Постанова

від 02.07.2013 по справі 2а-16030/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16030/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засіданні: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.13р. у справі №2а-16030/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Волари» звернулось до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.06.12р. №0003432230, №0003412230 та №0003422230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.13р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.10р. по 31.03.12р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10р. по 31.03.12р., за результатами якої складено акт від 06.06.12р. №513/22-30/35745650.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 19.06.12р.:

№0003432230, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в т.ч. по періодах: 3 квартал 2010 року на суму 9 243 356 грн., 2010 рік на суму 10 632 554 грн., 1 квартал 2011 року на суму 12 682 160 грн., 2 квартал 2011 року на суму 12 567 238 грн., 2 - 3 квартал 2011 року на суму 12 437 168 грн., 2 - 4 квартал 2011 року на суму 12 214 026 грн., 1 квартал 2012 року на суму 12 212 774 грн.;

№0003412230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 811 139 грн., в т.ч. 2 473 467 грн. - основний платіж, 337 672 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№0003422230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 648 473 грн., в т.ч. 648 302 грн. - основний платіж, 171 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог:

п.п.1.22.1 та п.п.1.22.2 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, п.п.4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п.5.1., п.п.5.2.1. п 5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п.5.5.1 п.5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.п.14.1.257 п.14.1. ст. 14, п.137.10 ст. 137, п.п.139.1.1. та п.п.139.1.9 ст. 139, п.141.1. ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено значення збитків задекларованих підприємством на загальну суму 12 682 160 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010 року на суму 9 243 356 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 1 389 198 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 2 049 606 грн.;

п.п.1.22.1 та п.п.1.22.2 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, п.п.4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п.5.1., п.п.5.2.1. п 5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п.5.5.1 п.5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.п.14.1.257 п.14.1. ст. 14, п.137.10 ст. 137, п.п.139.1.1. та п.п.139.1.9 ст. 139, п.141.1. ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 473 467 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010 року на суму 218 424 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 1 129 015 грн., 1 квартал 2011 року на суму 252 814 грн., 2 квартал 2011 року на суму 377 905 грн., 3 квартал 2011 року на суму 385 915 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 106 829 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 2 565 грн.;

п.п.7.4.1., п.п.7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.44.1 ст. 44, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 648 302 грн., в т.ч. за січень 2010 року на суму 42 267 грн., за березень 2011 року на суму 236 994 грн., за квітень 2011 року на суму 35 243 грн., за травень 2011 року на суму 333 798 грн.

Так, висновок податкового органу про заниження валового доходу на загальну суму 7 623 744 грн., ґрунтується на тому, що кошти виплачені ТОВ «Волари Експорт» на користь ПАТ «Дельта Банк» згідно умов договору від 31.03.10р. про переведення боргу №31/03-01, за умовами якого ТОВ «Волари Експорт» перебрало на себе зобов'язання позивача перед банківською установою по сплаті тіла кредиту, нарахованих та несплачених відсотків згідно договору від 28.04.09р. №НКЛ-2000238, є на думку податкового органу поворотною фінансовою допомогою, яку позивач отримав від ТОВ «Волари Експорт», а відтак повинен був нараховувати умовні відсотки на суму неповерненої фінансової допомоги у відповідності до вимог п.п.1.22.1 п.1.22.ст. 1, п.п.4.1.6. п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відносити їх до складу валових.

Висновок податкового органу про завищення валових витрат у 4 кварталі 2011 року на загальну суму 241 333 грн. на придбання юридичних послуг у Адвокатського об'єднання «Адвокатська група Альянс» ґрунтується та тому, що такі послуги документально не підтверджені з метою їх використання у господарській діяльності підприємства.

Також, ДПІ вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та фінансових витрат відсотки за користування кредитними коштами на загальну суму 14 545 290,20 грн., нарахування яких, на думку податкового органу, не пов'язано з веденням особистої господарської діяльності підприємства.

Висновок ДПІ про завищення податкового кредиту на загальну суму 1 054 127,02 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Альтерагро» ґрунтується на тому, що актом перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 26.05.11р. №1610/23-5/36611002 з питань правомірності нарахування ТОВ «Альтерагро» податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень 2011 року та актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 30.08.12р. №5776/23-5/36611002 з питань правомірності взаємовідносин ТОВ «Альтерагро» з ТОВ «Макош-Агро» встановлено відсутність факту поставки товарів від контрагентів - постачальників до контрагентів - покупців, а відтак встановлено відсутність факту поставки товару від ТОВ «Альтерагро» на користь позивача.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає, що судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Щодо висновку податкового органу про заниження валового доходу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Комерційний банк «Дельта» укладено Договір кредитної лінії №НКЛ-2000238 від 28.04.09р., за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит).

В подальшому, між позивачем (Первісним боржником), ТОВ «Волари Експорт» (Новим боржником) та ПАТ «Дельта Банк» (Кредитором) було укладено трьохсторонній Договір №31/03-01 від 31.03.10р. про переведення боргу (надалі - Договір), за умовами якого Новий боржник замінює Первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із Договору кредитної лінії №НКЛ-2000238 від 28.04.09р. і приймає на себе обов'язки Первісного боржника за вказаним кредитним договором у повному обсязі, в тому числі: обов'язок повернення до 01.04.2010р. Кредитору тіла кредиту, нарахованих та несплачених відсотків, неустойок (штрафів, пені), а також інших платежів, передбачених кредитним договором. п. (пункти 1.1, 1,2 Договору від 31.03.10р. №31/03-01)

Згідно п.2.1 Договору, не пізніше 30.06.10р. Первісний боржник сплачує Новому боржнику плату за прийняття боргу у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., в тому числі ПДВ - 20 000 (двадцять тисяч) грн., шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Нового боржника.

Відповідно до п. 2.2. Договору, Первісний боржник зобов'язується компенсувати Новому боржнику затрати, понесені останнім при виконанні умов даного Договору у розмірі 14 874 520 доларів США 55 центів, що у відповідності до офіційного курсу НБУ на момент укладення даного Договору складає 117 880 575,36 грн., в строк до 31 грудня 2010 року, шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Нового боржника.

Так, відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, переведення боргу є правочином (договором), на підставі якого старий боржник переводить свій борг (обов'язок), а новий боржник за відповідну плату або без неї приймає цей борг від старого боржника. Внаслідок укладення договору про переведення боргу з суб'єктного складу правочину, борг за яким переводиться, вибуває старий боржник, при цьому, борг по якому був переведений на нового боржника, зберігається у первісному вигляді, тільки вже за участю нового боржника.

Отже, виходячи з аналізу умов договору про переведення боргу вбачається зміна саме боржника у зобов'язанні, а не кредитора, як то зазначено податковим органом у акті перевірки, зокрема, що у результаті переведення боргу на нового боржника ТОВ «Волари Експорт», тим самим ТОВ «Волари Експорт» було передано право на повернення суми позики.

Суд першої інтонації дійшов помилкового висновку про те, що кошти, які за умовами Договору є компенсацією ТОВ «Волари Експорт» затрат, які останнє понесло при виконанні умов Договору, є коштами, що отримані позивачем в якості поворотної фінансової допомоги.

Так, відповідно до п. 1.22.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до п. 14.1.257. Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

З наведених правових норм вбачається, що поворотною фінансовою допомогою є кошти, отримані платником податків у користування на визначений строк.

При цьому, позивачем кошти у розмірі 117 880 575,36 грн. від ТОВ «Волари Експорт» у користування не отримувались, а мала місце зміна боржника за договором кредитної лінії.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що зміна боржника у зобов'язанні внаслідок переведення боргу не передбачає передачу новим боржником старому боржнику у користування на визначений строк певної грошової суми, а відтак зобов'язання, які виникли між позивачем та новим боржником - ТОВ «Волари Експорт» з приводу погашення заборгованості ТОВ «Волари» перед банком за договором кредитної лінії №НКЛ-2000238 від 28.04.09р. не є поворотною фінансовою допомогою у розумінні п.п.1.22.1 п.1.22.ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

А тому висновок податкового органу про те, що позивач мав би нараховувати умовні відсотки на суму неповерненої фінансової допомоги - є помилковими.

Така правова позиція узгоджується з судовою практикою ВАСУ викладеною в ухвалі від 11.07.12р. у справі №К-4174/08.

При цьому, податковий орган помилкового у спірних правовідносинах покликається на ст.514 ЦК України, яка регулює правовідносини з відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Наслідком укладання договору відступлення права вимоги є втрата старим кредитором прав та обов'язків за зобов'язаннями, права та вимоги за яким були відступлені новому кредитору у визначеному сторонами обсязі (повністю або частково), чого не було у спірних правовідносинах.

Колегія суддів не погоджується і з висновком податкового органу про завищення податкового кредиту на загальну суму 1 054 127,02 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Альтерагро».

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закону N 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства України.

Так, виходячи з змісту п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Аналогічні норми закріплені Податковим кодексом України.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази свідчать про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Альтерагро» мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності позивача та його контрагента.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насіння і кормами для тварин; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною та напівфабрикатами; надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування; неспеціалізована оптова торгівля; діяльність у сфері права; консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Альтерагро» укладено договір поставки №0802/11 від 08.02.11р., згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору, товар відповідно до додатку №1 (надалі Специфікація), який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно специфікації до договору ТОВ «Альтерагро» передало на користь позивача тилт 250 ЕС, бетанал експерт та хернес.

Слід зазначити, що позивач має ліцензію видану Міністерством аграрної політики України серії АВ №456052 терміном дії до 27.02.14р. на право оптової, роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин).

Матеріали справи місять податкові та видаткові накладні виписані ТОВ «Альтерагро» на користь позивача, які відповідають вимогам встановленим ст. 9 Закону N 996-XIV.

Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Альтерагро», що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Матеріали справи містять докази подальшої реалізації позивачем придбаного у ТОВ «Альтерагро» товару на користь ТОВ «Жовтень», ПСП «Перемога», ТОВ «Батьківщина», ПАФ «Полузірська» та ін.

Зокрема позивачем додано до матеріалів справи договори поставки, видаткові та податкові накладні, довіреності уповноважених осіб від контрагентів покупців на отримання товару, довідки підприємств - покупців, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт отримання від позивача агрохімікатів придбаних останнім у ТОВ «Альтерагро».

Отже, зібраними у справі доказами підтверджується реальність придбання позивачем ТОВ «Альтерагро» агрохімікатів, а відтак висновок податкового органу про завищення податкового кредиту є необґрунтованим.

Щодо покликань податкового органу на акти перевірок в ланцюгу поставки та порушення ТОВ «Макош-Агро», з яким позивач не мав правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Так, п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що обов'язком платника податків є, зокрема: ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітністі, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подача до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплата податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, відповідальність за сплату ПДВ до бюджету несе кожна конкретна особа - платник ПДВ, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Така позиція колегії суддів узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Альтерагро»з покликанням на порушення в ланцюгу поставки товару - не заслуговують на увагу.

Окрім того, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.12р. у справі №2а/1570/10922/2011, яка набрала законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.13р., визнано протиправними дії ДПІ щодо внесення в акт перевірки висновків про порушення ТОВ «Альтерагро» ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ЦК України та щодо невизнання податкових зобов'язань та податкового кредиту у квітні-травні 2011 року та зобов'язано відповідача відобразити в облікових картках ТОВ «Альтерагро» податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ за квітень-травень 2011 року у відповідності з поданими податковими деклараціями та внести необхідні зміни до системи автоматизованого співставлення щодо податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ позивача за спірний період.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення від 19.06.12. №0003422230.

Стосовно висновків суду першої інстанції про завищення валових витрат та фінансових витрат внаслідок віднесення до їх складу відсотків за користування кредитними коштами на загальну суму 14 545 290,20 грн., нарахування яких, на думку податкового органу, не пов'язано з веденням особистої господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з акта перевірки, перевіркою встановлено, що позивачем було залучено кредитні ресурси на суму 282,6 млн. грн.

Так, позивач станом на 01.07.2010р. використовував кредитні кошти: рах. 601 «Короткострокові кредити банків в національній валюті» - кошти, отримані від ПАТ «Альфа-Банк» відповідно до кредитних договорів від 25.02.10р. №ІВ14-МВ/10 (159 684 000,00 грн.) та від 24.06.2010р. №ІВ46-МВ/10 (900 000,00 грн.); рах. 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті» - кошти, отримані від ТОВ «Волари» (247922, Росія, м. Таганрог) згідно договору займу від 21.01.09р., №21/01-01 (11 935 232,56 дол. США) та від VALARS AGRO LSMSTED (Nicosia, Cyprus) згідно договору займу від 31.03.2008р. б/н та додаткової угоди №1/10 від 22.01.10р.(1 500 000 дол. США).

В акті перевірки відображено, що згідно даних бухгалтерського обліку по рахунку 951 «Відсотки за кредитами» в результаті використання кредитних коштів позивачем нараховано та включено до складу валових витрат та фінансових витрат відсотки за користування запозиченими коштами в розмірі 20 654 925,35 грн., а саме: 3 кв. 2010р. - 11 893 024,27 грн.; 4 кв. 2010р. - 8 457 956,72 грн.; 1 кв. 2011р. - 2 721 753,87 грн.; 2 кв. 2011р. - 305 525,20 грн.; 3 кв. 2011р. - 303 944,36 грн.; 4кв. 2011р.-0,00 грн.; І кв. 2012р.-276 758,04 грн.

В той же час, податковим органом в акті перевірки зазначено, що Товариством надано поворотних фінансових допомог та/або в інший спосіб надано іншим СГД грошових коштів на суму 207,7 млн. грн. (в т.ч. Д-т 3774 «Розрахунки з іншими дебіторами (надана фінансова допомога)» - 103,3 млн. грн., Д-т 3771 «Розрахунки з іншими дебіторами» -104,4 млн. грн.).

На рах. 3774 «Розрахунки з іншими дебіторами (надана фінансова допомога)», згідно з висновками відповідача, обліковується надана фінансова допомога 27 СГД, сума наданої фінансової допомоги становила: станом на 01.07.2010р. - 103 331 267,54 грн.; 53 341981,44 грн.; 25 461 308,53 грн.; - 4 575 904,71грн.; - 5 612 211,71грн.; - 4 299 893,71грн.; - 4 334 313,71грн.

Надана позивачем безвідсоткова фінансова допомога у перевіряємому періоді склала: 3 кв. 2010р.- 64,7%; 4 кв. 2010р.- 54,53%; І кв. 2011р.- 64,42%; 2 кв. 2011р.- 76,87%; 3 кв. 2011р.- 79,07%; 4 кв. 2011р.- 3,5%; І кв. 2012р.- 3,5%.

Нараховані відсотки за користування кредитними коштами, згідно висновків акта перевірки, пов'язані з господарською діяльністю підприємства, склали: 3 кв. 2010р.-35,3%; 4 кв. 2010р.- 45,47%; І кв. 2011р.- 35,58%; 2 кв. 2011р.- 23,13%; 3 кв. 2011р.- 20,93%; 4 кв. 2011р.- 96,5%; І кв. 2012р.- 96,5%.

У зв'язку з викладеним, відповідач дійшов висновку, що позивачем, в порушення п. 1.32. ст. 1, пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.5.1. п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14, п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України, включено до складу валових витрат та фінансових витрат відсотки за користування кредитними коштами, нарахування яких не пов'язано з веденням господарської діяльності на загальну суму 14 545 290,20 грн. в т.ч.: 3 кв. 2010р. - 7 649 849,21 грн.; 4 кв. 2010р. - 4 611 978,03 грн.; І кв. 2011р.-1753 371,41грн.; 2 кв. 2011р.-234863,91 грн.; 3 кв. 2011р. - 240 329,53 грн.; 4 кв. 2011р. - 240 329,53 грн.; І кв. 2012р.-9 898,11грн.

З таким висновком податкового органу погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.5.1. пункту 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати. пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Аналогічні правові норми закріплені Податковим кодексом України.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується пов'язаність користування залученими кредитними коштами з веденням власної господарської діяльності Товариства.

Як вбачається з матеріалів справи статутом Товариства передбачено, що предметом діяльності позивача є укладання будь-яких договорів та виконання будь-яких зобов'язань, передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами законодавства, а також не передбачених актами законодавства, але таких, що не суперечать загальним засадам законодавства України, а також інші види діяльності, прямо не заборонені чинним законодавством України.

Одним із статутних видів господарської діяльності позивача є надання фінансової допомоги підприємствам-виробниками с/г продукції.

Отже, надання безвідсоткової фінансової допомоги є одним із видів здійснення позивачем господарської діяльності, яка передбачена Статутом позивача та направлена на отримання прибутку, оскільки всі суб'єкти господарювання є підприємствами-виробниками с/г продукції, а надана фінансова допомога була зумовлена отриманням в подальшому позивачем прибутку від реалізації вирощених с/г культур.

Водночас, є помилковим висновок податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції про те, що позивачем безвідсоткова фінансова допомога була видана з коштів, які позивач отримав у якості кредиту від ПАТ «Альфа-Банк» (159 684 000 грн. та 900 000 грн.), від ТОВ «Волари», Росія (11 935 232,56 дол. США) та від VALARS AGRO LSMSTED (Nicosia, Cyprus) (1 500 000 дол. США),оскільки, кошти не визначені індивідуальними ознаками.

Окрім того, необґрунтованим є висновок податкового органу, що отримані кредитні кошти у ПАТ «Альфа-Банк» позивач використав на надання безпроцентної фінансової допомоги іншим підприємствам, оскільки станом на 01.07.10р. на рахунку 3774 «Розрахунки з іншими дебіторами (надана фінансова допомога)» обліковується надана фінансова допомога 27 підприємствам у розмірі 103 331 267,54 грн.

Судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою, що станом на 01.01.10р. на рахунку 3774 «Розрахунки з іншими дебіторами (надана фінансова допомога)» вказана вище заборгованість по виданій безвідсотковій фінансовій допомозі вже обліковувалась та становила 107 157 321,97 грн. Далі з кожним кварталом заборгованість по виданій фінансовій допомозі зменшувалась в зв'язку з її поверненням суб'єктами господарювання, яким така допомога надавалась.

Як зазначалось вище, позивач з ПАТ «Альфа-Банк» уклав два кредитних договори: від 25.02.10р. та від 24.06.10р. Перший транш кредитних коштів від ПАТ «Альфа-Банк» позивач отримав тільки 25.02.10р. в день укладення першого кредитного договору, а тому є логічним те, що позивач не міг отримані тільки 25.02.10р. від ПАТ «Альфа-Банк» кредитні кошти використовувати на надання фінансової допомоги, яка була надана задовго до початку періоду, що перевірявся - 01.01.10р.

Вказані обставини підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями, які наявні в матеріалах справи та були надані позивачем перевіряючим під час перевірки.

Також, під час перевірки позивачем надавався реєстр отримання та цільового використання кредитних коштів, з якого вбачалось, що кредитні кошти були направлені у якості передплати у відповідності до укладених між позивачем та підприємствами договорами поставки для придбання с/г продукції, що, безумовно, є господарською діяльністю позивача. Дана обставина не спростована податковим органом.

Незначні поворотні безвідсоткові фінансові допомоги, які надавались позивачем протягом періоду, що перевірявся, були видані за рахунок коштів, отриманих позивачем від підприємств, у якості повернення безвідсоткових фінансових допомог, отриманих до 01.01.10р. (сума дебіторської заборгованості по поворотній фінансовій допомозі станом на 01.01.10р. з кожним кварталом зменшувалась, що відображено в акті перевірки).

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу валових та фінансових витрат відсотків за користування кредитними коштами, нарахування яких пов'язано з веденням господарської діяльності останнього.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат, витрати пов'язані з придбанням у Адвокатського об'єднання «Адвокатська група «Альянс» юридичних послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська група «Альянс» укладено договір на адвокатське обслуговування від 01.02.10р. №А1-02/10, згідно умов якого виконавець у відповідності до умов даного Договору, зобов'язується здійснювати адвокатське обслуговування замовника (надавати юридичні послуги), а замовник зобов'язується приймати надані послуги та оплачувати їх.

Відповідно до п.1.2 договору, виконавець в інтересах замовника та згідно його конкретного письмового доручення на адвокатське обслуговування здійснює наступні дії: здійснює юридичний аудит компаній, вказаних замовником у дорученні; готує письмовий звіт по кожній з вказаних компаній.

Як вбачається з матеріалів справи, Адвокатським об'єднанням «Адвокатська група «Альянс» на підставі доручення позивача на адвокатське обслуговування №1 від 01.02.10р. було здійснено юридичний аудит наступних компаній, зокрема: ТОВ «Жовтень», ПСП «Перемога», ТОВ «Батьківщина», ПАФ «Полузірська» та ін. з питань перевірки належності компаніям активів та пасивів, в т.ч. прав оренди землі, нерухомості; аналізу корпоративної структури та пов'язаних з таким ризиком володіння; аналізу наявний та потенційних судових ризиків.

Необхідність здійснення аудиту вказаних компаній було зумовлено бажанням позивача мати у подальшому господарські операції з такими компаніями, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки, укладеними між компаніями по яких було здійснено аудит та позивачем на поставку останнім пестицидів та агрохімікатів придбаних у ТОВ «Альтерагро».

Матеріали справи також місять акти наданих послуг від 26.05.10р. №7, від 16.09.10р. № 10, від 26.08.10р. № 9, від 12.06.10р. № 8, від 29.04.10р. № 6, від 28.04.10р. № 5, від 10.03.10р. № 3, від 19.02.10р. № 2, від 09.02.10р. № 1, від 21.04.10р. № 4, які розкривають зміст та обсяг наданих послуг у відповідності до вимог ст. 9 Закону N 996-XIV.

Покликання апелянта на відсутність письмових звітів по виконаним юридичним послугам по кожній з компаній, не є беззастережним доказом порушень вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат за умови наявності інших належним чином оформлених первинних документів на підставі яких можливо встановити факт надання юридичних послуг.

В даному випадку матеріали справи містять докази використання у власній господарські діяльності позивача придбаних у Адвокатського об'єднання «Адвокатська група «Альянс» юридичних послуг, а відтак товариством правомірно віднесено до складу валових витрат у перевіряємому періоді витрати пов'язані з придбанням юридичних послуг.

Відповідно до пунктів 1 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суду дійшла висновку про скасування Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.13р. у справі №826/1757/13-а та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову

Приймаючи до уваги те, що вимога про визнання нечинним акта може застосовуватися лише до нормативно - правового акта, тоді як оспорюваний акт є актом індивідуальної дії ненормативного характеру, такий акт підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Керуючись ст.ст.195, 196, 202, 205, 207 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.13р. у справі №2а-16030/12/2670 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.13р. у справі №2а-16030/12/2670 скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19.06.12р. №0003432230, №0003412230 та №0003422230.

Дана постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Глущенко Я.Б.

Романчук О.М.

Повний текст постанови складений:04.07.13р.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б.

Романчук О.М