Рішення

від 01.10.2008 по справі 1/175-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/175-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

р.

Справа №

За позовом  Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал", м. Дніпропетровськ, 

до  Житлово-будівельного кооперативу № 362, м. Дніпропетровськ, 

про стягнення 14 019грн. 43коп.

Суддя  Рудь І.А.

Представники:

від позивача: Слєпкова М.М., довір. б/н від 21.01.2008р.;

від відповідача: Каплан О.М, довір. б/н від 01.07.2008р., Гармаш Н.М., голова ЖБК № 362.

СУТЬ СПОРУ:

Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" звернулося до господарського з позовом, у якому просить стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 362 заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 14 019 грн. 43 коп., з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, відповідно до умов договору № 7471 від 09.08.1999р.

Відповідач позовні вимоги не визнає. У своєму відзиві на позов зазначає, що станом на час подання позовної заяви заборгованість у відповідача відсутня, що підтверджується актом звірки від 17.01.2008р. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності при винесенні рішення у даній справі, у зв'язку з чим просить в позові відмовити.

В порядку ст.85 ГПК України за згодою представників сторін у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

09.08.1999р. між Міським комунальним виробничим підприємством "Дніпроводоканал" (далі - позивач) та Житлово-будівельним кооперативом № 362 (далі - відповідач) укладено договір № 3685 на відпуск води і послуги каналізації (далі - Договір).

У відповідності з п.1.1 Договору позивач зобов'язався здійснювати централізоване водопостачання і водовідведення об'єктів водоспоживання, що належать відповідачу, а останній, в свою чергу, у відповідності з п. 3 Договору, зобов'язався своєчасно до п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, сплачувати вказані вище послуги.

В результаті несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті послуг водопостачання і водовідведення утворилась заборгованість, яка на 27.02.2008р. склала 7 359 грн. 91 коп., згідно розрахунку позивача.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача, крім суми основної заборгованості, 3% річних у розмірі 1 495 грн. 30 коп., інфляційні втрати –5 164 грн. 22 коп.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Вищевказаний Договір за своїм змістом є договором про надання послуг.

За умовами ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника) надати послугу, яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При підписанні Договору кожна зі сторін прийняла на себе певні зобов'язання. Так, згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію. У даному випадку Позивач зобов'язався поставити Відповідачу теплову енергію в гарячій воді, а Відповідач, в свою чергу зобов'язався оплатити надані послуги.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У матеріалах справи наявні документи, долучені відповідачем на підтвердження заперечень на позов, які свідчать про відсутність заборгованості перед позивачем станом на час подання позову до суду, тобто на 23.05.2008р. (а.с. 31-67 т. 1).

Судом встановлено, що заборгованість нарахована позивачем з порушенням строку позовної давності, передбаченої  ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, а саме позовні вимоги складають період заборгованості з січня 2000р. по лютий 2008р.

Із платіжних доручень, доданих до справи відповідачем, вбачається, що останнім заборгованість за період з березня 2005р. по лютий 2008р. , тобто в межах строків позовної давності, погашена в повному обсязі до подання позовної заяви до господарського суду.

Також, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності 3 роки при винесенні рішення суду, оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою в березні 2008р., то позовні вимоги за період з січня 2000р. по березень 2005р. є безпідставними та не можуть бути задоволені судом за вищенаведених підстав.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність – строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

За приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, позовні вимоги, заявлені з порушенням строків позовної давності, задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, у відповідача відсутня заборгованість за надані послуги за період з березня 2005р. по березень 2008р., що підтверджується відповідними банківськими документами (а.с. 44- 67).

Відповідно до ст. ст. 33,  34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених обставин, господарський суд вважає позовні вимоги Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу № 362 про стягнення 14 019грн. 43коп. не обґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст.49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

 І.А. Рудь

Рішення підписано 30.01.2009р.