Постанова

від 12.03.2013 по справі 2а/1270/9279/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року справа №2а/1270/9279/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Жаботинської С.В., Шишова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в місті Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі № 2а/1270/9279/2012 за позовом Краснодонського міського споживчого товариства до Управління пенсійного фонду України в місті Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про скасування вимоги про сплату боргу від 05.10.2012 року № Ю-291 про сплату недоїмки у розмірі 20363,63 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про скасування вимоги про сплату боргу від 05.10.2012 року №Ю-291 про сплату недоїмки у розмірі 20 363,63 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним. Краснодонське міське споживче товариство, не порушуючи чинного законодавства, сумлінно та своєчасно сплачувало всі належні податки та збори, з 1 жовтня 2006 року перейшло на єдиний податок. Але, від суми сплачуваного єдиного податку 42% зараховувалися на рахунок УПФУ в м. Краснодоні, хоча позивач перебував на обліку в УПФУ в Краснодонському районі. У результаті вищевикладеного у позивача з 1 жовтня 2006 року утворилась заборгованість перед УПФУ в Краснодонському районі, хоча єдиний податок сплачувався належним чином і в повному обсязі. Неодноразові листи з проханням провести між Управліннями ПФУ в м. Краснодоні та у Краснодонському районі будь-яку звірку та зарахування сплачуваних підприємством 42% від єдиного податку, до вирішення питання не призвели. Незважаючи на сумлінне виконання підприємством позивача всіх зобов'язань зі сплати податків, УПФУ в Краснодонському районі продовжувало виставляти останньому недоїмку та штрафні санкції. Крім того, з метою припинення нарахування штрафних санкцій, позивач добровільно уклав договір про розстрочення сплати накладених (нарахованих) штрафів та пені на суму 11018,50 грн. на строк з 21.10.2009 року до 20.06.2014 року. Суми згідно договору про розстрочення сплачуються підприємством своєчасно та в повному обсязі. 13 лютого 2012 року позивач звертався до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про скасування вимоги №Ю52У від 11.05.2011 про сплату недоїмки на суму 20363,63 грн., яка постановою цього суду від 06.04.2012 по справі №2а/1270/1477/2012 була скасована. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 постанова суду першої інстанції залишена без змін. Однак, 05.10.2012 відповідачем було виставлено позивачу вимогу № Ю-291 на суму в розмірі 20363,63 грн. На думку позивача, природа вимоги №Ю-291 від 05.10.2012 повністю ідентична вимозі №Ю52У, законність скасування якої була встановлена судовими інстанціями, а з моменту вирішення цього спору нових боргів перед УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області підприємство позивача не має. Краснодонське міське споживче товариство після отримання вимоги №Ю-291 з метою її оскарження направило листи до Головного управління ПФУ в Луганській області та УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області та очікувало досудового врегулювання спору. Однак, відповідями з ГУ ПФУ в Луганській області від 06.11.2012 №9121/03-10 та УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області від 29.10.2012 №31763/03 законність вимоги на суму 20363,63 грн. була підтверджена. Приймаючи до уваги, що позивач всі податки сплачує своєчасно та в повному обсязі, не порушує діючого законодавства, а підприємством відповідача на незаконних підставах виставлено нову вимогу, позивач просив суд скасувати вимогу УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області №Ю291 від 05.10.2012 про сплату недоїмки на суму 20363,63 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року в цій справі позов задоволено, а саме: скасовано вимогу УПФУ в м. Краснодоні Луганської області від 05.10.2012 року №Ю-291 про сплату недоїмки у розмірі 20 363,63 грн.

Не погодившись з таким рішенням, УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідач у даній справі є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121/2001.

Предметом спору в даному випадку є відсутність або наявність в позивача заборгованості по сплаті страхових внесків перед Пенсійним Фондом України в зазначеному у вимозі розмірі та періоді.

Відповідно до статті 5 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи такого страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності й інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати таких внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом № 1058-IV.

Відповідно до статей 14,15,17 Закону № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, страхувальник є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати страхових внесків в установлені строки та в повному обсязі.

Відповідно до статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. В разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на Указ Президента України № 727/98 від 3 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", згідно з яким суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до Державного бюджету України - 20 відсотків;

- до місцевого бюджету - 23 відсотки;

- до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

- на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.

Таким чином, обов'язком страхувальника який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності,є сплата Єдиного податку у встановленому порядку, а безпосереднє перерахування коштів з цієї суми виконують органи державного казначейства.

Проте з таким висновком місцевого суду погодитися не можна.

Статтею 5 Закону № 1058-ІУ регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-ІУ установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, з установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-ІУ страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-ІУ зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом № 1058-ІУ, не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкте підприємницької діяльності.

Указ Президента України № 727/98 регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-1V до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону № 1058-ІУ установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2007 року в справі № 07/64 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Заставнівському районі Чернівецької області до Заставницької районної спілки споживчих товариств м. Заставна Чернівецької області про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Далі, приписами статті 106 Закону № 1058-IV, яка діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, встановлено, що:

1. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

2. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

3. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

4. Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. При цьому в разі наявності у страхувальника одночасно із зобов'язаннями із сплати недоїмки зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, у тому числі зобов'язань за іншими рішеннями суду, стягнення недоїмки здійснюється в першу чергу і має пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями та стягненнями (крім зобов'язань щодо виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов'язаних з виконанням судових рішень із стягнення недоїмки). Це правило також застосовується в разі стягнення недоїмки за рахунок майна страхувальника, у тому числі майна, що перебуває в податковій заставі, а також у разі стягнення недоїмки із страхувальника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

5. За рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

7. У разі ліквідації страхувальника або втрати ним з інших причин юридичного статусу платника страхових внесків недоїмка сплачується за рахунок коштів та іншого майна страхувальника. У цьому разі особами, відповідальними за погашення недоїмки, є:

- ліквідаційна комісія - стосовно підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій - платників страхових внесків, що ліквідуються;

- підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії - стосовно утворених ними філій, представництв, осередків та інших відокремлених підрозділів - платників страхових внесків, що ліквідуються;

- солідарно члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів - платників страхових внесків, що ліквідуються.

У разі недостатності коштів та іншого майна у страхувальника для сплати недоїмки особами, які несуть зобов'язання та відповідальність за сплату недоїмки, є:

- засновники або учасники підприємства, установи та організації - платника страхових внесків, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за їхніми зобов'язаннями;

- підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії - стосовно утворених ними філій, представництв, осередків, інших відокремлених підрозділів - платників страхових внесків, що ліквідуються;

- правонаступники страхувальника, що ліквідується.

У разі реорганізації страхувальника зобов'язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до закону перейшли його права та обов'язки.

Передача платниками страхових внесків своїх обов'язків із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством, забороняється.

Строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Пункт 8.2. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №64/8663 від 16.01.2004 року, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій (штрафів) та пені. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Вимога формується на підставі облікових даних з карток особових рахунків страхувальників.

Відповідно до пункту 10.11 Інструкції у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення.

Таким чином, як визначив суд першої інстанції, законодавством була визначена черговість спрямування коштів на погашення недоїмки, фінансових санкцій та пені, але не встановлена залежність від дати виникнення заборгованості. У разі існування у страхувальника зобов'язання по сплаті страхових внесків, якщо він визначив у платіжному дорученні призначення платежу на сплату недоїмки, фінансових санкцій, пені, ці суми погашають сплату недоїмки у порядку календарної черговості її виникнення, тобто законодавством передбачений послідовний спосіб віднесення сплачених сум, спочатку недоїмка, потім фінансові санкції та пеня.

Однак, і з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Так, в аналогічній справі державне підприємство «Шахтарськантрацит» звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області про визнання недійсним рішення цього Управління про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, яким до нього застосовано 409 тис. 212 грн. 88 коп. штрафу та нараховано 124 тис. 615 грн. 18 коп. пені за період із 30 червня по 22 листопада 2007 р.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня 2008 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 24 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 листопада 2011 року, постанову суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково: визнав недійсним оскаржуване рішення в частині застосування 409 тис. 212 грн. 88 коп. штрафних санкцій та нарахування 93 тис. 777 грн. 23 коп. пені; в іншій частині - відмовив.

Залишаючи без змін постанову апеляційно го суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом частини п'ятої статті 106 Закону № 1058-ІУ при сплаті поточ них сум страхових внесків передбачено послі довне погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій без порядку календарної черговості їх виникнення.

Постановою Верховного Суду України від 21 лютого 2012 року усі судові рішення в цій справі скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Судом установлено, що позивач Краснодонське міське споживче товариство (ідентифікаційний код юридичної особи 01744760) є правонаступником Краснодонської райспоживспілки, зареєстрований виконавчим комітетом Краснодонської міської ради Луганської області 10.12.2008 року за № 1 387 145 0000 0061020 (а.с.21), внесено до Єдиного державного підприємства організацій України (а.с.22) та знаходиться на даний час на обліку відповідача, як платник страхових внесків.

Також суд першої інстанції зазначив, що Краснодонська райспоживспілка, до її перетворення, також у встановленому порядку знаходилася на обліку, як платник страхових внесків до пенсійного фонду України, в УПФ України в Краснодонському районі Луганської області, регулярно сплачувала страхові внески до пенсійного фонду України, з 01 жовтня 2006 року перейшла на єдиний податок, при цьому заборгованості зі сплати страхових внесків не мала на цей момент.

Зазначений висновок не відповідає матеріалам справи: картці особового рахунку страхувальника, яке має найманих працівників (а.с.66-68), акту звірки взаємних розрахунків (а.с.77-79).

З 01 жовтня 2006 року Краснодонською райспоживспілкою страхові внески сплачувалися у складі єдиного податку, та враховувалися Управлінням ПФУ в м. Краснодоні Луганської області, а не УПФУ в Краснодонському районі Луганської області, де вона знаходилася на обліку, як платник страхових внесків.

28 серпня 2007 року Краснодонська райспоживспілка була взята на облік вже в УПФУ в м. Краснодоні Луганської області. Однак, сума сплачених страхових внесків за цей період всього у розмірі 20363,63 грн. була визначена, як заборгованість Краснодонської райспоживспілки перед УПФ України в Краснодонському районі Луганської області за вказаний період. Після перетворення у 2008 році, позивач продовжує сплачувати страхові внески у складі єдиного податку регулярно у встановленому законом розмірі. Однак, відповідачем за ним була визначена вказана заборгованість, як за правонаступником Краснодонської райспоживспілки, внаслідок чого відповідачем регулярно проводиться перерозподіл сум надходження страхових внесків, у зв'язку з чим позивачеві постійно нараховується недоїмка, про що й була виставлена відповідачем оскаржувана в даній справі вимога № Ю-291 від 05 жовтня 2012 року на суму 20363,63 грн., прийнята на підставі статті 106 Закону № 105-ІУ.

Позивачем не доведено, а судом першої інстанції безпідставно взято за основу, що недоїмка створюється за рахунок помилки, допущеної при зарахуванні страхових внесків у зазначений позивачем період.

Не заслуговують на увагу і висновки місцевого суду про те, що оскаржувана в даній справі вимога УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області №Ю-291 від 05 жовтня 2012 року про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на суму 20363,63 грн. по суті, змісту та підставам тотожня вимозі №Ю52У від 11.05.2012, яка також виносилася у відношенні позивача відповідачем на цю ж суму.

Дійсно, не погодившись із вимогою про сплату недоїмки №Ю52У від 11.05.2012 на суму 20363,63 грн., позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до УПФУ в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про її скасування.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 по справі №2а/1270/1477/2012 вказана вимога була скасована (а.с.32-35). Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 постанова суду першої інстанції залишена без змін (а.с.36).

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В той же час, в цій справі та в справі №2а/1270/1477/2012 предметом позову були різні документи, які є предметом самостійного оскарження та положення статті 72 КАС України до цього випадку не повинні застосовуватись.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, що у даному випадку недоїмка позивача створилася штучно, його вини у цьому немає, тобто, перераховані у 2006-2007 році суми страхових внесків Краснодонською райспоживспілкою, надійшли до державного бюджету, що зазначеною вимогою, відповідач фактично вимагає повторної сплати страхових внесків за вказаний період, не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім цього, вказана вимога сформована відповідачем відповідно статті 106 Закону № 1058-IV, яка передбачала надсилання вимоги боржникові, застосування фінансових санкцій, пені та яка з 01.01.2011 року була скасована, тобто відповідачем застосована неіснуюча норма Закону.

Виходячи з позиції Конституційного Суду України, наведеної у пункту 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року №1-7/99, дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу винесення спірних вимог, вона діяла з 01 січня 2004 року до 01 січня 2011 року, тобто на момент винесення оскаржуваної вимоги у жовтні 2012 року ця норма вже була нечинною, а тому відповідач безпідставно керувався нею при винесенні оскаржуваної в даній справі вимоги.

Проте, із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, з огляду на наступне.

Згідно пункту 8 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 16 січня 2004р. за № 64/8663, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. В підпункті 8.1 зазначено, що стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.

Також, згідно розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосуванням штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосуванням фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З огляду на зазначене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції не обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена без додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, із ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 94 КАС України понесені позивачем судові витрати не підлягають йому відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області - задовольнити повністю.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі № 2а/1270/9279/2012 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Краснодонського міського споживчого товариства до Управління пенсійного фонду України в місті Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про скасування вимоги про сплату боргу від 05.10.2012 року № Ю-291 про сплату недоїмки у розмірі 20363,63 грн., - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.В.Жаботинська

О.О.Шишов