Рішення

від 19.02.2013 по справі 918/13/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2013 р. Справа № 918/13/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліяінтертрейд"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод"

про стягнення заборгованості за контрактом в сумі 454 991,57 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

В засіданні приймали участь:

від позивача : Громадюк О.Р., дов. від 11.10.2012 року,

від відповідача : Стельмах М.Ф., паспорт СР 387410 від 10.03.1998 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оліяінтертрейд» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Володимирецький молочний завод» (далі - відповідач) про стягнення 454 991,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

24.05.2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено контракт № 24/05ж на поставку продукції, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця замінник молочного жиру «Волія 1» з бетакаротином - надалі товар 1, замінник молочного жиру «Волія 4» - надалі товар 2, замінник молочного жиру «Комбіол - надалі товар 3, а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати товар відповідно до умов даного контракту.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товару, що стверджується видатковими накладними.

Відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар, сума боргу за контрактом складає 200 700,00 грн.

Крім того, позивачем за неналежне виконання умов контракту в частині проведення розрахунків нараховано пеню в розмірі 61 417,83 грн., 101 251,23 грн. 25% річних та 91 622,50 грн. штрафу.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 525, 610, 611, 612, 625, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 198, 216, 217, 218, 219, 230, 231 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 04.01.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 15.01.2013 року.

Ухвалою суду від 15.01.2013 року розгляд справи відкладено на 22.01.2013 року.

У судових засіданнях 22.01.2013 року, 05.02.2013 року та 12.-2.2013 року оголошено перерву до 19.02.2013 року.

12.02.2013 року відповідачем у судове засідання подано відзив на позовну заяву, в якому останній із сумою основної заборгованості погоджується, пояснюючи затримки у здійсненні платежів скрутним фінансовим становищем. Щодо пені та штрафу, то відповідач просить на підставі ст. 258 ЦК України застосувати позовну давність, а також зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку з їх неспівмірністю із сумою заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.05.2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено контракт № 24/05ж на поставку продукції, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця замінник молочного жиру «Волія 1» з бетакаротином - надалі товар 1, замінник молочного жиру «Волія 4» - надалі товар 2, замінник молочного жиру «Комбіол - надалі товар 3, а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати товар відповідно до умов даного контракту (1 контракту).

За п. 3.2. контракту товар поставляється партіями.

Кількість товару, що поставляється на умовах даного контракту, складається з об'єму, вказаного в усіх рахунках-фактурах та видаткових накладних, які були виписані в термін дії даного контракту (п. 3.3. контракту).

Згідно з п. 10.1. контракту, з врахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 14.10.2011 року, даний контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.01.2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань, у тому числі грошових.

Відповідно до п. п. 3.6., 3.7. контракту загальна вартість першої партії товару складає 137 000,00 грн. Кількість наступних партій товару визначається згідно з кількістю, вказаною у довіреності та видатковій накладній на товар.

Пунктом 3.8. контракту передбачено, що ціна товару для кожної наступної партії визначається за згодою сторін, яка фіксується в рахунку-фактурі або видатковій накладній та/або податковій накладній. Загальна сума контракту складає загальну суму всіх поставлених партій товару, зазначену в накладних на поставлений товар за строк дії цього контракту.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар, що стверджується видатковими накладними № РН-0000182 від 26.05.2011 року на суму 152 000,00 грн., № РН-0000212 від 20.06.2011 року на суму 153 000,00 грн., № РН-0000230 від 04.07.2011 року на суму 91 800,00 грн., № РН-0000248 від 18.07.2011 року на суму 7 650,00 грн., № РН-0000246 від 18.07.2011 року на суму 145 350,00 грн., № РН-0000271 від 05.08.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000279 від 12.08.2011 року на суму 122 400,00 грн., № РН-0000297 від 26.08.2011 року на суму 53 550,00 грн., № РН-0000304 від 02.09.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000314 від 08.09.2011 року на суму 76 500,00 грн., № РН-0000320 від 14.09.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000328 від 23.09.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000335 від 05.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000348 від 13.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000357 від 19.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000367 від 27.10.2011 року на суму 60 800,00 грн., № РН-0000374 від 31.10.2011 року на суму 76 500,00 грн., № РН-0000400 від 19.11.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000436 від 09.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000449 від 16.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000460 від 24.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., № Ап0000001 від 26.04.2012 року на суму 30 600,00 грн., № Ма0000003 від 11.05.2012 року на суму 30 600,00 грн., № Ма0000007 від 22.05.2012 року на суму 30 600,00 грн., № Ин0000001 від 01.06.2012 року на суму 29 200,00 грн., № Ин0000002 від 11.06.2012 року на суму 29 200,00 грн. на суму 29 200,00 грн., № Ин0000005 від 25.06.2012 року на суму 29 200,00 грн., № Ил0000002 від 12.07.2012 року на суму 29 200,00 грн., № Ав0000003 від 07.08.2012 року на суму 29 200,00 грн., № Ав0000007 від 31.08.2012 року на суму 58 400,00 грн.

Факт прийняття відповідачем товару не заперечується, а також підтверджується довіреностями № 160 від 20.06.2011 року, № 174 від 04.07.2011 року, № 188 від 18.07.2011 року, № 221 від 11.08.2011 року, № 333 від 25.08.2011 року, № 344 від 02.09.2011 року, № 352 від 08.09.2011 року, № 373 від 04.10.2011 року, № 409 від 18.11.2011 року, № 425 від 09.12.2011 року, № 67 від 26.04.2012 року, № 118а від 12.07.2012 року, № 90а від 01.06.2012 року, № 134 від 07.08.2012 року, № 135 від 26.05.2011 року.

За п. 4.1. контракту оплату за товар, який поставляється за даним контрактом, покупець проводить в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів за кожну окрему партію товару на поточний рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу в розмірі 100% оплати строком до 2-х календарних днів з дати поставки товару згідно з даним контрактом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свій обов'язок щодо оплати поставленого товару у строк, визначений п. 4.1. контракту, у повному обсязі не виконав.

Факт часткових розрахунків за поставлений товар стверджується довідками № 797/04 від 13.12.2012 року, № КІЕ-52/1157 від 17.12.2012 року, виданими ЦВ ПАТ «Марфін Банк» та Відділенням ПУМБ «РЦ в м. Київ» відповідно, платіжними дорученнями № 1175 від 03.12.2012 року, № 1182 від 05.12.2012 року, № 1197 від 06.12.2012 року, № 1286 від 25.12.2012 року, № 70 від 01.02.2013 року.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, підписаного обома сторонами станом 30.11.2012 року, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений згідно з договором товар склав 203 700,00 грн.

З врахуванням проплат, проведених відповідачем у грудні 2012 року та лютому 2013 року, станом на час розгляду даної справи сума основного боргу становить 198 700,00 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 198 700,00 грн.

У той же час позивачем заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 200 700,00 грн.

Беручи до уваги матеріали справи, судом встановлено, що частина суми боргу, яка заявлена позивачем до стягнення, сплачена відповідачем до моменту подання позовної заяви та порушення провадження у справі, тобто до 03.01.2013 року, а інша - під час судового розгляду справи.

Зокрема, 1 000,00 грн. сплачено відповідачем 25.12.2012 року, а ще 1 000,00 грн. - 01.02.2013 року.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що в частині 1 000,00 грн. у задоволенні позовних вимог слід відмовити, а в частині 1 000,00 грн. - провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 61 417,83 грн. пені, 101 251,23 грн. 25 річних та 91 622,50 грн. штрафу.

Так, пунктом 8.3. контракту передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати фактично поставленої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від загальної вартості невчасно оплаченої вартості товару за кожен день прострочення та 25% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

У випадку прострочення термінів оплати товару по даному контракту понад 5 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від загальної вартості поставленої, але невчасно оплаченої партії товару (п. 8.4. контракту).

Щодо 25% річних, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто ст. 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у п. 8.3 контракту в розмірі 25 % річних від суми заборгованості.

Суд, здійснивши перерахунок 25% річних, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України, встановив, що розмір останніх становить 60 047,42 грн. (при заявленому - 101 251,23 грн.). Відтак, 25% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 60 047,42 грн.

Стосовно нарахування позивачем пені та штрафу, то слід зазначити таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Постанова Верховного Суд України від 27.04.2012 року № 3-24гс12).

У контракті сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Відтак, стягненню з відповідача підлягає також пеня та штраф.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перерахувавши розмір пені та штрафу, суд встановив, що розмір першої складає 36 659,63 грн. (при заявленому - 61 417,83 грн.), а другого - 91 622,50 грн.

У той же час відповідачем подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені та штрафу.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-27гс12).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із позовною заявою до суду 03.01.2013 року.

Суд, виходячи з п. 4.1. контракту, встановив, що за видатковими накладними № РН-0000182 від 26.05.2011 року на суму 152 000,00 грн., № РН-0000212 від 20.06.2011 року на суму 153 000,00 грн., № РН-0000230 від 04.07.2011 року на суму 91 800,00 грн., № РН-0000248 від 18.07.2011 року на суму 7 650,00 грн., № РН-0000246 від 18.07.2011 року на суму 145 350,00 грн., № РН-0000271 від 05.08.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000279 від 12.08.2011 року на суму 122 400,00 грн., № РН-0000297 від 26.08.2011 року на суму 53 550,00 грн., № РН-0000304 від 02.09.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000314 від 08.09.2011 року на суму 76 500,00 грн., № РН-0000320 від 14.09.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000328 від 23.09.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000335 від 05.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000348 від 13.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000357 від 19.10.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000367 від 27.10.2011 року на суму 60 800,00 грн., № РН-0000374 від 31.10.2011 року на суму 76 500,00 грн., № РН-0000400 від 19.11.2011 року на суму 61 200,00 грн., № РН-0000436 від 09.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., № РН-0000449 від 16.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., згідно з якими позивачем нараховано неустойку, позовна давність сплила.

Що видаткової накладної № РН-0000460 від 24.12.2011 року на суму 45 900,00 грн., то позовна давність щодо неї підлягає застосуванню частково, за період з 27.12.2012 року по 03.01.2012 року.

Щодо пені та штрафу, нарахованих на суму заборгованості за поставлений товар, що утворилася на підставі решти видаткових накладних, то останні проведені в межах спеціальної позовної давності.

Суд, здійснивши перерахунок пені та штрафу в межах позовної давності, встановив, що розмір першої становить 18 596,49 грн., а другого - 14 810,00 грн.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За таких обставин суд приймає заяву відповідача у справі щодо спливу позовної давності, викладену у відзиві.

Крім того, згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачена також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Суд, дослідивши ступінь виконання зобов'язання, встановив, що останній є значним: із загального обсягу поставки, розмір якої складає близько 1 832 450,00 грн., розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 198 700,00 грн.

Крім того, прострочення виконання зобов'язання, а відтак і наслідки його порушення, є незначними.

Також суд, проаналізувавши причини неналежного виконання зобов'язання, встановив, що відповідач за 2012 рік поніс збитки в розмірі 386 000,00 грн., що стверджується звітом про фінансові результати (рядок 225), що вплинуло на можливість виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем.

За таких обставин, керуючись ст. 83 ГПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені з 18 596,49 грн. та штрафу з 14 810,00 грн. до 10 000,00 грн. кожного.

Зважаючи на викладене, позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, а відповідач, в свою чергу, не надав доказів в їх спростування, відтак останні підлягають частковому задоволенню.

Крім того, оскільки судом припинено провадження в частині позовних вимог на 1 000,00 грн., відтак вирішенню підлягає питання про повернення судового збору.

Згідно з п. 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

Відповідно до платіжного доручення № 249 від 18.12.2012 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 9 099,85 грн.

Відтак, поверненню позивачу підлягає частина судового збору на суму 20,02 грн.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Володимирецький молочний завод» (вул. Сагайдачного,88, смт. Володимирець, Рівненська область, 34300, код ЄДРПОУ 00446960) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліяінтертрейд» (вул. Струтинського,8, кв.6, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 33940544) 198 700,00 грн. основного боргу, 60 047,42 грн. 25% річних, 10 000,00 грн. пені, 10 000,00 грн. штрафу, 5 843,01 грн. судового збору.

3. У задоволенні позову про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу, 51 417,83 грн. пені, 41 203,81 грн. 25% річних, 81 822,50 грн. штрафу відмовити.

4. У частині вимог про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

5 . Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Оліяінтертрейд» (вул. Струтинського,8, кв.6, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 33940544) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 20,02 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням № 249 від 18.12.2012 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 19.02.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.