Постанова

від 15.03.2013 по справі 815/893/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/893/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року 10 год. 45 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Таратунської О.В.,

представника позивача Бейгельзімера М.Г.,

представників відповідача не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Агротехніка" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби, Управління державної казначейської служби України у Біляївському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200, - -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства "Агротехніка" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200.

Ухвалою суду від 01 лютого 2013 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні 20.02.2013 року до участі у справі залучено другого відповідача - Управління державної казначейської служби України у Біляївському районі Одеської області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200, оскільки вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства при складанні акту перевірки, в результаті чого податковий орган дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Від представника Управління державної казначейської служби України у Біляївському районі Одеської області будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Від представника Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби надійшло клопотання (від 11.03.2013 року вхід. № ФП 1375/13) (а.с. 130), згідно якого просив відкласти розгляд справи, у зв'язку із знаходженням одного працівника ДПІ на лікарняному та завантаженістю інших працівників юридичного відділу у виконанні термінових завдань.

Суд зазначає, що провадження у справі було відкрите судом 01 лютого 2013 року, частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до положень, передбачених ч.1, 2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки та зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Крім наявних прав особи, що беруть участь у справі, наділені також певними обов'язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу здійснювати ефективний розгляд справи судом. При цьому процесуальні права і обов'язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливими ніж права і обов'язки другої особи, яка бере участь у справі.

Неприбуття представника ДПІ у судове засідання повідомленого належним чином, без поважних причин призводить до порушення законодавчо встановлених строків та має негативний вплив на ефективність судочинства.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів неможливості прибуття у судове засідання. До того ж, відповідач повторно не прибув у судове засідання, заявлене клопотання про відкладення 05.03.2013 року, судом вже було відмовлено у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.

З аналізу зазначених процесуальних норм вбачається, що право на розгляд справи судом протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, належить всім особам, які беруть участь у справі.

Відтак, суд дійшов висновку, що шляхом неприбуття у судове засідання 11.03.2013 року, представник відповідача недобросовісно користується належними йому процесуальними правами та порушує права інших учасників процесу.

Отже, суд повторно відмовив у задоволені клопотання представника Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про відкладення розгляду справи, та вважав за можливе продовжити розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ВАТ "Агротехніка" (код ЄДРПОУ 03566682), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Біапромбуд" (код ЄДРПОУ 35344272) за період з 01 04.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт №51/22/03566682 від 08.01.2013 року та винесені податкові повідомлення-рішення від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200.

Згідно Акту №51/22/03566682 від 08.01.2013 року відповідачем встановлено, що за перевіряємий період ВАТ "Агротехніка" задекларовано валові витрати у сумі 7507927 грн., у тому числі: за II квартал 2011р. - 3 858230 грн; за III квартал 2011 рік - 3649697 грн.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за перевіряємий період встановлено їх завищення у сумі 66384 грн., в тому числі ІІ квартал 2011 року - 61458 грн. та ІІІ квартал 2011 року - 4 926 грн.

Перевірка повноти визначення валових витрат ВАТ "Агротехніка" за період з 01.04.2011 по 30.09.2011 рік проводилась відповідно до наказу ДПІ у Біляївському районі від 24.12.2012 року №627, перевірці підлягало лише окремо питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Біапромбуд" - постачальника ВАТ „Агротехніка" за червень, липень 2011р. Як зазначено в акті перевірки правомірність декларування сум валових витрат по взаємовідносинах з іншими контрагентами за перевіряємий період, не розглядалась. Перевіркою відображених у рядку 05 та 05.1 Декларації «витрати операційної діяльності, в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.04.2011 року по 30 09.2011 року у загальній сумі 6602576 грн.(в тому числі по підприємству ТОВ "Біапромбуд" - 66384 грн.) встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з придбання у підприємства ТОВ "Біапромбуд" матеріалів з деревини та будівельних матеріалів.

Проведеною перевіркою відображеного показника за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, в сумі 6602576 грн. на підставі податкових накладних, видаткових накладних, банківських документів, відповідачем, згідно акту перевірки встановлено завищення задекларованого ВАТ "Агротехніка" показника у рядку 05.1 Декларації „Собівартість придбаних та реалізованих товарів" на загальну суму 66384 грн., в тому числі другий квартал 2011 року - 61458 грн. та третій квартал 2011 року - 4926 грн.

Розрахунки позивача з ТОВ "Біапромбуд" проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, а саме: №2032 від 04.07.2011р. на суму 5911,20 грн; №2002 від 10.06.2011р. на суму 24295,20 грн; №2019 від 21.06.2011р. на суму 871,20 грн; №2031 від 30.06.2011р. на суму 48583,68 грн.

Такі висновки відповідачем були зроблені, у зв'язку з довідкою Березівської МДПІ Одеської області ДПС № 11/23- 353442 від 30.01.2011р „Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Біапромбуд" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносин контрагентами ТОВ "ВСТК" код ЄДРПОУ 35179825, за рахунок якого сформований податковий кредит в червні 2011 року. ТОВ «Гражданпромспецпроект» код ЄДРПОУ 36502478, за рахунок якого сформовано податковий кредит в липні 2011 року. ТОВ «Реконструкція» код ЄДРПОУ 32623124, за рахунок якого сформовано податковий кредит в березні та квітні 2011 року", встановлено, що підприємством ТОВ "Біапромбуд" здійснювались операції без мети реального настання передбачених наслідків виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування податкового кредиту собі та підприємствам, для несплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, усі операції з придбання товарів, робіт, послуг за участю ТОВ "Біапромбуд" у перевіреному періоді не спричиняють реального настання правових наслідків а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача» У ході проведеняя перевірки встановлено відсутність умов та технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Біапромбуд" у перевіряємому періоді.

Відтак, відповідач дійшов висновку, що оскільки у перевіряємому періоді ВАТ "Агротехніка" віднесено до складу валовихвитрат вартість придбаного товару, які оформлені первинними документами ТОВ "Біапромбуд", то позивачем завищено валові витрати на загальну суму 66384 грн, у тому числі за II квартал 2011 року в сумі 61458 грн. та за III квартал 2011 рік в сумі 4926 грн.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що за перевіряємий період ВАТ "Агротехніка" задекларовано податок та прибуток у сумі 13989 грн., в тому числі за II квартал 2011 року в сумі 3850 грн. та за III квартал 2011 року в сумі 10139 грн. Відповідач перевіркою повноти визначення податку на прибуток за перевіряємий період встановив його заниження на суму 14717 грн., в тому числі по періодах: II квартал 2011 року - 8 621 грн. та III квартал 2011 року - 6 096 грн.

Як зазначено в акті перевірки№51/22/03566682 від 08.01.2013 року за перевіряємий період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 рік підприємство ВАТ "Агротехніка" мало взаємовідносини з підприємством ТОВ "Біапромбуд" лише у періодах червень - липень 2011 року. За період червень - липень 2011 року ВАТ "Агротехніка" задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 569245 грн., в тому числі по перевіряємому контрагенту ТОВ "Біапромбуд" у сумі 13277 грн. В акті перевірки зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Біапромбуд" у червні, липні 2011 року встановлено його завищення на сумі 13277 грн., в тому числі: червень 2011 року - 12292 грн; липень 2011 року - 985 грн.

Перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларацій „придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою" показників за період червень, липень 2011 року у загальній сумі 569245 грн., в тому числі по ТОВ "Біапромбуд" у сумі 13277 грн. відповідачем встановлено, що ВАТ "Агротехніка" здійснювало операції з придбання у ТОВ "Біапромбуд" матеріалів з деревини та будівельних матеріалів.

На думку відповідача, проведеною перевіркою декларування податкового кредиту за період червень, липень 2011 року ВАТ "Агротехніка" завищено податковий кредит по ПДВ на загальну суму 13277 грн., у тому числі червень 2011 року - 12292 грн., липень 2011 року - 985 грн. Підставою для таких висновків стала вищезазначена довідка Березівської МДПІ Одеської області ДПС № 11/23- 353442 від 30.01.2011р „Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Біапромбуд" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносин контрагентами ТОВ "ВСТК" код ЄДРПОУ 35179825, за рахунок якого сформований податковий кредит в червні 2011 року та викладені в ній обставини.

Враховуючи вищезазначене, відповідач дійшов висновку про заниження податку на додану вартість за червень - липень 2011 року на суму 13277 грн.

На підтвердження власної правової позиції позивачем надано відповідні накладні (а.с. 48-51), податкові накладні (а.с. 52-55) договори підряду (а.с. 70-71), товарно-транспортні накладні (а.с. 56-59), подорожні листи (а.с. 60-63), акти приймання-здачі робіт (а.с. 68-69).

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" платник податків та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а тому за змістом Податкового кодексу України позивач та його контрагент є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються па діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Згідно вищезазначених положень законодавства, податкові органи не наділені ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202. 203. 215. 216. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219. 220, 221, 224. 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини. спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Проте в акті відсутнє посилання хоча б на одне із рішень суду, яким би було визнано недійсним правочини укладеними позивачем та його контрагентом, або контрагентами по ланцюгу господарських операцій.

Відповідно до п. 138.1 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6-138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 ст. 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 11 цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно акту перевірки №51/22/03566682 від 08.01.2013 року висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів ґрунтуються на висновках, зроблених за результатами перевірки контрагента позивача та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Також, суд зазначає, що під час проведення перевірок контрагента позивача податковими органами не зроблено жодних висновків щодо безтоварності (нікчемності) господарських операцій стосовно саме позивача.

Також, суд зазначає, що висновки відповідача про нікчемність угод щодо господарських відносин позивача з контрагентом спростовується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі законодавчо визначеними як первинні, а саме: накладні (а.с. 48-51), податкові накладні (а.с. 52-55) договори підряду (а.с. 70-71), товарно-транспортні накладні (а.с. 56-59), подорожні листи (а.с. 60-63), акти приймання-здачі робіт (а.с. 68-69) та інш. Тобто дані документи підтверджують фактичне переміщення (транспортування) та використання товару.

Суд зазначає, що Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма» ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Суд звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Також, Судом вказано, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, податковим органом не було встановлено ділову мету правовідносин позивача з контрагентом та чи відноситься вартість придбаного товару до складу валових витрат виробництва, не надано оцінку фактам, що операції з придбання товару мали реальний характер, доказів того, що дані, наведені в документах продажу, не відповідають дійсності та операції поставки не проводилися.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарі в/послу і, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарі в/послуг та їх кількість, обсяг: є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видасться платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Необхідно зазначити, що податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства.

З переліку вбачається, що під час перевірки були досліджені первинні документи підприємства, які підтверджують валові доходи та витрати, амортизаційні відрахування, податкові зобов'язання по податку на додану вартість, податковий кредит по податку на додану вартість, дотримання вимог касової дисципліни та нарахування інших податкових зобов'язань.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом -Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами реальність господарських правовідносин, натомість, відповідач не надав доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що, відповідач невірно ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагента та висновки щодо перевірки такого контрагента, оскільки вказане законом не передбачено, та є протиправним з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій і податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Види перевірок, порядок їх проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, строки проведення виїзних перевірок, перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, порядок оформлення результатів перевірок тощо визначені в главі 8 Податкового кодексу України (статті від 75 до 86 включно).

Так, згідно ст. 75 цього Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

При цьому документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства зазначає, що факти виявлених порушень викладаються з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач, при складанні акту №51/22/03566682 від 08.01.2013 року, дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення підприємством цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліках. При цьому, висновки про укладення позивачем нікчемних угод із контрагентом здійснені без належного аналізу характеру конкретних угод, їх товарності та реальності, відтак податкові повідомлення рішення від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200 прийняті на підставі цього акту є такими, що підлягають скасуванню.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 11.03.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства "Агротехніка" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби, Управління державної казначейської служби України у Біляївському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200- задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства "Агротехніка" (код ЄДРПОУ 03566682) судові витрати у розмірі 313,14 грн. (триста тринадцять грн. 14 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 15.03.2013 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 21.01.2013 року № 0000102200, № 0000092200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Агротехніка» (код ЄДРПОУ 03566682) судові витрати у розмірі 313,14 грн. (триста тринадцять грн. 14 коп.).

15 березня 2013 року.