Постанова

від 13.03.2013 по справі 816/623/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/623/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

при секретарі - Лебідь Т.М. ,

за участю:

представника позивача - Ніколаєнко Р.В.,

представника відповідача - Батюта З.Ю., Моргуль Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2013 року Дочірнє підприємство "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення.

Позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000311502 від 25.01.2013 року, яким йому донараховано податок на додану вартість в сумі 17 620 грн. та застосовано штрафні ( фінансові) санкції в сумі 4 405 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на необґрунтованість та протиправність висновків акту перевірки №40/15-2/37061561 від 08.01.2013 року щодо порушення ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" при придбанні товарно - матеріальних цінностей у ТОВ «Валета» у грудні 2011 року, ст..185.1 ст.185, ст.198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за грудень 2011 року в сумі 17 620 грн. та , відповідно , занижено у податковій декларації з ПДВ за грудень 2011 року суму ПДВ в розмірі 17 620 грн.

Наголошував на тому, що оскаржуване рішення відповідачем винесене безпідставно та протиправно, суперечить чинному законодавству та підлягає скасуванню. Такі свої твердження обґрунтовував тим, що господарські операції з ТОВ «Валета» зафіксовані та підтверджені первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Як позивач, так і його контрагенти, у період, що охоплювався перевіркою, були зареєстрованими суб'єктами господарювання, платниками ПДВ, перебуваючи на відповідному обліку в органах державної податкової служби. Висновки перевіряючих про нікчемність правочинів, безтоварний характер операцій обґрунтовані лише припущеннями, в силу відсутності відповідних рішень суду, та спростовуються наданими документами. Стверджував про те, несплата податку продавцем товару, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування його покупцем. З боку ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" виконані всі вимоги бухгалтерського та податкового законодавства, суми податкового кредиту сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер, куплений товар був використаний у господарській діяльності позивача. Відтак, оскільки в діях ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" відсутні порушення податкового законодавства, оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі, надав додаткові пояснення по суті справи.

Представники відповідача проти позову заперечували , просили суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на законність, обґрунтованість та правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Стверджували про те, що діяльність контрагента позивача, ТОВ «Валета», має фіктивний характер, правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується Висновком ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва №1209/ДПІ від 14.03.2013 року . Вказане підприємство за реєстраційною адресою не знаходиться, у нього відсутні необхідні умови для здійснення своєї господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань в силу відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відтак, угоди, укладені між позивачем та вказаним контрагентом є фіктивними, а податковий кредит недійсним. Не підтверджено жодними доказами факт передачі ТОВ «Валета» проданого товару, зокрема не надано договорів, актів приймання - передачі товару, довіреностей на отримання товару, доказів транспортування купленого товару, зберігання, що ставить під сумнів реальність його купівлі у вказаного контрагента. Оскільки купівля паперу полягала лише в оформленні відповідних документів, без реальної поставки товару позивачу, ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" неправомірно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 17 620 грн. за рахунок господарських операцій з ТОВ «Валета» у відповідному звітному періоді.

Відтак, як на думку відповідача, податкове повідомлення - рішення №0000311502 від 25.01.2013 року прийнято правомірно, а позовні вимоги ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що Дочірнє підприємство "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" зареєстровано розпорядженням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 27.04.2010 року.

Позивач з 28.04.2010 року перебуває на обліку у ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість.

ДПІ у м. Полтаві з 25.12.2012 року по 29.12.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" з питань правильності визначення , повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Валета» за грудень 2011 року.

Правомірність підстав та процедури проведення перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами даної перевірки відповідачем складений акт (надалі - Акт перевірки) №40/15-2/37061561 від 08.01.2013 року, у висновках якого зафіксовано порушення ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" при придбанні товарно -матеріальних цінностей у ТОВ «Валета» у грудні 2011 року, ст..185.1 ст.185, ст..198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за грудень 2011 року в сумі 17 620 грн. та , відповідно , занижено у податкові декларації з ПДВ за грудень 2011 року суму ПДВ в розмірі 17 620 грн. (а.с. 8-13)

У зв'язку зі встановленням в ході перевірки порушення вимог податкового законодавства, ДПІ у м. Полтаві 25.01.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000311502, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 17 620 грн. та застосовано штрафні ( фінансові) санкції в сумі 4 405 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню - рішенню та перевіряючи його на предмет відповідності вищезазначеним критеріям, суд приходить до висновку про його обґрунтованість та законність, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач посилався як на правову підставу їх винесення встановлені ним у Акті перевірки порушення позивачем ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ст..185.1 ст.185, ст..198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з твердженням позивача про відсутність у відповідача повноважень щодо визнання правочинів нікчемними без відповідних рішень суду та відкидає доводи податкового органу з приводу нікчемності угод, укладених між ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" та ТОВ «Валета», враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентом позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань визначається Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Проте, суд вважає обґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем ст..185.1 ст.185, ст..198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 вказаного Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Зважаючи на вищевказані норми Податкового кодексу України, посилаючись на те, що ДП «Плюс» ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" фактично не здійснювало придбання товарів у ТОВ «Валета», оскільки, на думку контролюючого органу, такі товари фактично контрагентом позивача не поставлялись, а оподатковані господарські операції полягали лише у їх документальному оформленні, відповідач стверджує про завищення платником податкового кредиту у грудні 2011 року на суму 17 620 грн.

Суд знаходить вказані висновки податкового органу обґрунтованими та законними, погоджується із наявністю в діях платника порушень норм податкового законодавства, з огляду на таке.

У ході перевірки позивача ДПІ у м. Полтаві було встановлено факт взаємовідносин останнього з ТОВ «Валета», зокрема, встановлено, що спірний податковий кредит позивачем у грудні 2011 року сформовано за рахунок операцій щодо купівлі у вказаного контрагента товарно - матеріальних цінностей (паперу та флаєрів).

Суд звертає увагу на те, що позивачу на підтвердження вказаних оподаткованих господарських операцій було запропоновано надати письмові договори, за якими куплявся товар, разом з тим таких договорів надано не було.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності оподаткованих господарських операцій представником позивача надано суду податкову накладну, видаткові накладні, рахунки - фактури та платіжні доручення . (а.с. 15-16, 62-63 )

У ході розгляду справи судом представнику позивача було запропоновано надати додаткові докази на підтвердження реальності господарських операцій, що слугували об'єктом оподаткування у відповідному звітному періоді. Проте, позивачем суду не було надано жодних доказів транспортування купленого паперу та флаєрів у ТОВ «Валета», доказів отримання товару посадовими особами позивача, оприбуткування товару на складі та його обліку. Надана представником позивача копія оборотно - сальдової відомості не дає можливості ідентифікувати куплений товар та не може бути беззаперечним доказом надходження товару, а саме того паперу, купівля якого податковим органом ставиться під сумнів.

На питання суду про використання купленого у ТОВ «Валета» паперу та флаєрів представником позивача було повідомлено, що вказані товарно - матеріальні цінності були використані підприємством для власних потреб. На пропозицію суду надати докази його використання, позивачем жодних первинних документів бухгалтерського обліку надано не було.

З наданих суду документів (податкових накладних, рахунків - фактур та видаткових накладних) неможливо в повному обсязі встановити реальність купівлі вказаного товару у ТОВ «Валета» у відповідному звітному періоді. Наявність платіжних доручень не є беззаперечним доказом того, що оплата відбулась за реально отриманий товар, поставка якого ставиться під сумнів податковим органом. Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази транспортування товару, отримання, його оприбуткування, зберігання, подальшого використання у господарській діяльності, тощо. Тобто, відсутній комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що придбання товару та надання оподаткованих послуг мали місце. Про відсутність реального характеру відповідних операцій свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що надання позивачем належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо не встановлено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та суперечливі.

Таким чином, суд, приймаючи рішення, виходить з того, що позивачем наданими документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій. Зокрема, подані позивачем як докази своїх позовних вимог первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій контрагентом , тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

За даних обставин, суд не може вважати доведеним позивачем факт реального виконання господарських операцій, за рахунок яких сформовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість, погоджується з висновком податкового органу про непідтвердженість податкового кредиту належними первинними документами.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач довів, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, та прийняте ним рішення є правомірним. У свою чергу позивач належних доказів на підтвердження правомірності своїх позовних вимог суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2013 року.

Суддя І.С. Шевяков