Постанова

від 27.02.2013 по справі 826/211/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  27 лютого 2013 року                      № 826/211/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши позовну заяву в письмовому провадженні за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингова                     компанія "Мілєста" до                   Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної                       податкової служби про                 визнання протиправним та скасування наказу №1924 від 22.11.2012, визнання                     дій протиправними На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингова компанія "Мілєста", звернувся до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасувати наказ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.11.2012 р. №1924; визнати протиправними дії ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС по проведенню документальної позапланової перевірки ТОВ «Українська інжинірингова компанія «Мілєста» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Хімінвест-2012» ( код 37310596) за вересень 2011р.; визнати протиправними дії ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС по оформленню результатів документальної позапланової перевірки ТОВ «Українська інжинірингова компанія «Мілєста» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Хімінвест-2012» ( код 37310596) за вересень 2011р. у формі Акту від 28.11.2012р. №1096/22-3/37506515. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем було порушено законодавчо встановлений порядок організації та проведення зустрічної звірки, а оскаржуваний акт було складено з порушенням вимог чинного законодавства України,  що призвело до порушення його прав та законних інтересів. Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані дії такими, що вчинені на підставі та на виконання норм діючого податкового законодавства України, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Судом встановлено, що на адресу ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби надійшла інформація від ДПІ у Оболонському районі м. Києва, а саме: акт від 09.11.2012р. № 294/22-7/37310596 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Хімінвест 2012» (ЄДРПОУ 37310596) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «УІК «Мілєста» (ЄДРПОУ 37506515). ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби направило ТОВ «УІК «Мілєста» запит №6482/10/22-3 від 29.08.2012 про надання інформації та її документальне підтвердження (отримано Позивачем 03.09.2012 р.). На запит ДПІ у Печерському районі м. Києва надійшла відповідь ТОВ «УІК «Мілєста». Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку  Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інжинірингова компанія "Мілєста" з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з приватним підприємством «Хімінвест-2012» за вересень 2011 року. (надалі по тексту Акт перевірки). Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. На підставі п. 1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків. У відповідності до пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755, органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п.73.3. ст.73 Кодексу, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням    якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 вказаного Кодексу документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. У відповідності 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до ст.79 Податкового Кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Відповідно до п.1.8. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 р. № 213, у разі коли при організації документальної планової та позапланової або фактичної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт (довільної форми) щодо не встановлення місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників). Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як свідчать матеріали справи, повідомлення про початок перевірки від 22.11.2012 р. №696 та копію Наказу від 22.11.2012 за №1924 про проведення було надіслано на адресу Позивача 22.11.2012. та отримано останнім 07.12.2012 р. про свідчить поштове повідомлення. Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач, вчиняючи оскаржувані дії по перевірці, а також видаючи оскаржуваний Наказ від 22.11.2012 за №1924, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України. Крім того, Судом не беруться до уваги посилання Позивача на те, що Запит про надання інформації було надіслано на адресу позивача після початку проведення перевірки, оскільки в матеріалах справи міститься поштове повідомлення, з якого вбачається, що Запит Позивач отримав 03.09.2012 р., а перевірка розпочалася 22.11.2012 р. Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень. Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з призначенням перевірки та складанням акту та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача. В акті перевірки зазначено наступне: перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «УІК «Мілєста» у ПП «Хімінвест 2012», та продаж послуг підприємствам-покупцям, які підпадають під визначення ст. 22 ст. 185 44 Податкового кодексу України. Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ПП «Хімінвест 2012» було укладено Договір №10081у від 01.08.2011 р. (надалі по тексту Договір №10081у). В п. 1.1 та 1.2 Договору №10081у зазначено наступне: «Заказник поручает, а Исполнитель принимает на себя обязательства по разработке конструкций емкостного оборудования в следующем составе: 1.1.1. Емкость вертикальная 30 м3; 1.1.2. Емкость вертикальная 1,5 м3; 1.1.3. Емкость вертикальная 1,5 м3 под міксер; 1.1.4 Емкость вертикальная 3 м3; 1.1.5. Емкость вертикальная 5 м3; 1.1.6. Емкость вертикальная 8 м3; 1.1.7. Емкость вертикальная 10 м3; 1.1.8. Загрузочный бункер. Разрабатываемая Исполнителем документация должна содержать деталировочные чертежи емкостного оборудования, согласно выданного Заказчиком Технического Задания.». Проте в п. 9.1 Договору №10081у зазначено наступне: «С момента полной оплати работ и услуг, выполненных по Договору, Исполнитель передает Заказчику исключительные имущественные права на использование проекта и рабочей документации, разработанннх им и/или его субИсполнителями по Договору, а именно: а) право на воспроизведение проекта и рабочей документации для строительства с целью согласования, утверждения проекта для строительства объекта по адресу, определенному в п.1.1. Договора; Б) право на практическую реализацию проекта путем строительства объекта по адресу, указанному в п.1.1 Договора; в)право на публичннй показ проекта до его реализации; г) право на передачу для всеобщего сведения в эфир и по сетям связи данных о проекте и его изображений; Д) исключительное право разрешать использовать проектную документацию третьим лицам; Е) исключительное право препятствовать неправомерному использованию проектной документации (в целом или в части), в том числе запрещать такое использование; Ж) иные имущественнне права, предусмотренные действующим законодательством Украинн. Під час розгляду справи Позивачем не надано суду жодних документів, які свідчили про наявність та підтвердження взаємовідносин між Позивачем та його контрагентом. Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1.  Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність Товариств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правої дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між Товариством та контрагентом є фіктивним правочинам, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ).». Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо. Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що отримані послуги в подальшому були ним реалізовані та доказів того, що ним взагалі отримували якісь послуги. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а   тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,   тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з   урахуванням   права   особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.                     Керуючись ст. ст. 69-71, 94,   160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: В задоволенні позову відмовити повністю. Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук