Постанова

від 14.03.2013 по справі 2а-10777/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року 16 год. 20 хв. Справа № 2а-10777/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дорош Х.Р.,

представників позивача - Єжова О.В. та Вершиніна А.Г.,

представника відповідача - Робейко А.А.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2012 року № 0004562300/15609, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 9 472275 грн., за основним платежем на 7 577820 грн. та за штрафними санкціями на 1 894455 грн., № 0004572300/15608, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 315158 грн. за основним платежем на 5 852126 грн. та за штрафними санкціями на суму 1 463032, № 0004592300/15607, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14852 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські операції позивача з контрагентами ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс» ТзОВ «ТД «Євромаркет», ПП «Варантторг» є реальними, а висновки відповідача стосовно нікчемності договорів, укладених з вищезазначеними контрагентами, базуються на припущеннях, є необ'єктивними, не підтверджені належними доказами. До того ж, позивачем зазначено, що податковий орган перевищив надані йому повноваження, передчасно прийнявши оскаржувані податкові повідомлення - рішення, оскільки вони винесені за результатами перевірки позивача, проведеної на підставі постанови слідчого з ОВС ВРКС слідчого відділу податкової міліції ДПА у Львівській області лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року, що є порушенням п. 86.9. ст. 86 Податкового кодексу України. Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з вищезазначеним, представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечила та стверджувала, що за результатами перевірки позивача податковим органом встановлені порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, тому відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В період з 30.05.2011 року по 31.05.2011 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова на підставі наказу від 25.05.2011р. № 583 та постанови слідчого з ОВС ВРКС слідчого відділу податкової міліції ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Фоілком-Україна» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів по взаєморозрахунках з ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс» ТзОВ «ТД «Євромаркет», ПП «Варантторг», за результатами якої складено акт перевірки №977/23-118/34306922 від 06.06.2011року.

На підставі вищезазначеного акту прийняті податкові повідомлення - рішення від 27.09.2012 року № 0004562300/15609, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибутку розмірі 9 472275 грн., №0004572300/15608, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 315158 грн. з урахуванням штрафних санкцій та № 0004592300/15607, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14852 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали наступні висновки акту перевірки щодо встановлених порушень ТзОВ «Фоілком-Україна» податкового законодавства, а саме:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1. п.5.2, п. 5.3.9. п.5.3., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 7 577820 грн.;

- пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.п.7.4.1, 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 5 852 126 грн.

Підставою для проведення вказаної вище перевірки, як вже зазначалось, стала постанова слідчого з ОВС ВРКС слідчого відділу податкової міліції ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року, відповідно до якої порушено кримінальну справу відносно директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального Кодексу України.

Таким чином судом встановлено, що спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту № 977/23-118/34306922 від 06.06.2011р. за результатами перевірки позивача на підставі постанови слідчого, винесеної у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи, порушеної відносно директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5

Разом із тим судом встановлені наступні обставини справи.

Листом від 23.10.2012 за № 17502/22-100 ДПІ у Шевченківському районі м. Львова отримано постанову слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Фоілком-Україна» за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 року. Відповідно до зазначеної постанови слідчим відділом ПМ ДПА у Львівській області розслідувалась кримінальна справа №181-0018, порушена 28.03.2011 року прокуратурою Львівської області відносно директора та головного бухгалтера ТзОВ «Фоілком-Україна» за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Підставою для її порушення був акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 28.09.2009 року № 1798/246/23-118/34306922 «Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Фоілком-Україна» за період з 01.04.2008 по 30.06. 2009 року».

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2011 року по справі №4-1255/11 скаргу директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5 на постанову слідчого від 28.03.2011 року задоволено, постанову слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 28.03.2011 року скасовано. В постанові Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2011 року по справі № 4-1255/11 зазначено, що підставами для порушення кримінальної справи стали дані, які містяться в матеріалах перевірки (акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 28.09.2009 № 1798/246/23-118/34306922). В подальшому акт перевірки від 28.09.2009 року № 1798/246/23-118/34306922 враховано при проведенні перевірки ТзОВ «Фоілком-Україна» відповідно до постанови слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 18.08.2011 року, за наслідками якої складено акт від 06.06.2011 року № 977/23-118/34306922. Ухвалою від 01.07.2011 року по справі №10-395/2011 колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за апеляційною скаргою прокурора на постанову Галицького районного суду м. Львова від 01.06.2011 року, постанову Галицького районного суду від 01.06.2011 року по справі № 4-1255/11 залишила без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Відповідно до постанови слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 було порушено кримінальну справу відносно директора та головного бухгалтера ТзОВ «Фоілком- Україна» за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України. Підставами для її порушення був акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 06.06.2011 №977/23-118/343069. Постановою Сихівського районного суду від 20.10.2011 року по справі № 4-1520/11 скаргу директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5 на постанову слідчого від 18.08.2011 року задоволено, а матеріали направлено на новий судовий розгляд в той же суд.

Ухвалою від 18.11.2011 року по справі №10-673/2011 колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу прокуратури Львівської області на постанову Сихівського районного суду від 20.10.2011 року по справі №4-1520/11 про скасування постанови слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, ухвалила постанову Сихівського районного суду м.Львова від 20.10.2011 року про скасування постанови слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 18.08.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, скасувати, а матеріали направити на новий судовий розгляд в той же суд іншому складу суду.

Постановою Сихівського районного суду від 29.12.2011 року по справі № 4-2097/11 постанову слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області старшого лейтенанта податкової міліції Малецького О.О. від 18.08.2011 року про порушення кримінальної справи відносно директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5 за ознаками складу передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, скасовано, а скаргу - задоволено, та зазначено, що постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області протягом 7-ми діб з дня її винесення.

Суд бере до уваги те, що на час винесення спірних податкових-повідомлень рішень, постанова про порушення кримінальної справи, в рамках якої призначена перевірка позивача була скасована рішенням вищевказаного суду, що набрало законної сили.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки перевірка позивача, за результатами якої було прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.09.2012 року № 0004562300/15609, № 0004572300/15608 та № 0004592300/15607, була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, та на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не набрало законної сили рішення суду, прийняте в порядку кримінально-процесуального судочинства за результатами розгляду кримінальної справи, в рамках якої було призначено перевірку, то у відповідача були відсутні правові підстави для винесення податкових повідомлень-рішень.

Зазначена правова позиція знаходить підтвердження також у постановах та ухвалах Вищого адміністративного суду України, зокрема від 01.10.2012р. справа №К/9991/42373/12, від 28.11.2012р. справа № К/9991/48335/12, від 19.12.2012р. справа №К/9991/64526/12.

Суд також звертає увагу відповідача, що ДПС України листом від 31.07.2012 р. №20727/7/10-0217/2986 надала роз'яснення щодо права органів ДПС приймати податкові повідомлення-рішення за результатами проведених перевірок, призначених відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, де зокрема зазначила: «Враховуючи, що диспозиція пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 та п. 86.9 ст. 86 ПК України не здійснює розмежування вказаних постанов по об'єктивному та суб'єктивному складу, у органів ДПС відсутні, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, законодавчі підстави для винесення податкових повідомлень-рішень за результатами таких перевірок. У разі ж прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами проведених перевірок, призначених на підставі постанови органу дізнання, слідчого, прокурора до винесення відповідного рішення суду в межах КПК України, останнє згідно з позицією ВАСУ буде скасовано».

До того ж, пунктом 86.9 ст. 86 ПК України та п. 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно п. 58.4 ст. 58 ПК України за результатами розгляду судом кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Відтак, матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

У зв'язку із зазначеним, суд бере до уваги те, що відповідач не надав суду доказів про набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами щодо посадових осіб позивача, натомість до матеріалів справи були долучені рішення судів, за якими постанову слідчого з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області скасовано та встановлено, що склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України у діях директора ТзОВ «Фоілком-Україна» ОСОБА_5 - відсутній.

Щодо посилання відповідача на те, що укладені позивачем договори із вищезазначеними контрагентами містять ознаки нікчемності, а господарські операції є нереальними, то суд прийшов до наступних висновків.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що будь-яких судових рішень, щодо визнання контрагентів позивача фіктивними підприємствами, визнання недійсними угод з вказаними контрагентами - не має. Відносно доводів відповідача про нікчемність правочинів укладених позивачем із вищевказаними контрагентами, то суд бере до уваги те, що на податкові органи не покладено контроль за дотриманням вимог цивільного законодавства та податкові органи не наділені функціями щодо визнання недійсними (нікчемними) договорів, що має місце в даному випадку.

До того ж, цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Це означає, що: по-перше свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали. Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Твердження відповідача щодо нікчемності договорів позивача укладених з вищезазначеними контрагентами ґрунтується лише на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок.

Але, відповідач у судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер укладених договорів позивача з вищезазначеними контрагентами, порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок. До того ж, такий висновок відповідача є помилковим, оскільки господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства та не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін. Крім того, судом взято до уваги, що на час здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс» ТзОВ «ТД «Євромаркет», ПП «Варантторг», останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, тобто у позивача були відсутні підстави для сумнівів стосовно реальності існування його контрагентів.

На підставі вказаного, суд вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових-повідомлень рішень невірно прийшов до висновку, що ТзОВ «Фоілком-Україна» відобразило у бухгалтерському обліку господарські операції щодо придбання товарів у вищевказаних контрагентів, які фактично не відбулись, а отже такі є нікчемними, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться у первинних документах, отриманих від ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД Евромаркет», ПП» Варанторг», ПП «Філгуд», є недостовірними.

На думку відповідача, про неможливість господарських операцій із вказаними контрагентами свідчать наступні факти, а саме: відсутність у вищевказаних підприємств трудових ресурсів та виробничих потужностей, які брали б участь у прийманні продукції від постачальників та відвантаження її покупцю, наданні послуг, що підтверджує неможливість фактичного отримання від постачальника та відвантаження позивачу товарів, наданні послуг. Отже, враховуючи наведене, згідно висновків відповідача, відсутній факт одержання товарів (послуг) від позивача зазначеними вище контрагентами та підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у ТзОВ «Фоілком - Україна» в період з 01.01.2008 по 31.12.2010 року. Відтак, відповідач стверджує, що документи надані позивачем на підтвердження продажу, передачі товару від ТзОВ «Фоілком - Україна», фактичного виконання робіт, під час проведення перевірки були відсутні.

У зв'язку із зазначеним, суд вважає, що така позиція відповідача непереконлива та не заслуговує на увагу, оскільки містить суперечності, а саме: останнім було зазначено, що відомості, які містяться у документах, отриманих позивачем від ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД Евромаркет», ПП» Варанторг», ПП «Філгуд», є недостовірними, при цьому відповідачем вказано, що документи які б підтвердили продаж, передачу товару від ТзОВ «Фоілком Україна» контрагентам взагалі були відсутні. Відтак, незрозумілим, є те, яким чином відповідач стверджуючи про відсутність вказаних вище документів прийшов до висновку про недостовірність відомостей, які у них містяться.

До того ж судом було взято до уваги те, що позивачем на лист ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 24.05.2011 року № 13100/23-118 про представлення документів та надання копій документів для перевірки таких надано не було, так як такі на момент перевірки знаходились у слідчому відділі податкової міліції ДПА у Львівській області. У зв'язку з цим, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова звернулось у слідчий відділ податкової міліції ДПА у Львівській області з проханням надати підтверджуючі документи, або забезпечити доступ до перевірки таких документів, які могли б бути підставою для донарахування сум податків по взаємовідносинах зазначених вище підприємств з ТзОВ « Фоілком-Україна». Слідчим відділом відповідачу було надано акти приймання приймання-передачі робіт (послуг), податкові накладні. Реєстр наданих актів приймання-передачі робіт (послуг), податкових накладних додано до матеріалів справи.

В ході розгляду судової справи судом встановлено, що зазначена первинна документація під час перевірки була відсутня, оскільки була вилучена та позивачу повернута так і не була, що було підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Керуючись нормами ч. 3 ст. 72 КАСУ, яка зазначає, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, судом було взято вищезазначений факт до уваги.

У зв'язку із вказаним, суд вважає, що висновки відповідача викладені в акті перевірки № 977/23-118/34306922 від 06.06.2011 року є необ'єктивними, так як у відповідача не було можливості у повному обсязі дослідити та перевірити усю необхідну первинну документацію позивача, оскільки така на момент перевірки та прийняття рішення була вилучена та знаходилась у слідчому відділі податкової міліції ДПА у Львівській області, а відтак такими діями відповідачем було не дотримано вимог ст. 2 КАСУ, а саме порушено принцип добросовісності та розсудливості, рівності перед законом та пропорційності, оскільки рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було прийнято без всебічного та повного вивчення належної первинної документації позивача.

Враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу.

На підставі зазначеного, позивачем було долучено до матеріалів справи копії господарських договорів з вказаними вище контрагентами з відповідними додатками, акти приймання - передачі виконаних робіт (послуг), податкові накладні, видаткові накладні, надано докази проведення оплати ТзОВ «Фоілком-Україна» придбаних товарів і подальшого використання таких товарів в господарській діяльності та докази їх транспортування.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. І тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідачем не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні господарських договорів позивачем із зазначеними вище контрагентами.

Суд вважає, що причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З огляду на викладене, відповідач не довів у судовому засіданні на чому ґрунтується його висновок щодо нікчемності договорів укладених позивачем із ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД Евромаркет», ПП» Варанторг», ПП «Філгуд». До того ж, сукупність досліджених судом під час розгляду справи первинних, платіжних, облікових та звітних документів, тобто сукупність тих документів, які зазвичай супроводжують виконання господарських операцій, з урахуванням відомостей, наведених у довідках щодо використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій позивача з контрагентами та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, натомість, сукупність цих документів підтверджує виконання спірних операцій та правомірність укладення господарських договорів.

До того ж, судом взято до уваги те, що період за який призначено перевірку з питань здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД «Евромаркет», ПП «Варантторг», а саме з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, був охоплений перевірками за результатами яких складені акти від 23.09.2008, 28.09.2009р. та 18.10.2010 року.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 7.1 ст. 75 Податкового кодексу України, предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, отримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до даної норми закону, в рамках зазначених перевірок (акти від 23.09.2008, 28.09.2009р. та 18.10.2010р.), зроблено висновок, щодо відсутності вказаних у Акті порушень вимог чинного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД «Евромаркет», ПП«Варантторг» з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року. Більше того, комісія податкового органу за результатом розгляду заперечень позивача на акт від 28.09.2009р. дійшла згоди про те, що результати перевірки, викладені в акті планової документальної перевірки ТзОВ «Фоілком-Україна» від 28.09.2009 року № 1798/246/23-118/34306922 потребують доопрацювання, оскільки не доведено факти нікчемності правочинів з ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ ТД «Євромаркет», ПП «Варанторг». Тому, комісія вирішила за недоцільне виносити податкові повідомлення - рішення в частині нарахування податку на прибуток на загальну суму 5 148 376 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 4 256 425 грн. по питанню визнання нікчемності правочинів, та прийняти до уваги заперечення до акту перевірки.

Таким чином, перевірка ТОВ «Фоілком-Україна» щодо взаємовідносин з зазначеними вище підприємствами проведена двічі за один і той самий період, що є порушенням вимог Податкового кодексу України, згідно норм якого, проведення повторної перевірки можливо лише за умов визначених у п.п.78.1.12 п. 78.1 ст. 78 вказаного Кодексу.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин визначався Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд бере до уваги лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом досліджено усі представлені позивачем первинні бухгалтерські документи, встановлено, що відомості, зазначені у таких документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами. Відповідачем не представлено суду доказів, які б стверджували протилежне.

У зв'язку із зазначеним, суд вважає, що позивач, здійснюючи господарські операції із ПП «Філгуд», ТзОВ «Продторгсервіс», ТзОВ «ТД «Євромаркет», ПП «Варантторг» діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, суд вважає за необхідним зазначити, що під час судового розгляду справи судом не досліджувалося правомірність визначення грошового зобов'язання, проте судом досліджено порядок прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність та встановлено порушення вказаного порядку, відтак позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнанню протиправними та скасуванню.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року № 0004562300/15609, № 0004572300/15608 та №0004592300/15607.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» (код ЄДРПОУ 34306922) судовий збір в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 19 березня 2013 року.

Суддя В.М. Сакалош