спростовується Позивачем, що останнім було отримано в строкове безоплатне користування, шляхом погашення зобов'язань ТОВ «Волари» перед ПАТ «Дельта Банк», грошові кошти у сумі 117  880  575,36 грн., а відповідно ТОВ «Волари» було отримано поворотну фінансову допомогу. Відповідно до пп.1.22.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. У відповідності до пп.1.22.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, безповоротна фінансова допомога – це сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог в даній частині, а отже, податкове повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин. По-друге. В частині позовних вимог щодо заниження валових витрат, суд зазначає наступне. Під час перевірки було встановлено, що між Позивачем  та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська  група Альянс» (код ЄДРПОУ 21714471) було укладено Договір №А1-02/10 від 01.02.2010р. (надалі по тексту Договір №А1-02/10). У відповідності до умов Договору №А1-02/10, Адвокатським об'єднанням «Адвокатська  група Альянс» (Виконавець) у відповідності до умов даного договору зобов'язується виконувати адвокатське обслуговування ТОВ «Волари» (Замовника). Відповідно до доручення №1 від 01.02.2010р. ТОВ «Волари» доручає, а Адвокатське об'єднання «Адвокатська  група Альянс» бере на себе зобов'язання по здійсненню юридичного аудиту ряду компаній та готує письмовий звіт по кожній з зазначених компаній. Розмір винагороди виконавця та відповідно вартість послуг наданих відповідно даного замовлення сторони визначили в розмірі 36000 дол. США. Підписанням даного доручення Замовник дає офіційний дозвіл на надання  отриманої виконавцем інформації та попередніх висновків юридичного аудиту ЗАТ «Альфа-Банк». ТОВ «Волари» було отримано від Адвокатське об'єднання «Адвокатська  група Альянс»  акти виконаних робіт. В актах виконаних робіт значилась номенклатура – юридичних аудит. В ході проведення перевірки до перевірки не було надано звітів які б зазначали перелік виконаних робіт, їх обсяг та пов'язаність з господарською діяльністю ТОВ «Волари». Згідно даних бухгалтерського обліку станом на 01.07.2010р. значилась заборгованість по розрахункам ТОВ «Волари» з Адвокатське об'єднання «Адвокатська група Альянс» у сумі 223  600,00 грн. (Д-т рах. 3711 «Розрахунки за авансами виданими»), 12.07.2010р. було сплачено 15  000,00 грн., 26.08.2010р. - 15  000,00 грн., 16.09.2010р. - 36  000,00 грн. (Д-т рах. 3711 «Розрахунки за авансами виданими» станом на 19.09.2010р. склав 289600,00 грн.), а 01.11.2011р. дані витрати було віднесено до складу адміністративних витрат у сумі 241333,33 грн. (К-т рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - Д-т рах. 92 «Адміністративні витрати»). Для з'ясування всіх обставин справи, Судом витребовувалися у Позивача наявні докази виконання робіт та отримання послуг. В матеріалах справи відсутні договори, докази отримання послуг та докази використання отриманих послуг в своїй діяльності. Крім того, судом встановлено, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Альтерагро» (Постачальник) було укладено договір №0802/11 від 08.02.2011р. У відповідності до умов Договору, Постачальник передає у власність, а Покупець приймає і оплачує на умовах даного Договору, товар відповідно Додатку №1 до Договору (Специфікації) , який є невід'ємною частиною договору (п.1.1. Договору №0802/11). Вартість Договору складає 6  037  971,12 грн., що на дату складання Договору складає 758  539,09 дол. США (п.2.2 Договору). На виконання умов Договору Позивач надав суду Додаткову угоду, Специфікацію, Заявку. Проте, ТОВ «Волари» було віднесено до складу податкового кредиту відповідних періоді отримані від ТОВ  "АЛЬТЕРАГРО" податкові накладні. В Акті перевірки було зазначено, що до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС надійшли матеріали по ТОВ "АЛЬТЕРАГРО" (код ЄДРПОУ 36611002), з питань правомірності нарахування податкового кредиту  з податку на додану вартість за період березень 2011 року (акт від 26.05.2011р. №1610/23-5/36611002) (лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.06.2011року №33752/7/23-512/11) та з питань правомірності взаємовідносин з ТОВ «Маком-Агро» (код ЄДРПОУ 36588749) за період квітень, травень 2011 року (акт від 30.08.2011р. №5776/23-5/36611002) (лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 30.08.2011р. №48941/7/23-5). Відповідно до отриманих матеріалів, було встановлено, що згідно з ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами мають ознаки нікчемності; товар (послуги) не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України; встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) які підпадають під визначення ст. 185 р. V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ. Відповідно до отриманих матеріалів, ДПІ в Печерському районі м. Києва було складено акт перевірки ТОВ «Макош–Агро», код ЄДРПОУ – 36588749 (постачальник ТОВ "АЛЬТЕРАГРО") (акт від 12.08.2011 №1100/23-4/36588749). Згідно акту від 12.08.2011 за №1100/23-4/36588749 встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Макош-Агро» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України, та  відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення пп. а, пп. б п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу України від 02.04.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в т. ч. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "АЛЬТЕРАГРО" код ЄДРПОУ 36611002. Для з'ясування всіх обставин справи, Судом витребовувалися у Позивача наявні докази виконання робіт та отримання послуг. Представником Позивача було надано суду наступні документи: Договір поставки №30310П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30310П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30310П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30310П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30311П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30311П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30311П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30311П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30312П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30312П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30312П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30312П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30313П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30313П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30310П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30313П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30314П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30314П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30314П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30314П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30315П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30315П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30315П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30315П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30316П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30316П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30316П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30316П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30317П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30318П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30318П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30318П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30319П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 04.05.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р., Специфікація №2 від 04.03.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р. Специфікація №3 від 30.03.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р. Специфікація №4 від 29.04.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р. Специфікація №5 від 01.08.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р.; Додаткова угода №1 від 04.05.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р., Специфікація №2 від 04.03.2011 р. до Договору поставки №30319П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30320П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30320П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30320П від 03.03.2011 р.; Договір поставки №30317П від 03.03.2011 р., Додаток №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р., Специфікація №1 від 03.03.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р., Додаткова угода №1 від 06.06.2011 р. до Договору поставки №30317П від 03.03.2011 р. та інші договори, накладні податкові, Довідки, товарно-транспортні накладні. В матеріалах справи відсутні договори про надання юридичних послуг, докази використання даних послуг в своїй діяльності, докази отримання продукції  від ТОВ «Макош-Агро» та ТОВ  "АЛЬТЕРАГРО" в перевіряємому періоді. Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”. Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону. Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість). Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що ним взагалі отримувалися послуги від контрагента. З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентами, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього. Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом. За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю. З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними правочинами. Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг. Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом. Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності. Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг. Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами. Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності. Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі   К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог. ТОВ «Волари» станом на 01.07.2010р. використовувало кредитні кошти: рах. 601 «Короткострокові кредити банків в національній валюті» - кошти отримані від ПАТ "Альфа-Банк", код 23494714, відповідно до кредитних договорів від 25.02.2010р №ІВ14-МВ/10 (159  684  000,00 грн.) та від 24.06.2010р №ІВ46-МВ/10 (900  000,00 грн.); рах. 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті» кошти отримані від ТОВ "Волари" (347922, Росія, м. Таганрог) згідно договору займу від 21.01.2009р №21/01-01 (11  935  232,56 дол. США) та від VALARS AGRO LIMITED (Nicosia, Cyprus) згідно договору займу від 31.03.2008р. б/н та додаткової угоди №1/10 від 22.01.2010р. (1  500  000,00 дол. США) Згідно даних бухгалтерського обліку по рахунку 951 «Відсотки за кредитами» в результаті використання кредитних коштів ТОВ «Волари» нараховані та включені до складу валових витрат та фінансових витрат відсотки за користування позиковими коштами в розмірі 20 654 925,35 грн. В той же час, ТОВ «Волари» було надано поворотних фінансових допомог та/або в інший спосіб надано іншим СГД грошових коштів на суму 207,7 млн. грн. (в т.ч. Д-т 3774 «Розрахунки з іншими дебіторами (надана фінансова допомога)» - 103,3 млн. грн., Д-т 3771 «Розрахунки з іншими дебіторами» – 104,4 млн. грн.). Детальна інформація стосовно СГД яким було надано поворотну фінансову допомогу відображена в додатку 2.5 до довідки про загальну інформацію. В Д-т рах. 3771 «Розрахунки з іншими дебіторами» обліковується заборгованість, яка виникла згідно договору поруки №275-П/09 від 30.11.2009р. (де ТОВ «Волари» - поручитель, ПАТ «Альфа-Банк» - позикодавець, VALARS AGRO LIMITED (Nicosia, Cyprus) – позичальник), ТОВ «Волари» було сплачено ПАТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, в рахунок погашення сум заборгованості VALARS AGRO LIMITED (Nicosia, Cyprus) відповідно до угоди позики №ІВ365-МВ/08 від 10.10.2008р., грошові кошти у розмірі 104  432  722,17 грн. Дана заборгованість була частково погашена VALARS AGRO LIMITED (Nicosia, Cyprus): 07.10.2010р. -1  355  000,00 грн. (сплачено), 27.12.2010р. – 700  000,00 грн. (сплачено), 26.12.2011р. – 88  141  757,67 грн. (договір переведення боргу). Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. N334/94-ВР, із змінами та доповненнями, господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Згідно п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94р., із змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У відповідності до пп.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94р., із змінами та доповненнями, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Відповідно до пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про     оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями: до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у т.ч. за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI, із змінами та доповненнями, господарська діяльність – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу. Відповідно до п.141.1. ст.141 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI, із змінами та доповненнями, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються з зв'язку з провадженням господарської діяльності платника. Враховуючи вищенаведене, надана безвідсоткова фінансова допомога у перевіряємому періоді склала: 3 кв. 2010р. – 64,7 %; 4 кв. 2010р. – 54,53 %; 1 кв. 2011р. – 64,42 %; 2 кв. 2011р. – 76,87 %; 3 кв. 2011р. - 79,07 %; 4 кв. 2011р. – 3,5 %; 1 кв. 2012р. – 3,5 %; від суми залучених кредитних ресурсів. Відповідно нараховані відсотки за користування кредитними коштами, пов'язані з господарською діяльністю підприємства, склали: 3 кв. 2010р. – 35,3%; 4 кв. 2010р. – 45,47%;1 кв. 2011р. – 35,58%; 2 кв. 2011р. – 23,13%; 3 кв. 2011р. - 20,93%; 4 кв. 2011р. – 96,5 %; 1 кв. 2012р. – 96,5 %. За результатами попередньої планової виїзної перевірки (акт від 20.12.2010р. №4594/23-08/35745650) було зафіксовано факт надання фінансової допомоги іншим суб'єктам господарської діяльності, що за період з 01.04.09 по 30.06.10 становило 378  595  271,0грн. та складало 82,4 % в складі отриманих кредитних коштів. З аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку, що Позивачем було включено до складу валових витрат та фінансових витрат відсотки за користування кредитними коштами, нарахування яких не пов'язано з веденням господарської діяльності на загальну суму 14 545 290,20 грн. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, а отже податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.                     Керуючись ст. ст. 69-71, 94,   160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: В задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук