Постанова

від 12.06.2008 по справі 24/712-9/222

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/712-9/222

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.06.2008                                                                                           № 24/712-9/222

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Буравльова С.І.

          Григоровича О.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Старуха П.Д. - представник, дов. № 1 від 02.01.2008;

 від відповідача - Лагода О.А. – нач. відділу, дов. №1469-НЮ від 06.11.2006,

Григор'єва О.І. - нач. відділу, дов. № 893-НЮ від 28.03.2007,

Костерний Д.О. - юрисконсульт, дов. № 222-НЮ від 22.01.2008,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.01.2008

 у справі № 24/712-9/222 (Качан Н.І.)

 за позовом                               ДП "Будівельно-промислова компанія "Барселона"

 до                                                   Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

 про                                                  стягнення 73443,21 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України розгляд апеляційної скарги 06.05.2008, 27.05.2008 відкладено на 27.05.2008 та 10.06.2008, а 10.06.2008 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.06.2008.

Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 строк розгляду апеляційної скарги продовжено.

Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2008 № 01-23/1/1 та від 03.06.2008 № 01-23/1/4 склад колегії суддів змінювався.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 у справі №24/712-9/222 позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 19 199,11 грн., державне мито у розмірі 192,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2008 у справі № 24/712-9/222 виправлено помилку у рішенні від 24.01.2008 шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення у новій редакції, тому із врахуванням ухвали суду від 15.02.2008, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 20 472,92 грн., державне мито у розмірі 204,73 коп. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають; під час нового розгляду справи позивачем надано скореговану суму вартості втраченого вантажу 30 579,92 грн., в яку безпідставно включена провізна плата за перевезення вантажу за п'ятьма накладними на загальну суму 10 152,00 грн.; на підставі вищевикладеного вимоги позивача щодо відшкодування додаткових збитків, а саме: провізної плати – 10 152,00 грн., 31 742,40 грн. сплачених штрафних санкцій, 5 419,24 грн. втраченої вигоди, 5 000,00 грн. моральної компенсації з моральної шкоди задоволенню не підлягають; вимоги за повну втрату вантажу – 30 579,92 грн. (вартість втраченого майна) позивачем необґрунтовані; перевіривши наведені відповідачем розрахунки сум коштів, належних залізниці як платежі, а саме: зборів за зберігання вантажу, плати за користування вагонами та різницю в оплаті залізничних тарифів, суд приходить до висновку, що сума вартості вантажу, з урахуванням залізничного тарифу та ПДВ, становить 30 579,92 грн., а тоді сума, що підлягає відшкодуванню на користь позивача визначається у розмірі 19 199,11 грн.

Ухвалу мотивовано тим, що в резолютивній частині рішення було зроблено описку, а саме: не вірно зазначено суму стягуваних грошових коштів та державного мита.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 у справі № 24/712-9/222 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, судові витрати покласти на позивача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, суд дійшов немотивованого висновку про стягнення з перевізника на користь позивача грошових коштів у розмірі 19 199,11 грн., тобто зобов'язано залізницю відшкодувати повну вартість вантажу в розмірі 19 199,11 грн. з ПДВ всупереч вимог законодавства, яке регулює процес перевезення вантажів залізницею, а саме: Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів; також висновки та встановлені судом обставини справи є такими, що свідчать про порушення та неналежне виконання договору перевезення вантажу саме позивачем, а не залізницею.

Заявник стверджує, що за реалізацію 10-ти вагонів вантажу на депозитний рахунок залізниці поступило 19 282,14 грн., з урахуванням ПДВ, згідно з чинним законодавством податок на додану вартість, який становить 16,667%, перераховано у державний бюджет, таким чином остаточна сума за реалізацію вантажу, без врахування ПДВ, становить 16 068,41 грн., сума, яка підлягає відшкодуванню залізниці, становить 19 200,40 грн. з врахуванням ПДВ, тобто залишок невідшкодованої відповідачем суми становить 3 331,99 грн.

На думку заявника, обставини справи свідчать про те, що саме позивач своїми діями зумовив виникнення конфліктної ситуації по ст. Короп, а згідно з п. 3 ст. 226 ГК України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків, у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

У доповненні від 18.03.2008 до апеляційної скарги відповідач просить рішення від 24.01.2008 та ухвалу від 15.02.2008 у справі № 24/712-9/222 Господарського суду міста Києва скасувати та наводить розгорнутий розрахунок, який, як стверджує заявник, ґрунтується на нормах законодавства та матеріалах справи.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2008, вимог суду у судовому засіданні 10.06.2008, позивачем та відповідачем надані письмові доповнення, пояснення та розшифровані розрахунки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на те, що залізниця хоча і доставила вантаж на станцію призначення, але із залежних від неї причин, всупереч обов'язку, передбаченого ст. 22 Статуту залізниць України, не видала вантаж одержувачу; відповідач не надав доказів подання вагонів під вивантаження на місця загального користування та доказів нез'явлення представника позивача для розкредитування документів; відсутність у позивача договору на вивантаження сипучого вантажу силами залізниці на спеціалізованому місці – підвищеній колії № 5 свідчить про свідоме порушення відповідачем порядку видачі вантажів, передбаченого Статутом залізниць України та Правилами видачі вантажів; оскільки подання вагонів під вивантаження не було зроблено, то реалізація вантажу з підстав закінчення встановленого Правилами зберігання вантажів граничного терміну його зберігання, є неможливою, а інших підстав для реалізації, вичерпний перелік яких наведено в п. 1 Правил реалізації вантажів, не було.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові доповнення та пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 73 443,21 грн. збитків, у тому числі: 68 443,21 грн. матеріальні збитки: 24 632,51 грн. - вартість втраченого майна, 31 742,40 грн. - сплачені штрафні санкції, 5 419,29 грн. - втрачена вигода, 5 000,00 грн. - матеріальна компенсація моральної шкоди та судові витрати.

Вимоги позивача у позовній заяві ґрунтуються на існуванні договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 1144 від 14.08.2003; договору № 41 від 14.02.2006; неузгодженні розмірів тарифів за виконання розвантажувальних робіт з відповідачем через порушенням відповідачем ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позивача, одержувача за залізничними накладними, за відправками №№ 43802277, 32627301, 32627407, 32498488, 32498489 прибули на станцію призначення 16.04.2006 вагони №№ 662945, 67672642 з вантажем у кількості 133 т, 01.05.2006 вагони №№ 67383844, 66562034 - 138 т, 25.05.2006 вагони №№ 67917328, 64785256, 67882118, 64103229 - 276 т, 11.07.2006 вагони №№ 65383846, 65383614 - 138 т.

Згідно з п. 1 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 862/5083, порядок і спосіб повідомлення про прибуття вантажу на станцію призначення встановлюються начальником станції, який повинен передбачити використання в першу чергу радіо, телефонного та поштового зв'язку; в окремих випадках повідомлення може провадитися шляхом вивішування об'яв у товарній конторі або через посильних.

Про те, що про прибуття вантажів на станцію призначення залізниця повідомляла позивача свідчать наступні докази:

по відправках №№:

43802277 – запис за № 75 у книзі оповіщень про час подання вагонів під завантаження або розвантаження станції Короп (далі – Книга), лист від 21.04.2006 № 86 (т. 1, а.с. 32), запис у гр. 5 дорожньої відомості (т. 2, а.с. 19);

32627301 – запис за № 90 у Книзі, запис у гр. 5 дорожньої відомості (т. 2, а.с. 23);

32627407 – запис ст. Короп у гр. 5 дорожньої відомості про те, що повідомлення передано 25.05.2006 о 17 год. 30 хв. (т. 2, а.с. 27);

32498488 – запис за № 140 у Книзі (т. 3, а.с. 38, 58);

32498489 – запис у Книзі за № 140.

Крім зазначених доказів про те, що позивачеві було відомо про прибуття вагонів із вантажем на станцію призначення, свідчить переписка між позивачем та залізницею, зокрема. листи позивача від 28.04.2006 № 45 (т. 2, а.с. 36), 26.05.2006 № 58 (т. 1, а.с. 151), 11.07.2006 № 84 (а.с. 38).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, листів позивача від  14.04.2006 № 41 (т. 1, а.с. 37, 145), 28.04.2006 № 45 (т. 2, а.с. 36), заяви позивача від 11.07.2006 № 84 (т. 1, а.с. 29, 152), позивач наполягав на поданні залізницею під вивантаження вагонів на підвищену колію № 5, а залізниця не подавала вагони на підвищену колію через відсутність договору з позивачем щодо надання послуг по вивантаженню вагонів та протоколу узгодження цін на послуги, про що свідчить, зокрема, лист від 21.04.2006 № 86 (т. 2, а.с. 35).

Згідно з п. 1.1 договору № 41 від 14.02.2006 відповідач, за договором залізниця, зобов'язався розвантажувати вагони з вантажами, які надійшли на рухомому складі на адресу позивача, за договором вантажоодержувача, на місцях загального користування, по заявках позивача, а позивач зобов'язався розрахуватися за роботу в обумовлений даним договором термін.

В п. 2.2 договору № 41 передбачено, що за виконання вантажно-розвантажувальних робіт позивач зобов'язався виконати попередню оплату згідно з договірними цінами, узгодженими протоколом, який є невід'ємною частиною договору.

Переписка сторін, зокрема, листи позивача від 27.04.2006 № 48 та Конотопської госпрозрахункової дільниці вантажно-розвантажувальних робіт від 06.05.2006 № 355 (т. 1, а.с. 12, 13) свідчить про непогодження сторонами умов протоколу щодо розміру цін на вантажно-розвантажувальні роботи, виконання яких передбачено договором № 41.

Відповідно до п.п. 2, 4 Правил реалізації вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 869/5090 зі змінами, дозвіл на реалізацію вантажу на станції або на відправку його на склад реалізації надається управлінням залізниці за запитом начальника станції; оцінка вантажу здійснюється комісією за участю представників залізниці та організації (підприємства) – покупця, якій передається вантаж, та місцевих фінансових і торговельних органів або працівників торгово-промислової палати; про оцінку вантажу складається акт.

Як вбачається з матеріалів справи, залізницею були надані дозволи на реалізацію вантажу від 06.05.2006 № 69, 31.05.2006 № 370, 14.07.2006 № 171.

Згідно з актами оцінки форми ГУ-21 від 15.05.2006, 15.06.2006, 14.07.2006 вантажі оцінено у розмірі сум відповідно 4 926,00 грн., 9 108,00 грн., 5 248,14 грн.

Відповідно до актів передання-прийняття вантажів від 17.05.2006, 15.06.2006, 16.07.2006 вантажі передано іншій організації та підлягають перерахуванню на депозитний рахунок залізниці кошти у розмірах, зазначених в актах.

Відповідачем нараховано по відправках №№ 43802277, 32627301, 32627407, 32498488, 32498489 збір за зберігання вантажів у розмірах відповідно 3 707,28 грн., 5 796,00 грн., 1 887,84 грн. та за користування вагонами нараховано плату у розмірі 3 553,44 грн., 2 746,56 грн., 1 709,52 грн., всього на загальну суму 19 282,14 грн.

Розміри нарахувань відповідача підтверджуються матеріалами справи, у тому числі розрахунками зборів і плат та ці розміри не заперечуються позивачем.

Згідно з п. 5 Правил реалізації вантажів кошти, отримані залізницею за реалізований іншій організації вантаж, за вирахуванням сум, належних залізниці, перераховуються: одержувачу, зазначеному в накладній, у разі оплати ним вартості вантажу; відправнику – у всіх інших випадках.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, після відрахування сум, належних залізниці по відправках №№ 43802277, 32627301, 32627407, 32498488, 32498489, коштів від реалізації вантажів іншій організації не залишилось.

Із висновком суду першої інстанції у його розрахунку щодо врахування вартості вантажу, вказаної позивачем, немає підстав погодитись, як із таким, що суперечить нормам ст.ст. 48 - 51 Статуту залізниць України та Правил реалізації вантажів.

Із твердженнями позивача немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання відповідача перед позивачем ґрунтуються на виконанні договору перевезення.

Згідно зі ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу); умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Такі ж норми закріплені і в ст.ст. 908, 909 ЦК України.

Згідно з п. 6 Статуту залізниць України накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони – одержувача; накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Відповідно до п. 22 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу;  виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо) здійснюється на підставі окремих договорів.

Пунктом 30 Статуту залізниць України встановлено, що завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.

Згідно з п. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу.

Нормами Статуту залізниць України не передбачено обов'язку залізниці, у разі розвантаження вагонів засобами одержувача, виконувати його вказівки щодо подання вагонів саме на конкретно зазначені одержувачем під'їзні колії, що належать залізниці.

Посилання позивача на норми ст.ст. 314, 224, 225 ГК України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України є безпідставними, оскільки дії відповідача ґрунтуються на нормах ст.ст. 48 - 51 Статуту залізниць України, тобто вантаж перебував у віданні залізниці, якою використане заставне право, а наявності втрати, нестачі чи пошкодження або псування вантажу, за що передбачена відповідальність статтею 314 ГК України, ст. 114 Статуту залізниць України, із матеріалів справи не вбачається, у зв'язку з чим немає підстав і для застосування ст. 115 Статуту залізниць України щодо підстав визначення вартості вантажу, зважаючи на те, що порядок визначення вартості вантажу у разі застосування заставного права залізницею передбачений Правилами реалізації вантажів.

Також, як вже зазначалось, згідно з нормою ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908 ЦК України відповідальність суб'єктів господарювання за  перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, сторони можуть передбачити в договорі додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до ст. 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Ані Статутом залізниць України, ані договором не передбачено відповідальність залізниці за застосування нею заставного права. Також нормами Статуту залізниць України не передбачено стягнення із залізниці збитків , спричинених сплатою штрафів іншим особам, втраченої вигоди, моральної шкоди, зокрема, ст. 114 Статуту передбачено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу.

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 № 2210-Ш зі змінами цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Отже, оскільки цей Закон не регулює правовідносини, що виникають з договору залізничного перевезення, підстави посилатись на його норми у даній справі відсутні.

Статтею 510 ЦК України встановлено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно зі ст.ст. 22, 46 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана доставити вантаж у пункт призначення і видати його одержувачу, а останній зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу.

Матеріалами справи підтверджено повідомлення залізниці позивача про те, що на його адресу надійшли вагони з вантажем, однак із матеріалів справи не вбачається вжиття позивачем заходів по прийняттю вантажів та вивезенню їх зі станції, а невиконання позивачем такого обов'язку позбавляє залізницю можливості видати йому вантаж, як це передбачено ст. 22 Статуту та внаслідок цього настають обставини, за яких застосовуються норми ст.ст. 48 - 50 Статуту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення та ухвала про виправлення описки суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 скасувати частково та ухвалу про виправлення описки від 15.02.2008 у справі № 24/712-9/222 скасувати повністю.

В позові відмовити повністю.

2. Стягнути Дочірнього підприємства "Будівельно-промислова компанія "Барселона" (16200, Чернігівська область, смт. Короп, вул. Київська, 71а; код ЄДРПОУ 31872043) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код ЄДРПОУ 04713033) 96,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

4. Справу № 24/712-9/222 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

                                                                                          Григорович О.М.