Постанова

від 27.01.2009 по справі 22/41-25/309

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/41-25/309

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.01.2009                                                                                           № 22/41-25/309

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:            Куровського  С.В.

          Михальської  Ю.Б.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Ткаченко Я.В. - за дорученням,

 від відповідача - Лєвін В.О. - за дорученням,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Луксор"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.09.2008

 у справі № 22/41-25/309 (Морозов С.М.)

 за позовом                               УБТОВ "Фірма "Луксор"

 до                                                   ЗАТ "Дніпровський універмаг"

 про                                                   стягнення 27 753,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 25.09.2008 у справі №22/41-25/309 в задоволенні позову Українсько-білоруського Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” до ЗАТ „Дніпровський універмаг” про стягнення 27 753,89 грн. відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до пункту 4.1. Договору №202П/213 від 26.10.2001 відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу грошові кошти за весь реалізований товар не пізніше, ніж через 10 календарних днів з моменту реалізації цього товару, отже термін оплати пов'язаний з фактом реалізації товару та має відраховуватися від дати реалізації товару. У разі, якщо товар не буде реалізований протягом 60 днів (пункт 2.4. Договору), то при відсутності письмовий заперечень сторін вказаний строк вважається автоматично продовженим на невизначений строк. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про заперечення сторін щодо продовження строку консигнації, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк консигнації продовжений на невизначений строк. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про виконання зобов'язання за договором консигнації щодо реалізації переданого товару, крім того, позивачем не надано суду доказів, що підтверджували б факт реалізації переданого відповідачу по Договору консигнації товару, отже, позивачем не доведено настання строку виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару.

Не погодившись з рішенням суду, Українсько-білоруське Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 25.09.2008 у справі №22/41-25/309 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2008 у справі №22/41-25/309 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне.

В вересні 2006 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 27 753,89 грн. заборгованості за договором консигнації №202П/213 від 26.10.2001.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач лише частково розрахувався з позивачем за реалізований товар, переданий згідно договору №202П/213 від 26.10.2001, внаслідок чого з урахуванням суми комісійної винагороди, заборгував позивачеві суму 27 753,89 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Касьянова В.І. не мала повноважень діяти від імені юридичної особи – ЗАТ „Дніпровський універмаг”, а тому безпосередньо сама Касьянова В.І. повинна нести відповідальність по зобов'язаннях перед позивачем, крім того, позивачем не доведено позовних вимог.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 23.10.2007 у справі № 22/41 позовні вимоги було задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 у справі № 22/41 апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Дніпровський універмаг” залишено без задоволення, рішення Господарського суду м.Києва від 23.10.2007 у справі № 22/41 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2008 у справі № 22/41 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 та рішення Господарського суду м.Києва від 23.10.2007 у справі № 22/41 скасовано, справу направлено до Господарського суду м.Києва на новий розгляд.

Підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в постанові Вищого господарського суду України, зокрема, зазначено те, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводів і заперечень сторін і не з'ясували, чи відповідач реалізував товар, а лише не виконав умов договору про перерахунок його вартості позивачу, чи мали місце інші обставини, внаслідок яких виник борг (втрата товару, його пошкодження, привласнення та інше). Обставини щодо реалізації конкретного товару судом не перевірялися, позивач, посилаючись на те, що вимагає стягнення вартості реалізованого товару, обставин щодо його реалізації не довів. Судом також належно не з'ясовувалася наявність спірного товару у самого відповідача.

Під час нового розгляду справи присвоєно новий номер № 22/41-25/309.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2001 між Українсько-білоруським товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” (Консигнант) та ЗАТ Дніпровський універмаг” (Консигнатор) було укладено Договір консигнації №202П/213 (надалі – Договір), відповідно до умов якого позивач (консигнант за Договором) доручає, а консигнатор (відповідач) приймає на себе зобов'язання за винагороду здійснити від свого імені одну чи декілька угод, спрямованих на реалізацію килимових виробів (товар), що належать позивачу.

За своєю правовою природою зазначений договір є договором комісії.

Статтею 395 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на дату укладення договору, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента (стаття 1011 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 2.4. Договору товар повинен бути реалізований протягом 60 (шести десяти) днів (строку консигнації) з дати приймання даного товару на консигнацію. У випадку, якщо товар не буде реалізований протягом строку консигнації, то, за відсутності письмових заперечень сторін, вказаний строк консигнації вважається автоматично пролонгованим на невизначений строк.

Згідно пункту 2.5. Договору консигнант має право в будь-який час вимагати повернення товару, що переданий на консигнацію. Повернення нереалізованого товару здійснюється на умовах, додатково узгоджених сторонами. Якщо сторони не зможуть дійти згоди про умови повернення нереалізованого товару, даний товар повертається за рахунок консигнатора.

Пунктом 2.9. Договору сторони узгодили, що консигнант за реалізацію товару зобов'язаний виплатити консигнатору комісійну винагороду, передбачену в пункті 4.4. даного договору.

Згідно пункту 3.7. Договору на товар, що передається на консигнацію, консигнант виписує відповідну накладну, а консигнатор для отримання товару за даною накладною, зобов'язаний виписати довіреність встановленого зразка.

Згідно пунктів 4.1., 4.4., 4.6. Договору відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу грошові кошти за весь реалізований товар не пізніше, ніж через 10 календарних днів з моменту реалізації даного товару; за реалізацію товару позивач зобов'язаний вплатити сплатити відповідачу комісійну винагороду в розмірі 0,01 відсотка від вказаній в накладній ціни відповідного товару без урахування комісійної винагороди; відповідач самостійно утримує належну йому комісійну винагороду із грошових сум, що надійшли до нього від реалізації товару.

Згідно пункту 5.1. Договору відповідач зобов'язаний по закінченню кожного календарного місяця направляти позивачу по факсу звіт консигнатора у вигляді акта виконаних робіт (наданих послуг) з наступним пересиланням оригіналів по пошті.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач посилається на те, що він відповідно до Договору № 202-П/213 від 26.10.2001 передав відповідачу на комісію товар, та внаслідок часткової оплати з урахуванням часткового повернення товару та комісійної винагороди утворилася заборгованість в сумі 27 753,89 грн.

Отже, позивач повинен довести, що він передав товар відповідачу, прийняв повернутий товар та отримав за нього частину коштів.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав первинні документи, що підтверджують здійснення господарської діяльності – накладні на поставку та повернення товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей встановленої форми, на підтвердження часткової оплаті відповідачем – виписи банку за відповідний період, а також акт звірки розрахунків від 29.06.2006.

Як вбачається з поданих документів, за період з 06.03.2003 до 11.09.2006 (дата позовної заяви) позивач поставив відповідачу на консигнацію товар на суму 69 157,21 грн., що підтверджується накладними, виписаними позивачем з відміткою про отримання та довіреностями на отримання матеріальний цінностей, повернуто товару на суму 32230,74 грн., що підтверджується накладними на повернення товару, виписаними відповідачем з відміткою про отримання позивача та сплачено 9 169,81 грн., що підтверджується виписками банку (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи).

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків від 29.06.2006 за договором комісії №202-П/213 від 26.10.2001, в якому зазначено, що позивачем було передано на комісію відповідачу товару на суму 69 157,21 грн., перераховано грошових коштів в сумі 9 169,81 грн., повернуто товару на суму 32 230,74 грн. В пункті 6 акту зазначено, що сума боргу за реалізований товар складає 27 756,66 грн., комісійної винагороди, яка підлягає сплаті в 7-и денний термін з дати підписання даного акту звірки взаємних розрахунків. В пункті 7 зазначеного акту вказано, що нереалізованого товару, який знаходиться на комісії, немає.

З урахуванням комісійної винагороди в сумі 2,77 грн. заборгованість відповідача складає 27 753,89 грн.

Колегія суддів вважає, що позивачем та матеріалами справи доведено належним чином факт виконання зобов'язань за договором консигнації № 202П/213 від 26.10.2001.

Відповідач повинен довести обставини реалізації або нереалізації ним товару, враховуючи умови оплати за Договором, наявність інших обставин, внаслідок яких виник борг (втрата товару, його пошкодження, привласнення та інше), а також надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведений факт реалізації переданого відповідачу по Договору консигнації товару, оскільки зазначені обставини повинні доводитися відповідачем.

До того ж, ухвалою Господарського суду м.Києва від 23.06.2008 обов'язок надати суду письмові пояснення та докази того, чи було ним реалізований товар на виконання договору №202П/213 від 26.10.2001, був покладений на відповідача.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 403 Цивільного кодексу Української РСР комісіонер відповідає перед комітентом за втрату або пошкодження майна комітента, яке знаходиться у нього, коли не доведе, що втрата або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до статті 1021 Цивільного кодексу України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що консигнатор несе відповідальність перед консигнантом за втрату або пошкодження прийнятого на консигнацію товару, якщо не доведе, що втрата або пошкодження сталося не з його вини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів наявності нереалізованого товару, який передавався відповідачу на комісію, або доказів на наявність обставин втрати або пошкодження товару згідно статті 1021 Цивільного кодексу України (статті 403 Цивільного кодексу Української РСР), або наявності інших обставин, внаслідок яких виник борг, відповідач суду не надав.

Натомість в пункті 7 акту звірки від 29.06.2006 вказано, що нереалізованого товару, який знаходиться на комісії, немає.

Крім того, позивач направив відповідачеві вимогу №111/07 від 11.07.2008 про повернення товару відповідно до пункту 2.5. Договору, проте відповіді не отримав.

Відповідач не надав належних доказів на спростування вимог і документів позивача, а також на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Заперечення відповідача про те, що Договір не створює юридичних наслідків для відповідача – юридичної особи ЗАТ „Дніпровський універмаг” правомірно не прийнятий судом першої інстанції до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з наданих документів, Касьянову В.І. обрано Головою правління ЗАТ „Дніпровський універмаг” загальними зборами акціонерів ЗАТ „Дніпровський універмаг” згідно протоколу від 31.01.2001 (т.2, а.с.27-31).

Даних щодо визнання недійсними загальних зборів ЗАТ „Дніпровський універмаг”, проведених 31.01.2001, суду не надано.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що договір № 202П/213 від 26.10.2001 укладався позивачем з юридичною особою ВАТ „Дніпровський універмаг”, підписаний з боку ЗАТ „Дніпровський універмаг” легітимною посадовою особу – Головою правління Касьяновою В.І., нелегітимність призначення її на посаду Голови правління ЗАТ “Дніпровський універмаг” не підтверджена належними доказами, тому відповідачем за позовом і має бути відповідач як юридична особа.

Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Посилання відповідача на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 11.07.2006 у справі № 2-1688/01-06 як на підставу своїх заперечень колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 208 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення викладаються у двох формах: 1) ухвали; 2) рішення. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду (частина 3).

Стаття 213 Цивільного процесуального кодексу України (частина 3) обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом стаття 215 Цивільного процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення суду зазначаються встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Рішенням від 21.06.2005 Дніпровського районного суду м.Києва у справі №2-2266/1-2005р. за позовом Зубенок Н.О. до ЗАТ “Дніпровський універмаг”, Касьянової В.І. і Соколовського О.В., третя особа ЗАТ “Агенція Індекс” про визнання позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ “Дніпровський універмаг” від 29.04.2005 за адресою м.Київ, вул. Січневого повстання, 16 оф.6 такими, що відбулися та зобов'язання виконати рішення позачергових зборів позовні вимоги задоволено, зобов'язано Касьянову В.І. виконати рішення, які зазначені в протоколі позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ “Дніпровський універмаг”, що відбулися 29.04.2005 – передати новообраному Голові правління Соколовському О.В. круглу печатку товариства, штампи, установчі та інші документи товариства. а також не перешкоджати новообраному голові правління здійснювати діяльність від імені ЗАТ “Дніпровський універмаг” в межах своїх повноважень.

Ухвалою Верховного Суду України від 28.04.2006 оскаржувані судові рішення у даній справі (рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.06.2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2005) залишені без змін.

В рішенні Дніпровського районного суду м.Києва у справі №2-2266/1-2005р. від 21.06.2005 зазначено, що відповідач Касьянова В.І. як колишня Голова правління, повинна виконувати усі рішення зборів, в тому числі і щодо передання повноважень і звільнення її з посади голови.

11.07.2006 Дніпровським районним судом м.Києва за заявою арбітражного керуючого Левіна В.О. про зміну чи встановлення порядку виконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.06.2005 було прийнято ухвалу, в якій ухвалено вважати Касьянову Валентину Іванівну недобросовісним набувачем, яка несе відповідальність по діям юридичної особи ЗАТ „Дніпровський універмаг” з 23.02.2001 по 12.05.2006 від свого імені.

В ухвалі Дніпровського районного суду м.Києва від 11.07.2006 зазначені обставини, які не були встановлені в рішенні Дніпровського районного суду м.Києва у справі №2-2266/1-2005р. від 21.06.2005 щодо Касьянової В.І.

Крім того, преюдиційне значення для господарського суду згідно частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають саме юридичні факти, встановлені в рішенні суду з цивільної справи, а не їх юридична оцінка та висновки, зроблені іншим судом при вирішенні цивільної справи.

Твердження відповідача, що Договір № 202П/213 від 26.10.2001 укладався на один день, спростовується умовами договору, а саме пунктами 2.4., 8.2 Договору, та є необґрунтованим.

Заперечення відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності не приймається колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Як вбачається з пояснень позивача, та не спростовано відповідачем, відповідач в порушення пункту 5.1. Договору, звіт консигнатора не надавав.

Згідно пункту 4.1. Договору оплата товару пов'язана моментом реалізації товару. Відповідач не надав доказів, коли саме був реалізований товар, отже с якого моменту порушено право, натомість є акт звірки розрахунків, датований 29.06.2006, в якому станом на 29.06.2006 зафіксовано суму боргу за реалізований товар.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2008 у справі №22/41-25/309 підлягає скасуванню, позов Українсько-білоруського Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” до Закритого акціонерного товариства „Дніпровський універмаг” про стягнення 27 753,89 грн. підлягає задоволенню. Апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Українсько-білоруського Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 25.09.2008 у справі №22/41-25/309 скасувати повністю.

Позов задовольнити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Дніпровський універмаг” (02206, м.Київ, вул. Малишка, 39, код ЄДРПОУ 01564963, рахунок №26008301330507 в Дніпровському відділенні ПІБ, МФО 322142, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення) на користь Українсько-білоруського Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Луксор” (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Плеханова, 15 „Б”, код ЄДРПОУ 24613753, рахунок № 26001105553001 в КБ „Приватбанк”, м. Дніпропетровськ МФО 305299) 27 753 (двадцять сім тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 89 коп. боргу, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 54 коп. витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 138 (сто тридцять вісім) грн. 77 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Матеріали справи №22/41-25/309 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

 Головуючий суддя                                                                      Кондес  Л.О.

 Судді                                                                                          Куровський  С.В

                                                                                          Михальська  Ю.Б.