Постанова

від 03.04.2013 по справі 918/13/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2013 р. Справа № 918/13/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод" від 04.03.2013 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.13 р. у справі № 918/13/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліяінтертрейд", м. Київ

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод", Рівненська область, смт. Володимирець

про стягнення заборгованості за контрактом в сумі 454 991,57 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Громадюк О.Р. - представник, довіреність в справі;

Архіпова Г.І. - представник, довіреність в справі;

від відповідача: Стельмах М.Ф. - директор

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.02.2013 р. у справі № 918/13/13 (суддя Андрійчук О.В.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліяінтертрейд" до Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод" та стягнуто з відповідача на користь позивача 198 700,00 грн. основного боргу, 60 047,42 грн. 25% річних, 10 000,00 грн. пені, 10 000,00 грн. штрафу; відмовлено у задоволенні позову про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу, 51 417,83 грн. пені, 41 203,81 грн. 25% річних, 81 822,50 грн. штрафу; припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу. При прийнятті рішення суд виходив з того, що частина суми боргу, яка заявлена позивачем до стягнення, сплачена відповідачем до подачі позовної заяви в суд, а інша - під час судового розгляду справи; чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу; позовна давність щодо стягнення пені, про яку заявив відповідач, сплинула за окремими видатковими накладними; керуючись статтею 83 ГПК України, зменшив розмір пені та штрафу.

Не погоджуючись із даним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Володимирецький молочний завод" звернулося з апеляційною скаргою від 04.03.2012 р., в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2013 р. у справі № 918/13/13 змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 2 000 грн., штраф в розмірі 2 000 грн. та 3 % річних замість 25 % річних, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права та неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Відповідальність покупця є неспіврозмірною з відповідальністю продавця, проте суд цієї обставини в повній мірі не врахував при постановлені рішення. На суму основного боргу в розмірі 198 700 грн., суд присудив 80 000 грн. штрафних санкцій. Суд, при розгляді даної справи, повинен застосувати положення ст. 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій беручи до уваги ту обставину, що із поставленого товару на суму 1 832 450 грн. ПАТ "Володимирецький молочний завод" оплатив 1 632 750 грн. Продавець попереджувався про неможливість своєчасної оплати поставленого товару у зв'язку з тяжким фінансовим становищем товариства, проте він свідомо поставляв продукцію з тим, щоб в послідуючому нажитись на кабальних штрафних санкціях. Суд не повинен сприяти такій не добропорядності в господарських стосунках, адже в результаті таких дій контрагенти попадають в боргові ями. Виходячи із принципу законності та співрозмірності стягнення пені зменшити до 2 000 грн., штрафу до 2 000 грн., а щодо стягнення 25 % річних, то їх зменшити до 3 % приймаючи до уваги свідомі дії продавця по нав'язуванню покупцю товару, який завідомо не міг бути своєчасно оплачений і про що продавець повідомлявся.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оліяінтертрейд" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.13 р. без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Володимирецький молочний завод" - без задоволення, посилаючись на те, позивач перебуває в тих самих умовах як і відповідач, також має свої зобов'язання перед кредиторами (банками, постачальниками сировини), при цьому несе таку ж саму відповідальність перед іншими кредиторами, але в свою чергу намагається вирішувати спірні питання з кредиторами шляхом переговорів, не доводячи вирішення спірних питань до розгляду в судових інстанціях. У примусовому порядку та під тиском відповідача ніхто не змушував укладати контракт, він укладався за обопільною згодою, тому твердження відповідача, щодо дискримінаційної відповідальності є безпідставним та надуманим. Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення з боржника процентів річних з простроченої суми (основного боргу) та можливість визначення сторонами в договорі іншого розміру процентів (договірне застереження), ніж встановлений законом розмір (3 % річних), що сторони і передбачили в п. 8.3 Контракту № 24/05Ж від 24.05.2011 р. За несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 61 417,83 грн. пені, 101 251,23 грн. 25% річних та 91 622,50 грн. штрафу. Однак після здійснення перерахунку судом першої інстанції 25% зменшено їх розмір до 60 047,42 грн. Після застосування судом першої інстанції позовної давності, суд встановив, що розмір пені становить 18 596,49 грн., а штрафу - 14 810,00 грн. та зменшив розмір неустойки (пені, штрафу) до 10 000,00 грн. кожний. Стосовно зменшення розмірів пені та штрафу до 2 000,00 грн. та 3% річних замість 25 % річних, то право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що всі зобов'язання, які передбачені договором виконувались, проплати проводились вчасно; дана санкція 25% річних дуже велика для такого маленького товариства, тому просив зменшити її до 3%; просив рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача Архіпова Г.І у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим; пояснила, що відповідача ніхто не змушував у примусовому порядку підписувати даний договір, він сам його підписував, особисто ознайомившись з ним у повному обсязі; 25% річних нараховано відповідно до умов договору та чинного законодавства; додала, що не заперечували, коли суд першої інстанції зменшив штрафні санкції та пеню, однак стосовно зменшення 25% річних не погоджуються; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача Громадюк О.Р., підтримав представника Архіпову Г.І. в повному обсязі та додав, що всі видаткові накладні були підписані обома сторонами; контракт не оскаржувався у жодній інстанції, а тому говорити, що він незаконний немає підстав.

Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оліяінтертрейд" (далі ТзОВ "Оліяінтертрейд") (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Володимирецький молочний завод" (переіменовано в Приватне акціонерне товариство "Володимирецький молочний завод", яке є його правонаступником, що вбачається з пунктів 1.1 та 1.2 Статуту (а.с.111-119) (далі ПАТ "Володимирецький молочний завод") (покупець) укладено контракт № 24/05ж на поставку продукції, згідно умов розділу 1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця замінник молочного жиру "Волія 1" з бетакаротином - надалі товар 1 та замінник молочного жиру "Волія 4" - надалі товар 2, замінник молочного жиру "Комбіол" - надалі товар 3, а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати товар відповідно до умов даного контракту (а.с.16-18).

Згідно пункту 3.2 контракту товар поставляється партіями. Кількість товару, що поставляється на умовах даного контракту, складається з об'єму, вказаного в усіх рахунках-фактурах та видаткових накладних, які були виписані в термін дії даного контракту.

Пунктами 3.6, 3.7 контракту обумовлено, що загальна вартість першої партії товару складає 137 000,00 грн. Кількість наступних партій товару визначається згідно з кількістю, вказаною у довіреності та видатковій накладній на товар.

Ціна товару для кожної наступної партії визначається за згодою сторін, яка фіксується в рахунку-фактурі або видатковій накладній та/або податковій накладній. Загальна сума контракту складає загальну суму всіх поставлених партій товару, зазначену в накладних на поставлений товар за строк дії цього контракту (пункт 3.8 контракту).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 контракту оплату за товар, який поставляється за даним контрактом, покупець проводить в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів за кожну окрему партію товару на поточний рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу в розмірі 100 % оплати строком до 2-х календарних днів з дати поставки товару згідно даного контракту. Датою оплати за товар сторони визнають дату фактичного зарахування грошових коштів на відповідний поточний рахунок постачальника.

Пунктом 8.3. контракту визначено, що у випадку несвоєчасної оплати фактично поставленої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від загальної вартості невчасно оплаченої вартості товару за кожен день прострочення та 25% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) (а.с. 17).

У випадку прострочення термінів оплати товару по даному контракту понад 5 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від загальної вартості поставленої, але невчасно оплаченої партії товару (пункт 8.4 контракту).

Пунктом 10.1 контракту, з врахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 14.10.2011 р. (а.с. 19), передбачено, що даний контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.01.2013 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань, у тому числі грошових, за даним контрактом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору позивачем ТзОВ "Оліяінтертрейд" на підставі довіреностей № 160 від 20.06.2011 р., № 174 від 04.07.2011 р., № 188 від 18.07.2011 р., № 221 від 11.08.2011 р., № 333 від 25.08.2011 р., № 344 від 02.09.2011 р., № 352 від 08.09.2011 р., № 373 від 04.10.2011 р., № 409 від 18.11.2011 р., № 425 від 09.12.2011 р., № 67 від 26.04.2012 р., № 118а від 12.07.2012 р., № 90а від 01.06.2012 р., № 134 від 07.08.2012 р., № 135 від 26.05.2011 р. поставлено відповідачу ПАТ "Володимирецький молочний завод" товар, що стверджується видатковими накладними № РН-0000182 від 26.05.2011 р. на суму 152 000,00 грн., № РН-0000212 від 20.06.2011 р. на суму 153 000,00 грн., № РН-0000230 від 04.07.2011 р. на суму 91 800,00 грн., № РН-0000248 від 18.07.2011 р. на суму 7 650,00 грн., № РН-0000246 від 18.07.2011 р. на суму 145 350,00 грн., № РН-0000271 від 05.08.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000279 від 12.08.2011 р. на суму 122 400,00 грн., № РН-0000297 від 26.08.2011 р. на суму 53 550,00 грн., № РН-0000304 від 02.09.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000314 від 08.09.2011 р. на суму 76 500,00 грн., № РН-0000320 від 14.09.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000328 від 23.09.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000335 від 05.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000348 від 13.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000357 від 19.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000367 від 27.10.2011 р. на суму 60 800,00 грн., № РН-0000374 від 31.10.2011 р. на суму 76 500,00 грн., № РН-0000400 від 19.11.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000436 від 09.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000449 від 16.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000460 від 24.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № Ап0000001 від 26.04.2012 р. на суму 30 600,00 грн., № Ма0000003 від 11.05.2012 р. на суму 30 600,00 грн., № Ма0000007 від 22.05.2012 р. на суму 30 600,00 грн., № Ин0000001 від 01.06.2012 р. на суму 29 200,00 грн., № Ин0000002 від 11.06.2012 р. на суму 29 200,00 грн. на суму 29 200,00 грн., № Ин0000005 від 25.06.2012 р. на суму 29 200,00 грн., № Ил0000002 від 12.07.2012 р. на суму 29 200,00 грн., № Ав0000003 від 07.08.2012 р. на суму 29 200,00 грн., № Ав0000007 від 31.08.2012 р. на суму 58 400,00 грн. (а.с.20-64).

Відповідач ПАТ "Володимирецький молочний завод" всупереч умовам договору свій обов'язок щодо оплати поставленого товару у строк, визначений пунктом 4.1. контракту, у повному обсязі не виконав, поставлений товар оплатив частково, що стверджується довідками № 797/04 від 13.12.2012 р., № КІЕ-52/1157 від 17.12.2012 р., виданими ЦВ ПАТ "Марфін Банк" та Відділенням ПУМБ "РЦ в м. Київ" відповідно (а.с.65,69), платіжними дорученнями № 1175 від 03.12.2012 р., № 1182 від 05.12.2012 р., № 1197 від 06.12.2012 р., № 1286 від 26.12.1012 р. (а.с.126-127,129-130), внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків, підписаного обома сторонами станом на 30.11.2012 р., розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору складає 203 700,00 грн. (а.с.124).

З врахуванням того, що після складання акту звірки відповідачем згідно платіжних доручень № 1175 від 03.12.2012 р., № 1182 від 05.12.2012 р., № 1197 від 06.12.2012 р., № 1286 від 26.12.1012 р. проведено часткову оплату товару на суму 4 000 грн., заборгованість відповідача перед позивачем складає 199 700 грн. (203 700 - 4 000 = 199 700).

Крім того, відповідачем, після порушення провадження у справі (ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду від 04.01.2013 р.), проплачено ще 1 000 грн. - 01.02.2013 р., що стверджується платіжним дорученням № 70 від 01.02.2013 р. (а.с.128).

Отже, основний борг складає 198 700 грн. (199 700 - 1 000 = 198 700).

Однак, позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 200 700,00 грн., що вбачається з позовної заяви та розрахунку позивача (а.с.2-9,72-73).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

В даному випадку між сторонами зобов'язання виникли з договору поставки продукції № 24/05ж від 24.052011 р.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 265 ГК України, передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 стаття 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 статті 193 ГК України передбачено, що зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за неоплату товару, поставленого по контракту № 24/05ж від 24.05.2011 р. в сумі 198 700 грн. доведена матеріалами справи і, згідно наведених норм чинного законодаства, підлягає до стягнення.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідач свій обов'язок з оплати поставленого товару відповідно до укладеного між сторонами контракту виконав частково, його заборгованість перед позивачем на час судового розгляду справи склала 198 700,00 грн.

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Абзацами 1, 3 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, в частині сплаченої 1 000 грн. 01.02.2013 р. (після порушення провадження у справі), провадження у справі слід припинити, а в частині сплаченої 1 000 грн. до звернення позивачем із позовом, слід відмовити.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за контрактом на поставку продукції, позивач на підставі пункту 8.3 контракту нарахував та заявив до стягнення 25 % річних від простроченої суми в розмірі 101 251,23 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, стаття 625 ЦК України надає можливість сторонам при укладенні договору встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, як і було визначено сторонами у пункті 8.3 контракту в розмірі 25 % річних від суми заборгованості.

Перевіривши надані позивачем розрахунки та розрахунки, зроблені судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з судом, що розрахунок 25% річних у порядку статті 625 ЦК України та відповідно до умов договору, становить 60 047,42 грн., при заявлених позивачем - 101 251,23 грн.

Проведені судом розрахунки є обґрунтованими та правомірними, зроблені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому 25 % річних підлягають задоволенню частково, у розмірі 60 047,42 грн. В стягненні 41 203,81 грн. (101 251,23 - 60 047,42 = 41 203,81) - 25 % річних слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Частиною 1 статті 546 ЦК передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Штрафними санкціями у розумінні частини 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 ГК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Постанова Верховного Суд України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12).

За несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем, з урахуванням пунктів 8.3, 8.4 укладеного контракту, також нараховано та заявлено до стягнення 61 417,83 грн. пені та 91 622,50 грн. штрафу.

У відзиві на позовну заяву від 12.02.2013 р., який правомірно прийнято судом першої інстанції, як заяву щодо застосування строку позовної давності, відповідач просить застосувати позовну давність в частині вимог про стягнення пені та штрафу (а.с.189).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина 1, пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи, вбачається що позивач звернувся із позовною заявою до суду 03.01.2013 р.

Отже, судом першої інстанції, виходячи з пункту 4.1. контракту, правомірно встановлено, що за видатковими накладними № РН-0000182 від 26.05.2011 р. на суму 152 000,00 грн., № РН-0000212 від 20.06.2011 р. на суму 153 000,00 грн., № РН-0000230 від 04.07.2011 р. на суму 91 800,00 грн., № РН-0000248 від 18.07.2011 р. на суму 7 650,00 грн., № РН-0000246 від 18.07.2011 р. на суму 145 350,00 грн., № РН-0000271 від 05.08.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000279 від 12.08.2011 р. на суму 122 400,00 грн., № РН-0000297 від 26.08.2011 р. на суму 53 550,00 грн., № РН-0000304 від 02.09.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000314 від 08.09.2011 р. на суму 76 500,00 грн., № РН-0000320 від 14.09.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000328 від 23.09.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000335 від 05.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000348 від 13.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000357 від 19.10.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000367 від 27.10.2011 р. на суму 60 800,00 грн., № РН-0000374 від 31.10.2011 р. на суму 76 500,00 грн., № РН-0000400 від 19.11.2011 р. на суму 61 200,00 грн., № РН-0000436 від 09.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., № РН-0000449 від 16.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., згідно яких позивач нараховував неустойку, позовна давність сплила.

Позовна давність щодо видаткової накладної № РН-0000460 від 24.12.2011 р. на суму 45 900,00 грн., підлягає застосуванню частково, за період з 27.12.2012 р. по 03.01.2012 р.

Розмір пені та штрафу, що нараховані на суму заборгованості за поставлений товар, що утворилася на підставі решти видаткових накладних, є правомірним, оскільки розрахунки проведені в межах спеціальної позовної давності.

Отже, судом першої інстанції, вірно здійснено перерахунок пені та штрафу в межах позовної давності, та встановлено, що розмір пені, що підлягає до стягнення становить 18 596,49 грн., розмір штрафу - 14 810,00 грн.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України та статті 233 ГК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо... Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частина 3 статті 551 ЦК України і стаття 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад,за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 ЦК України).

Отже, з урахуванням наведеного, виходячи із фактичних обставин справи, взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, проаналізувавши причини неналежного виконання зобов'язання, встановивши, що відповідач за 2012 рік поніс збитки в розмірі 386 000,00 грн., що стверджується звітом про фінансові результати (рядок 225) (а.с.190-191), що вплинуло на можливість виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем, а також взявши до уваги ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, встановивши що останній є значним: із загального обсягу поставки, розмір якої складає близько 1 832 450,00 грн., розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 198 700,00 грн., суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про зменшення розміру пені з 18 596,49 грн. до 10 000,00 грн. та штрафу з 14 810,00 грн. до 10 000,00 грн. Вказані обставини підтверджені належними доказами, доведені матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини і не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи щодо стягнення 25 % річних, та зменшення їх до 3 % приймаючи до уваги свідомі дії продавця по нав'язуванню покупцю товару, який завідомо не міг бути своєчасно оплачений і про що продавець повідомлявся, колегією суддів не приймаються, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (в даному випадку пунктом 8.3 контракту встановлений розмір річних - 25 %) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання і не можуть зменшуватися судом; як встановлено в судовому засіданні, зміни в контракт щодо даного пункту не вносилися, спори про визнання недійсним контракту чи його окремих пунктів судами не розглядалися.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Приватне акціонерне товариство "Володимирецький молочний завод" сплатило судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 2 921,51 грн.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі.

З врахуванням того, що апелянт просив скасувати рішення тільки в частині 8 000 грн. пені, 8 000 грн. штрафу та 52 904,74 грн. річних (60 047,42 - 7 142,68 = 52 904,74), всього: 68 904,74 грн., враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір з даної суми буде становити 689,05 грн. Але апелянт мав сплатити не менше 860, 25 грн.

З огляду на викладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути апелянту надлишково сплачену суму судового збору, що становить 2 061,26 грн. (2 921,51 - 860, 25 = 2 061,26).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2013 р. у справі № 918/13/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Володимирецький молочний завод" від 04.03.2013 р. - без задоволення.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству "Володимирецький молочний завод" зайво сплачений судовий збір за подачу апеляційнолї скарги в сумі 2 061грн. 26 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк