Постанова

від 10.02.2009 по справі 45/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

45/16

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.02.2009                                                                                           № 45/16

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:            Борисенко  І.В.

          Євсікова О.О.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім"Веретено текстиль"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2004

 у справі № 45/16 (Балац С.В.)

 за позовом                               Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім"Веретено текстиль"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 34200 грн.

ВСТАНОВИВ:

 До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Веретено-текстиль” про стягнення з відповідача 34.200,00 грн. пені за договором купівлі-продажу акцій від 22.07.2002 № 110.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору від 22.07.02 №110 відповідач зобов'язаний був внести протягом 2-х років з дати підписання договору купівлі-продажу інвестиції в сумі 865000,00 грн. також позивач вказує, що під час перевірки позивачем виконання умов договору відповідачем, встановлено що відповідач порушив термін внесення інвестицій, а саме замість 465000,00 грн. які повинні були бути внесені протягом першого року з моменту підписання договору, внесено лише 15000,00 грн. на погашення кредиторської заборгованості. Таким чином, на думку позивача, відповідач порушив умови договору та повинен сплатити пеню в розмірі 34200,00 грн.

У відзиві від 06.11.2003 на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних заперечує та вказує, що він не мав можливості виконати зобов'язання, передбачені в пп. 12.1 п. 12 договору від 22.07.2002 № 110, оскільки ухвалою про забезпечення позову від 18.07.03 Голосіївського районного суду міста Києва за позовом Федченка А.О. до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України та ТОВ "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії, заборонено до розгляду справи по суті ТОВ Торговий Дім "Веретено-Текстиль" та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виконання п. п. 12.1, 22 договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості" від 22.07.02 № 110, в тому числі щодо внесення інвестиційних зобов'язань (сплати грошових внесків) та нарахування пені за невиконання зобов'язань по внесенню коштів.

В запереченнях позивача від 18.05.04 № 30-03/2511 він не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву, та зазначає, що ухвалою про забезпечення позову вказані позивачем дії заборонені ТОВ "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" код ЄДРПОУ 3311444, а відповідачем у справі № 45/16 є ТОВ "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" код ЄДРПОУ 31027022, а отже ухвала про забезпечення позову для відповідача у справі № 45/16 не створює ніяких обов'язків і не накладає на нього заборон.

В судовому засіданні 07.06.04 позивач подав заяву від 03.06.04 № 30-03/2878 про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив, враховуючи те що строк позовної давності по стягненню пені за новим законодавством становить 1 рік, стягнути з відповідача 144.450,00 грн. пені.

Отже, сума позовних вимог становить 144.450,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2004 у справі 45/16 (далі – Рішення суду) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" до Державного бюджету України 144450 грн. 00 коп. пені, 1444 грн. 50 коп. витрат по оплаті держмита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти нове рішення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права.

Скаржник стверджує, що Господарським судом м. Києва при розгляді справи не було враховано положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 та абзацу 2 пункту 5 Перехідних положень Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2004 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Веретено-текстиль” і порушено апеляційне провадження у справі № 45/16. Розгляд апеляційної скарги неодноразову відкладався, апеляційне провадження зупинялось.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 у зв'язку з призначенням Розваляєвої Т.С. на посаду судді Вищого адміністративного суду України передано для здійснення апеляційного провадження справу № 45/16 колегії у складі головуючого судді Шипка В.В., суддів Євсікова О.О. (доповідач у справі), Борисенко І.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Веретено-текстиль” колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя – Шипко В.В., судді: Євсіков О.О. (доповідач у справі), Борисенко І.В., розгляд апеляційної скарги призначено на 11.11.2008.

У зв'язку з поданням Товариством з обмеженою відповідальністю “Веретено-текстиль” касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України від 25.09.2008 справу № 45/16 було скеровано до Верховного суду України.

Ухвалою Верховного суду України від 11.12.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 25.09.2008 у справі № 45/16. Справу № 45/16 повернуто до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2008 розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2009.

Представник скаржника у судовому засіданні 10.02.2009 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд її задовольнити та скасувати Рішення суду.

Представник позивача у судовому засіданні 10.02.2009 заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 22.07.2002 між Регіональним відділенням   Фонду державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" укладено договір купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості" (далі - ВАТ "УНДІТП") за конкурсом № 110.

Вказаним договором встановлено, що продавець (позивач) за підсумками конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "УНДІТП" зобов'язується передати у власність покупцю пакет акцій ВАТ "УНДІТП", а покупець зобов'язується сплатити за вказаний пакет ціну продажу, прийняти цей пакет акцій і виконати умови, передбачені договором від 22.07.02 № 110 (п. 1 договору від 22.07.02 № 110).

В пунктах 12, 12.1 зазначеного договору встановлено, що покупець зобов'язується виконати такі фіксовані умови конкурсу:

- внести протягом двох років з дати підписання договору купівлі-продажу пакета акцій інвестицій в сумі 865.000 грн., а саме:

- 550000 грн. на розвиток і технічне переозброєння експериментального виробництва

інституту (перший рік - 300000 грн., другий 250000 грн.);

- 200000 грн. на переоснащення випробувальної лабораторії (по 100000 грн. в рік);

- 100000 грн. на реконструкцію науково-дослідних лабораторій (по 50000 грн. в рік);

- 15000 грн. на погашення кредиторської заборгованості протягом 60 днів з дати

підписання договору купівлі-продажу пакета акцій.

Отже, відповідач зобов'язаний внести протягом 1 року з дня підписання договору від 12.07.2002 № 110 інвестиції в сумі 450.000 грн., тобто до 22.07.2003.

Також вказаним договором встановлено, що продавець має право перевіряти виконання зобов'язань, встановлених договором від 22.07.02 № 110, як шляхом запитів до покупця, так і шляхом перевірок безпосередньо у відкритому акціонерному товаристві на протязі п'яти років з дати нотаріального посвідчення договору.  Покупець  в свою чергу зобов'язаний надавати продавцю за його запитами необхідні матеріали, відомості, документи щодо виконання умов зазначеного договору (п. 13, 17 договору від 22.07.02 № 110).

Відповідно до п. 22 договору від 22.07.2002 № 110 у разі порушення покупцем встановлених п. 12.1 цього договору строків внесення інвестицій у встановленому обсязі, покупцем сплачується пеня у розмірі 0,1 % вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Голосіївським районним судом міста Києва 18.07.2003 винесено ухвалу у справі за позовом Федченка А.О. до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ТОВ Торговий Дім "Веретено-Текстиль". Вказаною ухвалою відповідачу та будь-яким іншим особам заборонено до розгляду справи по суті вчиняти будь-які дії щодо  виконання п. 12.1, 22 договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "УНДІТП" від 22.07.02 № 110, в тому числі щодо внесення інвестиційних зобов'язань (сплати грошових внесків) та нарахування   пені за невиконання зобов'язань по внесенню коштів.

Позивачем відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 17 договору від 22.07.02 № 110 було проведено перевірку виконання умов зазначеного договору. Актом поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "УНДІТП" від 12.09.03 встановлено, що відповідачем на виконання п. 12.1 зазначеного договору внесено лише 15.000 грн. на погашення кредиторської заборгованості. По іншим зобов'язанням, встановленим п. 12.1. договору від 22.07.02 № 110, відповідач обов'язки не виконав, чим порушив п. 12.1 зазначеного договору, отже зобов'язаний сплатити пеню відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. 22 договору від 22.07.2002 № 110.

Голосіївським районним судом міста Києва 24.10.2003 скасовано заходи забезпечення позову. Сторони під час розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанцій в судовому засіданні підтвердили вказаний факт, не оспорюючи його.

Також в матеріалах господарської справи міститься копія апеляційної скарги Федченка А.О. на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24.10.2003 про скасування заходів забезпечення позову. Проте відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду не надано доказів, що за вказаною апеляційною скаргою Федченка А.О. відповідною апеляційною інстанцією прийнято будь-яке процесуальне рішення.

Голосіївським районним судом міста Києва ухвалою від 14.04.2004 позовну заяву Федченка А.О. залишено без розгляду.

Приймаючи 25.06.2004 рішення в господарській справі № 45/16, Господарський суд м. Києва цілком підставно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 14.04.2004 була оскаржена Федченком А.О., оскільки ТОВ „ТД „Веретено-Текстиль” не було надано достовірних доказів того, що таке оскарження відбулось в установленому чинним процесуальним законодавством порядку.

Лише під час розгляду апеляційної скарги ТОВ „ТД „Веретено-Текстиль” в господарській справі № 45/16 в Київському апеляційному господарському суді стало відомо (на підставі додатково наданих доказів) наступне.

В ході оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 14.04.2004 Апеляційний суд міста Києва своєю ухвалою від 05.08.2004 справу за позовом Федченка А.О. до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ТОВ Торговий Дім "Веретено-Текстиль" направлено до Голосіївського районного суду міста Києва для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги Федченка А.О. на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14.04.2004.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.10.2006, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19.02.2007, в задоволенні позову Федченка А.О. до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ТОВ Торговий Дім "Веретено-Текстиль" відмовлено.

Вказане рішення набрало закрої сили та є чинним станом на день розгляду апеляційної скарги ТОВ „ТД „Веретено-Текстиль” у господарській справі № 45/16 в Київському апеляційному господарському суді.

Колегія суддів відзначає, що всі наведені судові акти були ухвалені вже після прийняття судом першої інстанції рішення від 25.06.2004 в господарській справі № 45/16.

Також колегія суддів бере до уваги, що станом на 25.06.2004 відповідачем не надано суду доказів виконання зобов'язань, покладених на нього договором від 22.07.2002 № 110. Згідно з усними поясненнями представника ТОВ Торговий Дім "Веретено-Текстиль", наданими в судовому засіданні 10.02.2009, свої зобов'язання за вказаним договором Товариство виконало в повному обсязі лише в 2008 році.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. 22 Договору від 22.07.02 № 110 у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Відповідно до пп. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом.

В п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України встановлено, що правила цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 72 Цивільного кодексу України скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки порушення відповідачем умов договору відбулося до набрання чинності Цивільним кодексом України, то до відносин щодо стягнення пені суд застосовує норми Цивільного кодексу Української РСР. Щодо позовної давності, то суд застосовує норми Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів також відзначає, що позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом 17.10.2003, на підставі чого провадження у справі було порушено ухвалою від 22.20.2003.

Скаржник посилається на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 5 Перехідних положень Господарського кодексу України положення цього кодексу щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Однак, місцевим судом було застосовано положення не ГК України, а ЦК України, до того ж – щодо застосування позовної давності, а не щодо відповідальності учасників господарських відносин.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу Української РСР неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом  або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише  дійсна вимога.

Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки (штрафу,  пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (стаття 210 цього Кодексу).

Згідно ст. 180 Цивільного кодексу Української РСР угода про неустойку (штраф, пеню)  повинна  бути  укладена  в письмовій формі. Недодержання письмової  форми  тягне  недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

На виконання вказаних положень закону у п. 22 договору від 22.07.2002 № 110 сторони погодили, що у разі порушення покупцем встановлених п. 12.1 цього договору строків внесення інвестицій у встановленому обсязі, покупцем сплачується пеня у розмірі 0,1 % вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 зазначеного Закону передбачає, що  розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” підлягають застосуванню у випадку погодження сторони у договорі і за умови, що законом не передбачено іншого розміру пені.

Відповідно до ст. 206 Цивільного кодексу Української РСР по окремих  видах  зобов'язань  законодавством  Союзу  РСР  і Української РСР може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Не допускається погодження між соціалістичними  організаціями про обмеження їх відповідальності,  якщо  розмір  відповідальності для даного виду зобов'язань точно визначений законом.

У правовідносинах, що досліджуються в даній справі, оскільки вони виникли на підставі приватизації державного майна, підлягає застосуванню норма спеціального нормативного акта – ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", відповідно до якої у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Із доданого до позовної заяви розрахунку видно, що позивач нараховує пеню за період з 23.07.2003 по 07.05.2004 за 321 день прострочення та її сума складає 144.450, 00 грн.

Тобто, період нарахування процентів позивачем визначено відповідно до положень законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

За таких обставин, враховуючи, що перешкод для внесення інвестицій у період з 23.07.2003 по 07.05.2004 не було, а ТОВ "Торговий Дім "Веретено-Текстиль" інвестицій у вказаний період не вносило, то такими діями відповідач порушив п. 12.1 договору від 22.07.02 № 110 та ч. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Твердження відповідача про те, що йому не направлена позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог, колегією суддів не приймається, оскільки позивачем надано суду чек від 16.06.04 № 2212 та опис вкладення у цінний лист, відповідно до яких заява про збільшення розміру позовних вимог направлена відповідачеві. Більш того, місцевий суд надав можливість відповідачеві підготувати відзив чи заперечення на цю заяву, проте відповідач після оголошеної з цією метою перерви в судове засідання не з'явився.

Посилання відповідача на те, що він намагався, але не мав можливості виконати зобов'язання, передбачені в п. п. 12.1, 22 договору від 22.07.02 № 110 через заборону йому та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виконання п. 12.1., 22 судом не приймаються, оскільки така заборона діяла лише з 18.07.2003 по 24.10.2003, отже у відповідача було достатньо часу для того щоб виконати свої зобов'язання за договором від 22.07.2002 № 110.

Більш того, як встановлено колегією суддів, така заборона діяла протягом чотирьох днів з річного строку, протягом якого відповідач повинен був внести інвестиції (до 22.07.2003). Колегія суддів не приймає посилань відповідача на його звернення до ВАТ „Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості” щодо надання реквізитів відповідних банківських рахунків (листи відповідача від 01.07.2003 № 01/07 та від 1.10.2003 № 14/10 надані суду апеляційної інстанції), оскільки такі звернення не свідчать про беззаперечну неможливість виконати зобов'язання за договором, укладеним з позивачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які зона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів своєчасного виконання інвестиційних зобов'язань у спірний період та сплати нарахованої позивачем пені відповідачем не надано.

Враховуючи порушення відповідачем строків та розмірів внесення інвестицій за договором від 22.07.02 № 110, вимоги позивача з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та договору від 22.07.03 № 110 за розрахунком позивача за період з 22.07.2003 по 03.06.2004 в сумі 144.450,00 грн. обґрунтовані матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів також відзначає, що апеляційне провадження у справі 45/16 ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 (з посиланням на неможливість розгляду цієї справи до пов'язаної з нею іншої справи) зупинялось до набрання законної  сили судовим рішенням у справі № 6/411-А за позовом Товариства обмеженою відповідальністю „Веретено-текстиль” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про визнання незаконними та протиправними дій щодо здійснення контролю за виконанням умов договору купівлі-продажу акцій № 110 від 22.07.2002, в т.ч. нарахування пені за невиконання зобов'язань по внесенню коштів.

Однак вказана ухвала була скасована Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.03.2008 з посиланням на непов'язаність вказаних справ. Справу № 45/16 було  направлено до Київського апеляційного господарського суду для продовження апеляційного провадження.

З урахуванням усього вище викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 45/16 від 25.06.2004 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені відповідачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Веретено-текстиль” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 45/16 від 25.06.2004 - без змін.

2. Матеріали справи № 45/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Шипко  В.В.

 Судді                                                                                          Борисенко  І.В.

                                                                                          Євсіков О.О.