Ухвала

від 04.03.2013 по справі 0907/2-3566/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №0907/2-3566/2011

Провадження №22ц/779/38/2013

Категорія 19

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Ковалюк Я.Ю.

секретаря Турів О.М.

з участю представників апелянта по довіреностях Йосифіва П.І., Лазорук Б.Й., позивачки ОСОБА_4 та її представника за угодою ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного виробничо-технічного підприємства «Евро» про розірвання договорів на дольову участь в будівництві житлового будинку та стягнення коштів за апеляційною скаргою Приватного виробничо-технічного підприємства «Евро» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_4 до Приватного виробничо-технічного підприємства «Евро» про розірвання договорів на дольову участь в будівництві житлового будинку та стягнення коштів. Вирішено розірвати договори на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, укладені 15.11.2005 року між ОСОБА_4 і Приватним виробничо-технічним підприємством «Євро», та стягнути з Приватного виробничо-технічного підприємства «Євро» на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 131600 гривень, сплачені по договорах на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_4 та Приватним виробничо-технічним підприємством «Євро» 15.11.2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням в частині стягнення з Приватного виробничо-технічного підприємства «Євро» на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 131600 гривень, ПВТП «Евро» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково визнав повну оплату ОСОБА_4 коштів по договорах. При вирішенні питання про повернення коштів за договорами про дольову участь судом не взято до уваги положення п. 6.3. Договору на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку, відповідно до якого при розірванні договору за ініціативою дольовика останньому повертається внесена сума без індексації після заключення договору з іншим дольовиком, та ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 р. №800-VI, в якій зазначено, що повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Таким чином, як умови договору, так і вимоги закону визначають, що необхідною умовою повернення коштів забудовником є укладення договору з іншим дольовиком, спрямованого на реалізацію житлового об'єкта. Проте всупереч вимогам договору та чинного законодавства, позивач не надала доказів укладення такого договору з іншим дольовиком, а суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дав належної оцінки вказаному факту.

Також апелянт зазначає, що відповідно до п. 8 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 р. №800-VI та п. 5.2 договору строки виконання робіт і введення об'єкта в експлуатацію можуть бути змінені при виникненні форс-мажорних обставин.

З наведених мотивів просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2012 року в частині стягнення з Приватного виробничо-технічного підприємства «Євро» на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 131600 гривень скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.

У засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 листопада 2005 року між сторонами укладено договори на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську (а.с. 6-9), згідно яких ПВТП «Євро» зобов'язалось збудувати та передати ОСОБА_4 1-кімнатну квартиру на 4 поверсі вказаного будинку, загальною площею 37 кв.м. і житловою площею 18 кв.м., та гараж у цьому ж будинку. З метою виконання умов даних договорів позивачем було внесено на користь відповідача 89000,00 гривень за будівництво та передання квартири та 42600,00 гривень за будівництво та передання гаражу, а всього сплачено 131600,00 гривень (а.с. 26).

Встановлено, що 15.05.2010 року з приводу невиконанням ПВТП «Євро» своїх зобов'язань, ОСОБА_4 зверталася до відповідача із заявою про повернення коштів, сплачених за договорами на дольову участь у будівництві (а.с. 12). Однак, на час її звернення з позовом в суд, внесені нею кошти, відповідачем їй не повернуто.

Відповідно до ч. 1 ст. 303, ч. ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов в частині стягнення з ПВТП «Євро» на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 131600 гривень, сплачених по договорах на дольову участь від 15.11.2005 року, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору позивач провела оплату вартості об'єктів будівництва в зазначеній сумі, однак відповідач не виконав договірні зобов'язання, порушивши суттєві умови договору, що є підставою для його розірвання та стягнення в користь ОСОБА_4 внесених коштів. При цьому, суд послався на рішення Конституційного суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, яким визнано неконституційним положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI.

Колегія суддів з таким висновком погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 610, ч.2 ст. 651 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктами 6.1 договорів на дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку (щодо будівництва квартири та гаражу) від 15.11.2005 року визначено, що за невиконання чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за цими договорами сторони несуть відповідальність у відповідності до законодавства.

Як встановлено судом та не спростовано представниками апелянта у засіданні апеляційного суду, ОСОБА_4 належним чином виконала договірні зобов'язання, оплативши в рахунок вартості об'єкта будівництва 131600 гривень. Однак, ПВТП «Євро» не виконав умов договорів щодо вчасного будівництва та введення в експлуатацію квартири і гаражу, внаслідок чого позивач значною мірою позбавилася того, на що вона розраховувала при укладенні договорів.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо підставності вимоги про розірвання спірних договорів.

Посилання представника апелянта на порушення судом першої інстанції положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 р. №800-VI щодо заборони розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки такі втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №5-рп/2012 від 13.03.2012 року по справі №1-7/2012.

Критично розцінюється посилання представника апелянта на те, що при стягненні з ПВТП «Євро» внесених ОСОБА_4 коштів суд першої інстанції не врахував умови п.6.3 договору, адже правовідносини між будівельною компанією (виробник) й фізичною особою (споживач, замовник) - це угода про послугу - будівництво житла. За характером ці правовідносини подібні до положень ст. 875 ЦК України. За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Ураховуючи, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», то слідує, що вказаний Закон регулює і правовідносини між будівельною компанією й громадянами щодо будівництва житла для власних потреб.

За змістом ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається із змісту п.6.3 договору, при його розірванні за ініціативою дольовика останньому повертається внесена сума без індексації лише після заключення договору з іншим дольовиком.

Таким чином, умова про повернення дольовику коштів поставлена в залежність від волі третьої особи, що в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повернення коштів є договірним зобов'язанням ПВТП «Євро» перед ОСОБА_4, а правовідносини і взаємозобов'язання сторін договору жодним чином не повинні зачіпати прав та інтересів інших осіб чи залежати від них.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність позову ОСОБА_4 в наведеній частині та задоволення такої позовної вимоги.

Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в оскаржуваній частині, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного виробничо-технічного підприємства «Евро» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Девляшевський В.А.

Ковалюк Я.Ю.