Рішення

від 13.03.2013 по справі 908/449/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 4/8/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

13.03.13 Справа № 908/449/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т.", (69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 7)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", (69092, м. Запоріжжя, вул. Фабрична, буд. 69)

про стягнення 66 623,75 грн. основного боргу за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р., та 278,62 грн. 3 % річних

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

Від позивача - Грибова І.В., на підставі договору №2/13 про надання правових послуг адвокатом від 15.01.2013р.;

Від відповідача -не з'явився.

31.01.2013р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т.", м. Запоріжжя з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя про стягнення 69 737,10 грн. основного боргу за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р., 1 690,64 грн. пені та 337,38 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.01.2013р. порушено провадження у справі № 908/449/13-г, справі присвоєно номер провадження 4/8/13, судове засідання призначено на 20.02.2013 р. Ухвалою суду від 20.02.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався до 13.03.2013р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.03.2013р., судом прийняті до розгляду зменшені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя 66 623,75 грн. основного боргу за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р., та 278,62 грн. 3 % річних.

В судовому засіданні 13.03.2013р. справу розглянуто, прийнято та оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 13.03.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві з урахуванням наданих уточнень. Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст.ст. 173, 193, 222, 232 ГК України, ст.ст. 11, 258, 526, 530, 610, 612, 625 692, 712 ЦК України і полягають в тому, що 06.05.2011року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 0511-2. Відповідно до п.1.1. договору відповідач (продавець) зобов'язався передати у власність позивача товар (масло індустріальне відпрацьоване), а позивач (покупець) зобов'язався прийняти та оплатити товар, відповідно до умов данного договору та специфікацій, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до пункту 9.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частіні передачі товару до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами умов данного договору. Згідно платіжних доручень №1784 від 12.07.2011р. на суму 4995, 00 грн, №1819 від 14.07.2011р. на суму 49080,00 грн., №1997 від 22.07.2011р. на суму 15794,20 грн., №389 від 08.08.2011р. на суму 6227,10 грн., №390 від 08.08.2011р. на суму 7942,06 грн., №2205 від 12.08.2011р. на суму 9435,00 грн., позивач виконав зобов'язання щодо оплати вартості товару, перерхувавши на розрахунковий рахунок відповідача авансові платежі в розмірі 93473,36 грн. Згідно видаткових накладних № PH-026 від 20.07.2011р. на суму 15794, 20 грн. та № PH-027 від 08.08.2011р. на суму7942, 06 грн. відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 23 736,26 грн., а також була поставлена діжка металева на суму 3113, 35 грн. На час подання позовної заяви відповідачем не здійснено, в повному обсязі, поставку товару в обумовлений договором строк. 17.02.2012р. позивач на адресу відповідача направив претензію №7/11-юр з вимогою поставити товар або повернути отримані грошові кошти, а також сплатити штрафні санкції. Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя 66 623,75 грн. основного боргу за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р., та 278,62 грн. 3 % річних.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребуваний ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем надано суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 517705, станом на 25.02.2013р., згідно з яким юридичною адресою ТОВ "Корпорація Оріс" (код ЄДРПОУ 35421236) є: 69092, м. Запоріжжя, вул. Фабрична, буд. 69, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 20.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 908/449/13-г, яка направлялася на адресу відповідача, повернулася на адресу господарського суду Запорізької області з відміткою відділення поштового зв'язку: " За зазначеною адресою не проживає".

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/449/13-г.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т." (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс" (відповідачем у справі) був укладений договір № 0511-2 (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до п.1.1. договору відповідач (продавець) зобов'язався передати у власність позивача товар (масло індустріальне відпрацьоване), а позивач (покупець) зобов'язався прийняти та оплатити товар, відповідно до умов данного договору та специфікацій, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 9.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частіні передачі товару до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами умов данного договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата вартості товару, що поставляється, здійснюється покупцем в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця передплатою.

Як встановлено судом в ході судового вирішення спору, згідно платіжних доручень №1784 від 12.07.2011р. на суму 4995, 00 грн, №1819 від 14.07.2011р. на суму 49080,00 грн., №1997 від 22.07.2011р. на суму 15794,20 грн., №389 від 08.08.2011р. на суму 6227,10 грн., №390 від 08.08.2011р. на суму 7942,06 грн., №2205 від 12.08.2011р. на суму 9435,00 грн., позивач виконав зобов'язання щодо оплати вартості товару, перерхувавши на розрахунковий рахунок відповідача авансові платежі в розмірі 93473,36 грн.

Згідно видаткових накладних № PH-026 від 20.07.2011р. на суму 15794, 20 грн. та № PH-027 від 08.08.2011р. на суму 7942, 06 грн. відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 23 736,26 грн., а також була поставлена діжка металева на суму 3113, 35 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи у строк визначений договором, а саме до 31.12.2012р. включно, відповідач, в повному обсязі, поставку товару не здійснив.

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору не виконав у повному обсязі та належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 693 ЦК України якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення попередньої оплати.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В судовому засіданні судом було досліджено, що 06.02.2012р. позивачем та відповідачем був підписаний Акт звірки взаємних розрахунків, який скріплений підписами уповноважених осіб та печатками позивача і відповідача, яким сторони підтвердили факт наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т.", м. Запоріжжя за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р.

17.02.2012р. позивач на адресу відповідача направив претензію №7/11-юр з вимогою поставити товар або повернути отримані грошові кошти, а також сплатити штрафні санкції. Вказана претензія була направлена за належною юридичною адресою відповідача, що підтверджується фіскальним чеком №3166 від 17.02.2012 р

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач доказів поставки товару в повному обсязі за договором № 0511-2 від 06.05.2011 р. не надав.

Отже, матеріалами справи доведено, що відповідач не здійснив поставку товару на загальну суму 66 623,75 грн., тому вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя 66 623,75 грн. основного боргу є документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3 % річних, згідно розрахунку позивача, становить 278,62 грн. Перевіривши в судовому засіданні наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок 3 % річних позивачем виконані вірно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 278,62 грн. 3 % річних підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст.44 ГПК України судові витрати на сплату послуг адвоката у розмірі 2 500, 00 грн.

Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Щодо стягнення з відповідача 2 500, 00 грн. витрат на послуги адвоката, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до укладеного договору про надання правових послуг адвокатом №2/13 від 15.01.2013р., вартість наданої адвокатом допомоги складає 2 500, 00 грн. Факт оплати наданих адвокатом послуг підтверджує платіжне доручення №567 від 18.02.2013р. на суму 2 500, 00 грн.

При вирішенні даного питання суд виходить з приписів п. 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", з урахуванням наступних змін та доповнень, відповідно до якого вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, та п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", згідно з яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи категорію даного спору, його складність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми боргу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката в розмірі 2 500, 00 грн., яку суд вважає співрозмірною з урахуванням обставин справи та її розумною необхідністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача, оскільки спір доведений до суду з його вини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193 ГК України, ст., ст. 525, 526, 655, 692 ЦК України, ст., ст. 44, 47, 49, 75, 78, 82-84 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т.", м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", м. Запоріжжя задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Оріс", (69092, м. Запоріжжя, вул. Фабрична, буд. 69, код ЄДРПОУ 35421236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т.", (69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 7, код ЄДРПОУ 13638750) 66 623 (шістдесят шість тисяч шістсот двадцять три) грн. 75 коп. основного боргу, 278 (двісті сімдесят вісім) 62 коп. річних відсотків, 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя Н.Г.Зінченко

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "14" березня 2013 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.