Ухвала

від 05.03.2013 по справі 2а-5192/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. Київ К/9991/69568/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року

у справі № 2а-5192/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Ловекс-К»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ловекс-К»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000562311 від 08 лютого 2012 року, № 0000572311 від 08 лютого 2012 року, № 0000552311 від 08 лютого 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року в адміністративному позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належним чином завірених копій первинних документів, які б підтверджували правомірність віднесення ним вартості отриманих від ТОВ «АВТОТАТО АРС»послуг до складу валових витрат, а також податкових накладних, на підставі яких ним включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагента послуг.

Крім того, в основу прийнятої постанови Окружним адміністративним судом м. Києва покладеного обставини, встановлені досудовим слідством у кримінальній справі № 49-3110, порушеній Генеральною прокуратурою України за фактом фіктивного підприємництва, підроблення та використання реєстраційних та статутних документів Приватного підприємства «Фірма «Томь»та Приватного підприємства «СМК-Н», за ознаками складів злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частинами 2, 3 статті 358 Кримінального кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року апеляційну скаргу ПП «Ловекс-К»задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000562311 від 08 лютого 2012 року, № 0000572311 від 08 лютого 2012 року, № 0000552311 від 08 лютого 2012 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ловекс-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Максіма», Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОТАТО АРС»за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт № 751/23-11/33690081 від 25 січня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000562311 від 08 лютого 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 48 345,00 грн. (38 676,00 грн. -основний платіж, 9 669,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000572311 від 08 лютого 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 100 781,00 грн. (80 625,00 грн. -основний платіж, 20 156,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000552311 від 08 лютого 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 25 824,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР), підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат сум, сформованих за договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 01/07/10-3 від 01 липня 2010 року, укладеним з ТОВ «АВТОТАТО АРС», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на факт порушення Генеральною прокуратурою України кримінальної справи № 49-3110, досудовим слідством у якій встановлено, що позивач скористався послугами фіктивних підприємств ПП «Максіма»та ТОВ «АВТОТАТО АРС» і за рахунок документального оформлення безтоварних операцій безпідставно сформував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «АВТОТАТО АРС» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, оригінали яких досліджено Київським апеляційним адміністративним судом у судовому засіданні.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для неподання вказаних документів до суду першої інстанції слугувала обставина їх вилучення співробітниками відділу боротьби з організованою злочинністю управління боротьби з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, що підтверджується протоколом виїмки від 03 червня 2011 року, який долучено позивачем до матеріалів справи в суді першої інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «АВТОТАТО АРС» послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання податкового органу на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 49-3110, які, в свою чергу, покладено судом першої інстанції в основу прийнятого рішення, оскільки, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 49-3110 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.