Ухвала

від 12.03.2013 по справі 2а/0570/11908/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Наумова К.Г.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року справа №2а/0570/11908/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 р. у справі № 2а/0570/11908/2012 (головуючий І інстанції Наумова К.Г.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мехпромкомплект-КО" до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мехпромкомплект-КО» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2012 р. №0001631520 та №0000681510 як незаконних.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року позовні вимоги задоволені. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя Державної податкової служби №0000681510 від 29.08.2012р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Мехпромкомплект-КО» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 122023 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 30505 грн. 50 коп., скасував податкове повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя Державної податкової служби №0001631520 від 29.08.2012р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Мехпромкомплект-КО» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 97618 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 24404 грн.56 коп., стягнув з коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мехпромкомплект-КО» витрати по сплаті судового збору у сумі 2146грн.00 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доказам, щодо реальності господарських операцій, не враховані обставини, що мають значення для справи.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач зареєстрований юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м.Маріуполя Державної податкової служби як платник податків.

Відповідачем на підставі ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя Донецької області ДПС від 25.06.2012 р. №1036(том 1 а.с. 108) та на підставі постанови слідчого СВ ПМ СДПІ по роботі з великими платниками податків в м.Донецьку ДПС «Про призначення позапланової перевірки дотримання податкового законодавства TOB «Мехпромкомплект КО» щодо питання правомірності формування податкового кредиту по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства щодо взаємовідносин з TOB «ТК Діал Імпекс», було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р. щодо взаємовідносин з TOB «ТК «Діал Імпекс».

За наслідками перевірки складено акт перевірки №1070/22-5/33331303 від 17.07.2012 р. Відповідно до акту первірки відповідачем було встановлено порушення позивачем: п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток за 2009 р. - 2010 р. всього у сумі 122022,79 грн., у т.ч.: за 9 місяців 2009 р. у сумі 26480,75 грн., за 2009 р. у сумі 68869,64 грн., за 3 місяці 2010 р. у сумі 26672,39 грн.; п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість всього у сумі 97618,24 грн., у т.ч. вересень 2009 р. - 21184,60 грн., жовтень 2009 р. - 1860,42 грн., грудень 2009 р. - 53235,31 грн., січень 2009р.-21337, 91 грн. Підставою для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 122023 грн. слугував висновок податкового органу про те, що господарські операції за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010р., відображені у податковій звітності щодо придбання товару та послуг TOB «Мехпромкомплект Ко» від TOB «ТК Діал Імпекс» є нікчемними відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі акту перевірки Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м.Маріуполя були прийняті: податкове повідомлення-рішення №0000681510 від 29.08.2012р., яким позивачеві згідно п.п.54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 152528 грн.50 коп., у тому числі основний платіж - 122023грн. , штрафні (фінансові) санкції в сумі 30505 грн. 50коп.; податкове повідомлення-рішення №0001631520 від 29.08.2012 р., яким позивачеві згідно п.п.54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 122022 грн.56 коп., у тому числі основний платіж - 97618грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 24404 грн. 56 коп.

Відповідно до матеріалів справи в період здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, повинні застосовуватись норми Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.2004 року (які втратили чинність з 01.01.2011 року)

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями (який був чинний на момент спірних правовідносин) (далі Закон 168/97-ВР) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, що передбачено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При чому п.п.7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем та ТОВ «ТК «Діал Імпекс» був укладений договір купівлі-продажу товару №б/н від 01.08.2009р.

Відповідно до п.п.1.1 п.1 зазначеного договору, номенклатура товару та його вартість узгоджується сторонами у письмовому вигляді та вказується у специфікаціях-додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

В підтвердження здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем було надано: видаткова накладна №1005/5 від 05.10.2009 p., податкова накладна №1005/5 від 05.10.2009 р. на суму 9302,08 грн., без ПДВ, ПДВ - 1860,42 грн.; видаткова накладна №902 від 02.09.2009 p., податкова накладна №9020 від 02.09.2009р. на суму 105923 грн., без ПДВ, ПДВ - 21184,6 грн.; видаткова накладна №1200/8 від 01.12.2009 p., податкова накладна №12008 від 01.12.2009 р. на суму 76206,55 грн., без ПДВ, ПДВ - 15241,31 грн.; видаткова накладна №1210/4 від 10.12.2009 p., податкова накладна №12104 від 10.12.2009 р. на суму 92360 грн., без ПДВ, ПДВ - 18472 грн.; видаткова накладна №1214/3 від 14.12.2009 p., податкова накладна №12143 від 14.12.2009 р. на суму 97610 грн., без ПДВ, ПДВ - 19522 грн.; видаткова накладна №0115/3 від 15.01.2010 p., податкова накладна №1153 від15.01.2010 р. на суму 34002,5 грн., без ПДВ, ПДВ - 6800,5 грн.; видаткова накладна №0122/1 від 22.01.2010 p., податкова накладна №1221 від 22.01.2010 р. на суму 5722,5 грн., без ПДВ, ПДВ - 1144,5 грн.; видаткова накладна №0127/7 від 27.01.2010 p., податкова накладна №1277 від 27.01.2010 р. на суму 66964,56 грн., без ПДВ, ПДВ - 13392,91 грн.

В підтвердження здійснення оплати за поставлену продукцію позивачем було надано: Прості векселя серії №2095549 від 11.06.2010р. номіналом 35798,47 грн., серії №2095548 від 11.06.2010р. номіналом 32000 грн., серії №2095547 від 11.06.2010р. номіналом 32000 грн., серії №2095552 від 11.06.2010 р. номіналом 40000 грн., серії №209551 від 11.06.2010 р. номіналом 40000 грн., серії №209556 від 11.06.2010 p., серії №209555 від 11.06.2010 р. номіналом 32000 грн., №209554 від 11.06.2010 р. номіналом 40000 грн., серії №209553 від 11.06.2010 р. номіналом 40000 грн..

Окрім цього, оплата отриманого позивачем товару була здійснена платіжними дорученнями №97 від 10.11.2009 р. на суму 11162,49 грн., №1058 від 05.10.2009 р. на суму 127107,60 грн.,№1296 від 12.01.2010 р. на суму 7985,86 грн., №1331 від 25.01.2010 р. на суму 47670 грн., №127 від 22.02.2010 р. а суму 40000 грн., №177 від 11.05.2010 р. на суму 20000грн.

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 02.09.2009р., товарно-транспортною накладною б/н від 05.10.2009р., товарно-транспортною накладною б/н від 10.12.2009р., товарно-транспортною накладною б/н від 01.12.2009р., товарно-транспортною накладною б/н від 14.12.2009р., товарно-транспортною накладною б/н від 27.01.2010р., товарно-транспортною накладною б/н від 15.01.2010р., товарно-транспортною накладною б/н від 25.01.2010р., які були дослідженні судом першої та апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до матеріалів справи позивачем отриманий від TOB «ТК «Діал Імпекс» товар був оприбуткований на склад, що підтверджується прибутковими ордерами, картками складського обліку матеріалів, та використаний у господарській діяльності позивача, що підтверджується вимогами та попередніми калькуляціями (том 3. а.с. 70-207, том 1 а.с.57).

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та складені на його виконання первинні документи, податкові накладні заповнені без порушень вимог діючого законодавства та є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарськими операціями з контрагентом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Колегія суддів не приймає посилання відповідач на ненадання до перевірки позивачем документів щодо транспортування продукції, оскільки сторони в адміністративному процесі в ході розгляду справи в суді будь-якої інстанції не позбавлені права надавати докази на обґрунтування своїх вимог, в даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог не позбавлений був права надати суду першої інстанції відповідні документи щодо транспортування продукції (товарно-транспортні накладні).

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що факт здійснення господарських операцій та виконання умов договорів між ТОВ "Мехпромкомплект-КО" та його контрагентом ТОВ «ТК «Діал Імпекс», підтверджується вищенаведеними, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не зафіксовано неналежне оформлення позивачем податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, тобто вони складені відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договором на всю суму.

Вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем ТОВ "Мехпромкомплект-КО" та його контрагентом ТОВ «ТК «Діал Імпекс».

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті на підставу для висновку відповідача, щодо нікчемності правочину на акт перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 27.07.2010 р. №2313/23-411/36616283 «Про результати документальної невиїзної перевірки TOB «ТК «Діал Імпекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.09.2009 р. по 31.03.2010 р. та з податку на додану вартість за період з 01.09.2009 р. по 28.02.2010 р. TOB «ТК «Діал Імпекс» та довідку ВПМ ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 18.06.2010 р. за №125 місцезнаходження TOB «ТК «Діал Імпекс», якими встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, оскільки відповідно до матеріалів справи, податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності контрагента TOB «ТК «Діал Імпекс» по взаємовідносинам з позивачем.

Крім того, Закон України «Про податок на додану вартість», та нині діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів зазначає, що питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Акти перевірок контрагентів позивача не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність та фіктивність зазначених договорів, з посиланням на ст..203, 215, 228 ЦК України, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Крім того колегія суддів зазначає, що перевірка ТОВ «Мехпромкомплект-КО» здійсненна на підставі постанови слідчого СВ ПМ СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Донецьку ДПС в рамах кримінальної справи №01-12-05-0013.

Підпунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, контролюючий орган зобов'язаний визначити платнику податків відповідні податкові зобов'язання, штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отриманої постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Тобто враховуючи, що диспозиція п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 та п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України не здійснює розмежування постанов органу дізнання, слідчого, прокурора чи постанови про порушення кримінальних справ, пов'язаних зі сплатою податків, зборів по об'єктивному та суб'єктивному складу, у органів ДПС відсутні, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, за результатами розгляду кримінальної справи законодавчі підстави для винесення податкових повідомлень-рішень за результатами такої перевірки.

Колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновками судів першої інстанцій, що згідно з вищевказаною нормою ПК України податковий орган не мав права на винесення податкових повідомлень-рішень на підставі акту перевірки №1070/22-5/33331303 від 17.07.2012 р до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі №01-12-05-0013.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 р. у справі № 2а/0570/11908/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 р. у справі № 2а/0570/11908/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва