Постанова

від 19.02.2013 по справі 2а-5734/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2013 року Справа № 2а-5734/12/1470

м. Миколаїв

16:40

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Баланенко О.Г., Сиресіна О.О.,

представника відповідача: Радчича О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Приватного підприємства «ПАСАТ», вул. Шевченка, 63, м. Миколаїв, 54001 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012 № 0016232220, № 0016222220, В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ПАСАТ» (надалі - Підприємство або позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012, що були прийняті Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області (надалі - ДПІ або відповідач).

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на безпідставність тверджень ДПІ щодо невстановлення факту реального здійснення господарських операцій.

У письмових запереченнях проти позову (т. с. 2, ар. 16-21) ДПІ, з посиланням на висновки акта перевірки позивача, наполягала на правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 19.02.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

10.01.2002 позивач і ПП «Кедр» уклали дилерський договір № 04/02 (т. с. 1, ар. 96-102), на виконання якого у грудні 2011 року позивач придбав у ПП «Кедр» парфумерно-косметичну продукцію на загальну суму 59333,98 грн. (в тому числі ПДВ - 9889 грн.). Господарська операція була оформлена відповідними накладними від 13.12.2011 і від 15.12.2011 (т. с. 1, ар. 144, 149, 152, 160, 162, 165), податковими накладними від 13.12.2011 і від 15.12.2011 (т. с. 1, ар. 147, 151, 156, 161, 164, 167), товарно-транспортною накладною № 03/12 від 13.12.2011 (т. с. 1, ар. 168). Факт отримання позивачем товару також підтверджений витягом з журналу реєстрації довіреностей (т. с. 1, ар. 182-183). Про перерахування Підприємством коштів за придбаний товар свідчать платіжні доручення (т. с. 1, ар. 110, 112, 114, 116).

Метою придбання у ПП «Кедр» парфумерно-косметичної продукції була її подальша реалізація в орендованому позивачем приміщенні (договір оренди - т. с. 1, ар. 91-95), де розташований «Центр краси Yves Rocher» (т. с. 2, ар. 53-56).

За результатами цієї операції Підприємство включило до податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за грудень суму 9881,40 грн. (т. с. 1, ар. 169-173), тобто без урахування податкової накладної від 15.12.2011.

До витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, у податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік Підприємство включило суму 49407 грн., тобто без урахування накладної від 15.12.2011.

03.08.2012 ДПІ направила Підприємству лист № 4533/10/22-222 з проханням надати пояснення та їх документальне підтвердження (накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату грошових коштів, фінансово-господарські документи, що підтверджують придбання, передачу товарів, виконання робіт (послуг); товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання та передачу товарно-матеріальних цінностей, акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг), наявність власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, складських приміщень, договори оренди складських та офісних приміщень, господарські договори) з питання здійснення у грудні 2011 року фінансово-господарської діяльності Товариства з ПП «Кедр» (т. с. 1, ар. 27). Як зазначено у листі ДПІ, підставою для його направлення став факт встановлення «… розбіжностей в частині завищення податкового кредиту ПП «Пасат» … по підприємству ТОВ «КЕДР» … за грудень 2011 року на суму ПДВ 9889,00 грн.». Підприємство отримало цей лист 22.08.2012.

З 04.10.2012 по 10.10.2012 ДПІ, згідно з наказом від 02.10.2012 № 1054 (т. с. 1, ар. 25), здійснила документальну невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість 2011 року та податку на прибуток за 2011 рік щодо відображення правових відносин з платником податків контрагентом-постачальником ПП «Кедр» (ЄДРПОУ 316554559) за грудень 2011 року, результати якої оформила актом від 12.10.2012 № 678/22-200/30396918 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 31-55).

Підставою для проведення перевірки і в наказі від 02.10.2012 № 1054, і в Акті зазначений підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Цією нормою передбачено, що документальна позапланова перевірка проводиться в разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Жодних пояснень з приводу того, які недостовірні дані містилися у податкових деклараціях Підприємства, представник ДПІ в судовому засіданні не надав. В Акті також відсутні посилання на недостовірність даних декларацій позивача.

Підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надано право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою, та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків.

Як зазначено у підпункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків зобовязані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Як зазначено вище, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України органу державної податкової служби надано право здійснювати документальні позапланові перевірки в разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, прийняттю рішення про проведення перевірки передує направлення обов'язкового запиту. Статус обов'язкового запит набуває за умови, що у ньому зазначені підстави для його надіслання (як вони визначені у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України). У листі ДПІ від 03.08.2012 № 4533/10/22-222 підставою для його надіслання вказана стаття 20 Податкового кодексу України. Посилань на відповідну підставу (із зазначених у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України) лист не містить.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Підприємство було звільнено від обов'язку надавати відповідь на запит ДПІ.

Незважаючи на це, 30.08.2012 Підприємство надало зазначені відповідачем документи (т. с. 1, ар. 28). Також суд зауважує, що у листі ДПІ від 03.08.2012 № 4533/10/22-222 було вказано лише про розбіжності в частині податкового кредиту Підприємства (тобто при обчисленні позивачем суми ПДВ), а в наказі від 02.10.2012 № 1054 зазначено, що предметом перевірки є зокрема дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2011 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про неправомірність здійсненої перевірки Підприємства. До того ж, в тексті Акта відсутні посилання на недостовірність даних податкових декларацій Підприємства (тобто на відсутність відповідних документів), так само як і на розбіжності між даними податкових декларацій позивача і даними податкових декларацій його постачальника, що також свідчить про безпідставність перевірки.

В Акті ДПІ вказала, що Підприємство порушило:

- статтю 22, пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого була занижена сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2011 року, на 9889 грн.;

- пункт 44.1 статті 44, пункт 134.1 статті 134, пункт 138.1, пункт 138.2, пункт 138.6, пункт 138.8, підпункт 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, пункт 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, внаслідок чого була занижена сума податку на прибуток підприємства, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2011 року, на 11363,61 грн.

На підставі цих висновків ДПІ податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2012 № 0016232220, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила грошове зобов'язання Підприємства з ПДВ на 12361,25 грн., в тому числі: 9889 грн. - за основним платежем, 2472,25 грн. - за штрафними санкціями (надалі - Рішення № 1, т. с. 1, ар. 80, 82). Також, податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2012 № 0016222220, ДПІ збільшила грошове зобов'язання Підприємства з податку на прибуток підприємств на 14204,51 грн., в тому числі: 11363,61 грн. - за основним платежем, 2840,90 грн. - за штрафними санкціями (надалі - Рішення № 2, т. с. 1, ар. 81, 83).

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової служби від 22.12.2010 № 984 був затверджений Порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок проведення перевірок).

Як вказано у пункті 3 Розділу І Порядку проведення перевірок, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 6 Розділу І і підпункту 5.2 пункту 5 Розділу ІІ Порядку проведення перевірок факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку проведення перевірок документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення Підприємством вимог податкового законодавства (і, відповідно, підставою для визначення відповідачем грошових зобов'язань позивача) міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Акт відповідача, на підставі якого були прийняті Рішення, цим вимогам не відповідає.

Враховуючи характер перевірки (невиїзна), ДПІ, крім наданих позивачем документів, використала такі носії інформації: акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 30.03.2012 № 97/224/31655459 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Кедр» (ЄДРПОУ 31655459) щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за грудень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку»; службову записку до ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 02.10.2012 № 655/22-219; службову записку від ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 10.10.2012 № 1219-вн/07 (пункти 11, 12, 13 на стор. 5 Акта, т. с. 1, ар. 35).

На вимогу суду відповідач надав вказані документи (т. с. 2, ар. 23-31, 42, 43), з яких суд встановив, що за результатами проведення зустрічної звірки ПП «Кедр» ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська склала не акт, як стверджував відповідач, а довідку.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, належним доказом на підтвердження порушення Підприємством вимог податкового законодавства могла би бути довідка за результатами проведення зустрічної звірки ПП «Кедр», якщо б ця звірка проводилась за ініціативою ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва (шляхом направлення відповідного запиту на адресу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська), і така ініціатива мала бути проявлена відповідачем під час перевірки позивача.

В даному випадку довідка ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (що була складена 30.03.2012) не могла бути використана відповідачем під час перевірки позивача у жовтні 2012 року, і тим більше, не могла бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки Підприємства.

Стосовно службових записок (т. с. 2, ар. 42, 43) суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла від підрозділів податкової служби - за результатами податкового контролю. До повноважень податкової міліції (стаття 350 Податкового кодексу України) не віднесено функцію здійснення податкового контролю. Згідно з пунктом 61.3 статті 61 Податкового кодексу України органи податкової міліції та їх службові (посадові особи) не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування. Враховуючи це, службова записка від 10.10.2012 № 1219-вн/07 за підписом в.о. начальника ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, що була адресована заступнику начальника управління - начальнику відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю (т. с. 2, ар. 42), не могла бути використана ДПІ як джерело податкової інформації.

Щодо службової записки від 02.10.2012 № 655/22-219 за підписом заступника начальника управління - начальника відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю, що була адресована в.о. начальника ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (т. с. 2, ар. 43), суд зауважує, що цей документ взагалі не містить будь-якої інформації про порушення позивачем (або його контрагентом) вимог податкового законодавства. Крім того, в цій службовій записці зазначено, що приводом для перевірки Підприємства є «… опрацювання наказу ДПС України від 10.07.12 № 619 «Про розрахункову базу на липень 2012 року». В судовому засіданні представник ДПІ не надав пояснень щодо наявності зв'язку між «опрацюванням наказу ДПС» і підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (зазначеним у наказі ДПІ в якості підстави для проведення перевірки Підприємства). Суд також звертає увагу на те, що у цій службовій записці органу податкової міліції було запропоновано надати інформацію щодо правомірності формування податкового кредиту Підприємства або інформацію про « … здійснення «безтоварних» операцій по ланцюгу від постачальника до покупця, а також надати висновок щодо реальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, та укладених правочинів з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями нікчемними». На думку суду, текст цієї службової записки свідчить про недотримання ДПІ вимог Податкового кодексу України, оскільки, як зазначено вище, органи податкової міліції не мають право здійснювати перевірки (а висновок щодо правомірності формування податкового кредиту можливо надати лише за результатами відповідної перевірки).

Як пояснив в судовому засіданні представник ДПІ, «товарність» господарських операцій під час перевірки безпосередньо Позивача не досліджувалась, оскільки перевірка була невиїзною.

Суд вважає доводи ДПІ про допущені Підприємством порушення безпідставними.

Стосовно Рішення № 1 (ПДВ).

Відповідно до статті 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Пункт 185.1 статті 185 Податкового кодексу України містить визначення об'єкта оподаткування, згідно з яким об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Позивач отримав товари від ПП «Кедр» на митній території України, отже твердження ДПІ про порушення відповідачем цієї норми є безпідставними. До того ж, об'єкт оподаткування визначає постачальник, а позивач у справі був покупцем товарів. Недоречними є посилання в Акті і в Рішенні на пункт 187.1 статті 187 і на пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (якими встановлено, що є датою виникнення податкових зобов'язань і яким чином визначається база оподаткування в разі постачання товарів/послуг): за результатами господарської операції у Підприємства не виникло податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Акт не містить жодних доводів щодо недотримання позивачем умов, встановлених пунктами 198.3 і 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. В Акті не зазначено, що ПП «Кедр» не декларувало податкові зобов'язання з ПДВ; факт належного оформлення ПП «Кедр» податкових накладних не спростований; факт сплати позивачем на користь ПП «Кедр» у складі вартості товарів суми ПДВ підтверджений.

До того ж суд зауважує, що до податкового кредиту грудня 2011 року, як вказано вище, позивач включив суму 9881,40 грн., а Рішенням № 1 відповідач збільшив грошове зобов'язання Підприємства з ПДВ на 9889 грн. (і з цієї суми нарахував суму штрафу).

Стосовно Рішення № 2 (податок на прибуток).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених вказаними вище документами. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. В Акті відсутні посилання на те, що Підприємство не дотрималось цих вимог (ДПІ не встановила факту відсутності первинних документів).

Пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, яким чином визначається об'єкт оподаткування; у пункті 138.1 статті 138 зазначено, які витрати враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. В Акті не зазначено, чому вартість придбаних позивачем у ПП «Кедр» товарів не може бути визнана витратами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, і в чому полягає недотримання Підприємством пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України (яким встановлений порядок формування собівартості придбаних та реалізованих товарів).

Посилання ДПІ у Рішенні № 2 на пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу України суд вважає недоречним, оскільки цією нормою передбачено, які витрати враховуються при визначення собівартості виготовлених та реалізованих товарів, а Підприємство не торгувало товарами власного виробництва.

Також суд звертає увагу на те, що однією з підстав для збільшення грошових зобов'язань Підприємства у Рішеннях вказаний підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, в той час як перевірку було здійснено на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Єдиною обставиною для тверджень ДПІ щодо порушення Підприємством перелічених вище норм Податкового кодексу України в Акті вказана недоведеність фактичної поставки товарів контрагентом позивача - ПП «Кедр». На стор. 13 Акта (т. с. 1, ар. 43) відповідач зазначив: «… правочини, здійснені ПП «ПАСАТ» у грудні 2011 року з контрагентом-постачальником ПП «КЕДР» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п.5, ст.203 ЦК України), та згідно ч.1 ст.203 ЦК України суперечать інтересам держави і мають є нікчемними.» .

Стосовно цього суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ПП «Кедр» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Рішення підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0016232220, що було прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 29.10.2012.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0016222220, що було прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 29.10.2012.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Приватного підприємства «ПАСАТ» судові витрати в сумі 265,66 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 25 лютого 2013 року.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

19 лютого 2013 року Справа № 2а - 5734/12/1470

м. Миколаїв

16:40

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Баланенко О.Г., Сиресіна О.О.,

представника відповідача: Радчича О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Приватного підприємства «ПАСАТ»

(вул. Шевченка, 63, м. Миколаїв, 54001 ),

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 ),

про: визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012 № 0016232220, № 0016222220, -

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0016232220, що було прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 29.10.2012.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0016222220, що було прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 29.10.2012.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Приватного підприємства «ПАСАТ» судові витрати в сумі 265,66 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна