Постанова

від 11.03.2013 по справі 5017/2330/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2013 р. Справа № 5017/2330/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 р. у справі № 5017/2330/2012 господарського суду Одеської області за позовомПрокурора Татарбунарського району Одеської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурс" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Національного природного парку "Тузловські лимани"; 2. Державної екологічної інспекції в Одеській області простягнення 12 500,00 грн. за участю представників:

прокурора: Гудименко Ю.В.

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

третьої особи-1: не з'явився

третьої особи-2: Порубіна Ю.Д.

в с т а н о в и в :

Прокурор Татарбунарського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - "ТОВ") "Екоресурс" про стягнення 12 500,00 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного викошування очерету протягом 2012 року на площі 5 га на території Національного природного парку "Тузловські лимани" за відсутності дозвільних документів.

Позовні вимоги мотивовані нормами статей 9 1 , 64, 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст. 49 Господарського кодексу України та положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.1998 р. № 521 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" (надалі - "Постанова № 521").

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.09.2012 р. (суддя Меденцев П.А.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Екоресурс" на користь Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області заборгованість в сумі 12 500,00 грн. та судові витрати.

Позиція суду першої інстанції мотивована доведеністю заявлених вимог та обґрунтованістю застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства, зазначених прокурором в якості нормативного обґрунтування позову.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 р. (судді Будішевська Л.О., Лисенко В.А., Мишкіна М.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що проведена Державною екологічною інспекцією в Одеській області (надалі - "Інспекція") перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ "Екоресурс" та складений за її результатами акт від 14.03.2012 р., на який посилається прокурор як на підставу позову, не відповідають вимогам Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженому наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 р. № 464 (надалі - "Порядок № 464"). Також суд апеляційної інстанції послався на відсутність доказів здійснення незаконного викошування очерету протягом 2012 року саме відповідачем. Підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції стало неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 р. скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 19.09.2012 р. залишити в силі.

Позиція, викладена в касаційній скарзі, мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 64, 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", та порушенням норм процесуального права.

Сторони, згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідач та третя особа-1 не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та третьої особи-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.04.2006 р. між Татарбунарською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Екоресурс" (орендар) укладено договір № 3 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 60,62 га під болотами, яка знаходиться на території Приморської сільської ради, з цільовим призначенням - для заготівлі, охорони та відтворення очерету. Відповідно до п. 8 зазначеного договору його укладено строком на двадцять п'ять років.

За актом приймання-передачі обумовлену договором земельну ділянку було передано відповідачу.

Також, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області ТОВ "Екоресурс" було видано дозвіл № 7-08/2011-3Д від 04.02.2011 р. на спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, яким відповідачу було дозволено здійснення викошування очерету у визначених обсягах та місцях в періоди з 04.02.2011 р. по 01.03.2011 р. та з 15.11.2011 р. по 31.12.2011 р.

Місцевим та апеляційним судами встановлено також, що Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, на підставі якої складено Акт від 14.03.2012 р.

Під час проведення перевірки Інспекцією встановлено та зафіксовано Актом, що протягом 2012 року ТОВ "Екоресурс" без відповідного дозволу здійснено викошування та заготівлю очерету на земельній ділянці площею 5 га на території Національного природного парку "Тузловські лимани", наданій йому в оренду за договором № 3 від 12.04.2006 р.

На підставі Акту від 14.03.2012 р. та у відповідності з положеннями Постанови № 521, Інспекцією здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних відповідачем державі в результаті самовільного використання природного ресурсу (викошування очерету) протягом 2012 року, який дорівнює 12 500,00 грн.

Колегія суддів оцінює висновки судів як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.

До природно-заповідного фонду України, згідно положень ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", належать, зокрема, національні природні парки.

Приписи ч. 3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" забороняють будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, на землях природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

За приписами ст. 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", які кореспондуються з приписами статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні, зокрема, у здійсненні в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу території та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками; наявність вини завдавача шкоди. Відповідно до статей 33, 34, 43 ГПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

Всупереч приписам ст. 43 ГПК України, з'ясування вказаних обставин залишено поза увагою судами попередніх інстанцій, місцевим господарським судом не встановлено, порушення якої саме норми природоохонного законодавства мало місце з боку відповідача, що саме стало підставою для застосування до нього такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Крім того, суперечливим є висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 12 500,00 грн. за незаконне використання природних ресурсів, оскільки незаконне використання природних ресурсів призводить до заподіяння збитків (завдання шкоди), а не виникнення заборгованості.

Також, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що задовольняючи позов, місцевим господарським судом стягнуто кошти на користь Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, при цьому не враховано вимоги чинного законодавства України щодо розподілу стягнутої з відповідача шкоди між державним та місцевими бюджетами.

Так, відповідно до п. 28 ст. 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

В п. 1 ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням наведених норм чинного законодавства.

Апеляційний господарський суд, в свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що проведена Інспекцією перевірка та складений за її результатами акт від 14.03.2012 р., на який посилається прокурор як на підставу позову, не відповідають вимогам Порядку № 464, а тому не є доказами в розумінні ст. 32 ГПК України. Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки не спростовують самого факту вчиненого правопорушення, його способу та наслідків. Крім того, зазначений акт від 14.03.2012 р. в установленому законом порядку оскаржено не було, а тому він є чинним.

Пунктом 3 частини 1 статті 111 9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 19.09.2012 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 р. у справі № 5017/2330/2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець О. Попікова