Постанова

від 19.03.2013 по справі 815/27/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/27/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року 09 год.45 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Глашатай» до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Глашатай» (далі - ПП «Глашатай») до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Комінтернівському районі), в якому позивач просить суд визнати протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС № 0003642301 та № 0003652301 від 25.09.2012 року про визначення грошового зобов'язання та штрафних санкцій ПП «Глашатай» (код ЄДРПОУ 35695338); скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС № 0003642301 та № 0003652301 від 25.09.2012 року про визначення грошового зобов'язання та штрафних санкцій ПП «Глашатай» (код ЄДРПОУ 35695338).

У своєму позові позивач зазначив, що ДПІ у Комінтернівському районі було проведено позапланову виїзну перевірку взаємовідносин ПП «Глашатай» з ТОВ «Інфостіл-2008» за період березень, квітень 20012 року та ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс» за травень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.09.2012 року № 627/22-35695338. На підставі згаданого акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на прибуток, а також ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження значення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, у сумі 433322 грн., ст.ст. 203, 215, 228, 875, 877, 882 Цивільного кодексу України, відповідачем були прийняті податкової повідомлення-рішення, з яким позивач не згоден. З цього приводу позивачем зазначено, що в обґрунтування встановлених порушень відповідач посилається лише на акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 27.08.2012 року № 589/22-603/36342386 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Ракурс-Плюс», а також інформацію, отриману від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Інфостіл 2008» з питань підтвердження відомосте по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за лютий-квітень 2012 року, на підставі яких відповідач дійшов висновку про те, що вказані юридичні особи не здійснювали господарської діяльності, а первинні документи, які було надано на поставлені ПП «Глашатай» товари та послуги не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що, на думку відповідачів, свідчить про безпідставне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаними платниками податків. Посилаючись на норми ст.ст. 138, 139 Податкового кодексу України, а також вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивач вказує на наявність у нього такого права, дотримання ним вимог чинного законодавства, відповідність їм всіх первинних документів, складених за результатами відповідних господарських операцій. Крім того, як стверджує позивач, ним також документально підтверджено подальше використання отриманих товарів у господарській діяльності підприємства. Також, виходячи з норм ст.198 Податкового кодексу України, позивач робить висновок про те, що чинне законодавство не ставить у залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактично сплати контрагентом податку до бюджету, а наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. З урахуванням зазначеного, на думку позивача, ним також було правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях з ТОВ «Інфостіл 2008» та ТОВ «Компанія Ракурс-Плюс».

Відповідач надав до суду заперечення (а.с.174-181), в яких зазначив, що ним було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Глашатай» з питань взаємовідносин з ТОВ «Інфостіл 2008» за період березень, квітень 2012 року та ТОВ «Компанія Ракурс Плюс» за травень 2012 року. Посилаючись на інформацію, що надійшла від ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, зокрема акт перевірки від 06.07.2012 року № 721/2240/35678045 «Про проведення зустрічної звірки ТОВ «Інфостіл 2008» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за лютий-квітень 2012 року», відповідач зазначив, що у ТОВ «Інфостіл 2008» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням, а правочини, що укладались вказаним підприємством, мають ознаки нікчемності. З цього приводу зазначеною перевіркою було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Інфостіл 2008» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі-продажу, а також порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «Інфостіл 2008» з постачальниками та покупцями. З урахуванням зазначеного відповідач керувався тим, що правочини, укладені ТОВ «Інфостіл 2008» та підприємствами-постачальниками, не спричинили реального настання юридичних наслідків, мали безтоварний характер та були спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат. При цьому, як стверджує відповідач, жодних первинних документів ТОВ «Інфостіл 2008» до перевірки надано не було. На підставі вищевикладеного, посилаючись на норми ст.ст. 185, 188, 138 Податкового кодексу України, відповідач зазначає, що у ТОВ «Інфостіл 2008» відсутнє право на формування валових витрат по операціях з підприємствами-постачальниками. При цьому відповідачем наголошено на тому, що перевіркою також не було встановлено факту передачі ТОВ «Інфостіл 2008» товарів покупцям, у зв'язку з чим, на думку відповідача, ПП «Глашатай», що є контрагентом ТОВ «Інфостіл 2008», безпідставно у березні 2012 року завищено валові витрати у сумі 4996,65 грн. та податковий кредит на суму 9983,33 грн., та у квітні 2012 року - у сумі 72905 грн. та податковий кредит - на суму 14581 грн.. Також відповідач посилається на інформацію, отриману ним від ДПІ у Дарницькому районі м. Києва у вигляді акта від 27.08.2012 року № 589/22-603/36342386 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс», що також перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП «Глашатай». В ході проведення вказаної перевірки встановлено неможливість підтвердження податкових зобов'язань ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс» за травень 2012 року через відсутність підтверджуючих документів, відсутність необхідних умов у вказаного підприємства для ведення господарської діяльності, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1. ст.188, п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, а обсяг податкових зобов'язань ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс» за травень 2012 року задекларований у розмірі 0 грн., у зв'язку з чим було зроблено висновок, відповідно до якого усі операції купівлі-продажу зазначеного підприємства не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними. За таких умов відповідачем було встановлено завищення ПП «Глашатай» у травні 2012 року валових витрат у сумі 88583,35 грн. та податкового кредиту на суму 17716,67 грн. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що номер податкової накладної, складеної ТОВ «Інфостіл-2008» 30.03.2012 року, є більшим, ніж номер податкових накладних, складених цим же платником податків у квітні 2012 року, що, на думку, відповідача, додатково свідчить про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Інфостіл 2008». Також, відповідач вказав на помилку у даті договору в акті приймання виконаних робіт від 27.04.2012 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

ДПІ у Комінтернівському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань взаємовідносин ПП «Глашатай», код ЄДРПОУ 35695338, з ТОВ «Інфостіл 2008», код ЄДРПОУ 35678045, за період березень, квітень 2012 року та ТОВ «Компанія Ракурс Плюс», код ЄДРПОУ 3634386, за травень 2012 року, за результатом чого складено акт перевірки від 13.09.2012 року № 627/22-35695338 (а.с. 12-37).

Зазначеним актом встановлено порушення ПП «Глашатай» п. 138.4 ст. 138, пп. 129.1.1. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на 44396 грн.: у 1 кварталі 2012 року - у сумі 10483 грн. 2 кварталі 2012 року - у сумі 33913 грн.; ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42281 грн., в тому числі по періодах: березень 2012 року - у сумі 9983 грн., квітень 2012 року - у сумі 14581 грн., травень 2012 року - у сумі 17717 грн.; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України; ст.ст. 203, 215, 228, 875, 877, 882 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Комінтернівському районі були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012 року № 0003642301, яким ПП «Глашатай» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 55495,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 44396 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 11099 грн. (а.с. 10);

- податкове повідомлення-рішення від 25.09.2012 року № 0003652301, яким ПП «Глашатай» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 52851,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 42281,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 10570,00 грн. (а.с. 11).

З матеріалів справи, в тому числі з податкових декларацій, що подавались позивачем у встановленому порядку до податкових органів (а.с.141-164), вбачається, що протягом березня-травня 2012 року позивач здійснював господарські операції з ТОВ «Інфостіл 2008» та ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс», внаслідок яких позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість, а також витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Як вбачається з акта перевірки, встановлені з боку позивача порушення пов'язуються відповідачем із відомостями, отриманими за результатами зустрічних звірок контрагентів позивача ТОВ «Інфостіл 2008» та ТОВ «Компанія Ракурс Плюс», що знайшли своє відображення у відповідних актах, та які, на думку відповідача, свідчать про відсутність у вказаних підприємств необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність за місцезнаходженням, відсутність наміру настання реальних наслідків внаслідок укладених правочинів, у зв'язку з чим вказані підприємства є такими, що мають ознаки нікчемності. При цьому, як вбачається з акта перевірки, первинні бухгалтерські документи позивача, хоча й надавались до перевірки, окремо не аналізувались відповідачем, тоді як висновок про встановлені порушення ґрунтується виключно на даних стосовно контрагентів позивача, відображених у відповідних актах перевірок.

Поряд з цим, відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи у суді відповідачем не наведено жодних доводів щодо визнання недійсними у встановленому законодавством порядку правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Інфостіл 2008» та ТОВ «Компанія Ракурс Плюс», або встановленням вироку суду факту фіктивного підприємництва відносно керівників відповідних юридичних осіб.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а належних документальних доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак, безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ст. ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на той факт, що відсутність реального наміру вчиняти правочини, визначена як свідчення встановлених порушень позивача, за своєю правовою природою має вираз у безтоварності відповідних господарських операцій (відсутності матеріального виразу виконаних робіт або послуг), суд вважає за необхідне також дослідити факт товарності укладених позивачем правочинів, що має вплив на визначення правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та формування витрат підприємства, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до положень ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

З наведеної норми права вбачається, що на визначення суми податку на прибуток, яка підлягає перерахуванню до бюджету, впливає правильність визначення суми витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Згідно з п. 138.1. ст.138 Податкового кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст.139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Виходячи з положень п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з нормами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктами 200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України встановлено, що Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Так, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інфостіл 2008» були укладені договори від 01.03.2012 року (а.с. 55-57), від 02.04.2012 року (а.с. 67-69), від 03.04.2012 року (а.с. 79-80), відповідно до яких позивач (замовник) доручав ТОВ «Інфостіл-2008» (виконавець), а останній приймав на себе зобов'язання щодо виготовлення металевих конструкцій, що іменуються «білл-борд» відповідно до умов кожного окремого договору.

Крім того, позивачем також були укладені договори із ТОВ «Компанія Ракурс Плюс» від 04.05.2012 року, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання з надання послуг з друку та виготовленню рекламної продукції (а.с. 90-91), та від 10.05.2012 року щодо виготовлення металевої конструкції, що іменується «білл-борд», розміром 3,0 м х 6,0 м. (а.с. 101-103).

На виконання зазначених договорів ТОВ «Інфостіл 2008», ТОВ «Компанія Ракурс Плюс» виготовляли металеві конструкції або друковану продукцію відповідно, які передавались позивачеві на підставі актів приймання-передачі, копії яких наявні у матеріалах справи. Крім того, сторонами за договорами складались відповідні накладні, а також в порядку, передбаченому законодавством, ТОВ «Інфостіл-2008» складало та надавало позивачеві податкові накладні, зміст яких відповідає обсягам та вартості наданих позивачеві послуг відповідно до актів приймання-передачі та накладних. (а.с. 58-60, 70-72, 81-84, 92-94, 104-106).

Контрагентами позивача виставлялись рахунки, які оплачувались ним у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, завіреними банківською установою (а.с. 61-62, 73-74, 85-86, 95-96, 107-108).

Доставка виробленої на підставі продукції здійснювалась перевізником ФОП ОСОБА_1, з яким ТОВ «Глашатай» укладались відповідні договори, а після надання перевізником послуг складались акти наданих послуг. Крім того, позивачем до суду надані відповідні товарно-транспортні накладні (а.с. 63-66, 75-78, 87-89, 97-100, 109-112).

Судом також досліджені дозволи на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території Крижанівської сільської ради, видані ПП «Глашатай» на підставі відповідних рішень виконкому Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (а.с. 113-120), та укладений позивачем (замовник) з ФОП ОСОБА_2 (виконавець) договір від 27.03.2012 року, відповідно до якого виконавець приймає від замовника рекламне обладнання для проведення робіт з укріплення залізобетонної подушки, фарбування каркасу та встановлення зварної металевої конструкції розміром 3,0 х 6,0 м у кількості чотирьох штук. Виконавець за цим договором зобов'язується здійснити установку готового рекламного обладнання за наступними адресами: вул. Бочарова, 44, вул. Бочарова, 60, вул. Сахарова ріг вул. Бочарова; вул. Висоцького ріг вул. Сахарова (а.с. 121-123).

Виконання умов цього договору підтверджується відповідними актами приймання-передачі металевих конструкцій від замовника до виконавця, актом прийому-передачі наданих послуг від 25.12.2012 року, а також відповідним рахунком та платіжним дорученням (а.с. 124-128).

Таким чином, придбані позивачем у ТОВ «Інфостіл 2008», ТОВ «Компанія Ракурс Плюс» конструкції відповідно до отриманих дозволів на розміщення рекламних конструкцій були встановлені іншим суб'єктом господарювання з метою отримання ПП «Глашатай» доходів від розміщення рекламної продукції на них, тобто, для використання у власній господарській діяльності.

Дослідивши вищезгадані документи, суд встановив, що вони відповідають вимогам чинного законодавства, які пред'являються до первинних документів.

Суд критично оцінює посилання відповідача на той факт, що порядковий номер податкової накладної від 30.03.2012 року № 842, виданої ТОВ «Інфостіл 2008», є більшим ніж податкові накладні, що були видані вказаним контрагентом у більш пізній час - від 25.04.2-12 року № 682, від 27.04.2012 року № 743, оскільки відповідно до п. 9 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1002, що був чинний на момент складання зазначених податкових накладних, номер податкової накладної відповідає номеру відповідного запису у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а спеціального порядку щодо ведення нумерації у таких реєстрах не встановлювалось, тобто передбачалось право платника податку самостійно обирати порядок ведення нумерації: наростаючим підсумком або за кожний звітний період окремо. Отже, невідповідність росту порядкового номеру податкових накладних, що видавались у різні податкові періоди не може розглядатись як обставина, що підтверджує фіктивність відповідних документів. Безпідставним також є посилання відповідача про невідповідність дати договору у тексті акта приймання-передачі виконаних робіт, оскільки у назві акта номер договору, до якого складався акт вказаний правильно, а занесення до акта приймання-передачі посилання, що всі умови договору виконані та сторони не мають претензій один до одного, в якому допущена помилка, не є обов'язковим реквізитом, який повинен містити первинний документ відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу, допущення помилки у тексті первинного документа не може бути безумовним свідченням фіктивності правочину, на виконання якого складався такий документ

Отже, судом встановлено, що господарські операції позивача з його контрагентами ТОВ «Інфостіл 2008», ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, та позивачем дотримано умов, встановлених податковим законодавством для формування витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поряд з цим, на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів, які б підтверджували встановлені ним обставини щодо підприємств-контрагентів позивача, тоді як сам по собі акт перевірки не є доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

Суд критично оцінює посилання відповідача про відсутність у контрагентів відповідача необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок податкового органу щодо відсутності таких умов у контрагентів позивача має оціночний характер, що базується на припущенні.

Вищезгадані обставини свідчать про те, що викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що факти, викладені в акті перевірки від 13.09.2012 року № 627/22-35695338 щодо встановлених з боку ПП «Глашатай» порушень норм податкового законодавства не підтверджуються документально. Поряд з цим наявні у матеріалах справи первинні документи свідчать про правомірність формування позивачем податку на додану вартість та витрат підприємства, які враховуються при обчисленні бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Глашатай» до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 25.09.2012 року № 0003642301, яким приватному підприємству «Глашатай» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 55495,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 44396 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 11099 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 25.09.2012 року № 0003652301, яким приватному підприємству «Глашатай» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 52851,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 42281,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 10570,00 гривень.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 19.03.2013 року.

Суддя С.М.Корой

19 березня 2013 року.