Рішення

від 11.02.2009 по справі 33/184-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/184-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

р.

Справа №

За позовом   

до   

про  

Представники:

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю  "Січеславхімсервіс",  звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю  СГП "Слов'яни" про стягнення 107600 грн.00 коп. –основного боргу, 75 585грн. 60 коп.- штрафні санкції  і витрат по справі.

           Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимог ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.

У судовому засіданні 11.02.2009 р. за згодою представника позивача оголошена вступна та резолютивна частина судового рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача , оцінивши докази в сукупності, суд,-  

ВСТАНОВИВ:

           14.04.2008 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 52 .На умовах  якого позивач зобов'язався  продати  відповідачу товар, а  відповідач прийняти і оплатити товар на умовах зазначених в специфікаціях до Договору.

            Відповідно до Специфікації № 1 до договору № 52 від 14.04.2008 р. строк оплати до 25.07.2008 р., строк поставки до 17.04.2008 р.

            На виконання умов Договору позивач поставив , а відповідач прийняв товар на суму               107600грн., що підтверджується накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи: № 213 від 22.04.2008 р. № РН-00002578 від 25.01.2008 р., № РН-0000225 від 24.04.2008 р., №РН-0000193 від 15.04.200 8р. та довіреністю на отримання МТЦ серії НБЄ № 725605  від 15.04.2008 р. (а.с. 11-17).

   Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

             Приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

       Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.

      Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за

відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

       До    виконання    господарських   договорів   застосовуються відповідні положення  Цивільного  кодексу  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

     Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 

Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на  користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.   

      Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.  

             На момент розгляду справи відповідач розрахувався з позивачем у розмірі    69 109 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи.

              В частині стягнення заборгованості в розмірі 69 109 грн.00 коп. суд вважає за необхідне провадження по справі припинити, відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України.

             Відповідно до п.7.5. договору, у випадку порушення строків оплати, чи поставки виновна сторона несе відповідальність у розмірі від вартості договору за кожень день прострочення поставки чи оплати товару.

             Позивач просить стягнути з відповідача  75 585грн. 60 коп.  –штрафу  (65160грн. * 116 *1%= 75 585, 60 грн. , яка підлягає задоволенню частково у розмірі 4999грн. 08 коп.  в силу наступного.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

            Таким чином суд  зазначає , що сторони передбачили у п. 4.5 Договору відповідальність у вигляду 1% пені, а не штрафу, як посилається в своїй позовній заяві позивач.                                                                                                                                          

       Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

       Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом   цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються  відповідно  до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає  основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини,  що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання. А відтак посилання суду першої інстанції на норму ч. 6 ст. 4 та ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України при наявності спеціальних норм є безпідставними.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань  може  бути визначений розмір штрафних санкцій,  зміна  якого  за  погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача  цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного   банку   України,   що  діяла  у  період,  за  який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”     від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники  грошових  коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін.  В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений  статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства, а   також   моральним   засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Отже,  аналіз вказаного законодавства  підтверджує,  що, незалежно  від  виду штрафних санкцій (пеня, штраф, неустойка), що встановлюються в господарському договорі як відповідальність за порушення грошових зобов'язань, їх розмір не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу   (простроченого платежу) за весь час користування чужими грошовими коштами.

         З огляду на викладене,  позовні вимоги  підлягають задоволенню у сумі - 38491грн.   основного боргу та 4999 грн. 08 коп.  –пені.

          На підставі вищевикладеного,  суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

           Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

            Відповідно статті  49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати  покладаються на  сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 47, 33, 49, п.1-1 ст. 80,  82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

Вирішив:

Припинити провадження в частині стягнення 69 109 грн.00коп.     відповідно до п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

           Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю  СГП "Слов'яни", (53111, с. Новоолексіївка , Дніпропетровська область, вул.. Лермонтова, 45, ЄДРПОУ 32926560)  на користь  товариства з обмеженою відповідальністю  "Січеславхімсервіс" (49006,м. Підгороднє, вул.. Степна, 42, ЄДРПОУ 34622175) 38491 (тридцять вісім тисяч чотириста дев'яносто одна )грн.. 00коп. -  основного боргу ,   4999 (чотири тисячі дев'ятсот дев"носто дев'ять) грн. 08  коп.  –пені, 1125(одна тисяча сто двадцять п'ять) грн. 99 коп.–державного мита, 72(сімдесят дві)грн. 53 коп.–витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати наказ.

             В решті позовних вимог відмовити

  Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення.