Ухвала

від 28.02.2013 по справі 25/121-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року м. Київ К-20760/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Дочірнього підприємства «Судноверф»та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 28.05.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010

у справі № 25/121-А

за позовом Дочірнього підприємства «Судноверф»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Судноверф»(далі по тексту -позивач, ДП «Судноверф») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000392350/0, №0000402350/0, №0000422350/0 від 05.07.2006, №0000392350/1, №0000402350/1, №0000422350/1 від 28.09.2006, №0000392250/2, №0000402350/2, №0000422350/2 від 08.12.2006.

Постановою Господарського суду м. Києва від 28.05.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва №0000402350/0, №0000422350/0 від 05.07.2006, №0000402350/1, №0000422350/1 від 26.09.2006, №0000402350/2, №0000422350/2 від 08.12.2006. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову та постановити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.05.2006 по 09.06.2006 відповідачем проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку ДП «Судноверф»з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2003 по 31.12.2005. За результатами перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва складено акт №80/23-504-31514300 від 19.06.2006.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі по тексту - Закон №334/94-ВР) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 26260,00 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення пп. 7.3.7 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі по тексту - Закон №168/97-ВР) невірно сформовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість при формуванні валових доходів, а саме - не визначено податкове зобов'язання за грудень 2005 року на суму -1097200,00 грн.

На підставі акта перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 39390,00 грн., суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2128746,00 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 32827,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32827,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо правомірності нарахування податку на прибуток, колегія суддів погоджується з висновками судів, виходячи з наступного.

Відповідно до норм Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5 цього Закону).

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав усіх первинних документів, які підтверджують правомірність віднесення відповідних витрат до складу його валових за період, що перевірявся. Зведені облікові документи (реєстр первинних документів), що були надані позивачем, а також посилання апелянта на цю обставину, не можуть вважатись достатньою підставою для визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень -рішень. Зазначені вище документи складаються лише для контролю та впорядкування даних на підставі первинних документів. Крім цього, під час проведення перевірки позивача ним не були надані первинні документи, які могли б повністю підтвердити валові витрати позивача за 2003 рік в розмірі 57700,00 грн., та у 2004 році в розмірі 35800,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість рішення судів в цій частині, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо податку на додану вартість, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 7.3.7 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань виконавця з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону №334/94-ВР, є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту.

Виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв'язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту.

Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов'язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді.(пп. 7.10.6 п. 7.10 ст. 7 Закону №168/97-ВР).

Витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті. (пп. 7.10.7 п. 7.10 ст. 7 Закону №168/97-ВР).

Згідно з пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону №334/94-ВР під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що оскільки замовником за суднобудівним контрактом із позивачем є нерезидент, визначити подальшу належність продукції до основних фондів замовника неможливо. Також неможливо достеменно встановити, чи передбачає нерезидент використовувати побудовані за контрактом матеріальні цінності у власній господарській діяльності.

За таких обставин, суднобудівний контракт не може вважатись довгостроковим, а тому немає підстав для застосування особливого порядку оподаткування відповідно до п. 7.10 ст. 7 Закону №334/94-ВР.

Таким чином, результати діяльності за суднобудівним контрактом мають оподатковуватись на загальних підставах.

Така позиція також викладена у висновку №8781/8782 комісійної судово -економічної експертизи, складеному 28.11.2008 КНДІСЕ.

Згідно з пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів про те, що на час складання акту перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, відбулася будь-яка з визначених законом подій.

Таким чином, висновки перевірки в частині порушення позивачем пп. 7.3.7 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР є безпідставними.

Також, суди правомірно звернули увагу на ту обставину, що 30.05.2006 позивачем подано до ДПІ у Подільському районі м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2005 рік. У рядку 01.3 «Доходи від виконання довгострокових договорів»уточнюючого розрахунку проведено коригування (зменшення) відповідних доходів на 4577 тис. грн.

Проте, ДПІ у Подільському районі м. Києва уточнюючий розрахунок не прийнятий до уваги при складанні акту перевірки.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Дочірнього підприємства «Судноверф»та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 28.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров