Рішення

від 11.03.2013 по справі 913/127/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2013 року Справа № 913/127/13-г

Провадження №14/913/127/13-г

Розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нікополь Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод", м. Луганськ

про стягнення 27 400 грн. 90 коп.

Суддя: Старкова Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Макаренка В.А.

у присутності представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 1679 від 25.12.2012;

від відповідача - Обогрелова М.Б., довіреність № б/н від 18.01.2013.

У судових засіданнях 07.02.2013 та 21.02.2013 по справі № 913/127/13-г, згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, була оголошена перерва до 21.02.2013 та 11.03.2013 відповідно. Рішення господарського суду Луганської області виноситься 11.03.2013.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь безпідставно отриманих коштів в сумі 27206 грн. 00 коп. та процентів за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп., всього - 27 400 грн. 90 коп.

Представником відповідача у судовому зсіданні 21.01.2013 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач відхилив позовні вимоги в повному обсязі як такі, що не відповідають обставинам справи та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у даному відзиві, а саме помилково зарахованих коштів на рахунок відповідача не було, так як було замовлення конкретного товару, здійснена його оплата, здійснена відвантаження товару авто перевізником, який був отриманий представником позивача.

Представник відповідача надав у судовому засіданні 11.03.2013 пояснення по справі, яке судом розглянуте та долучене до матеріалів справи з наданими до нього документами.

Представник позивача надав у судовому засіданні 11.03.2013 клопотання про долучення до матеріалів справи наданих документів, яке судом розглянуте та задоволене.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідно до квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012 на суму 20000,00 грн. та № 2386977-1 від 04.12.2012 на суму 7206,00 грн., фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" (відповідач) помилково були перераховані грошові кошти на загальну суму 27206 грн. 00 коп.

На думку позивача, відповідачем вказані кошти отримані безпідставно.

З метою повернення помилково сплачених коштів, позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 12.12.2012 про повернення грошових коштів у сумі 27206 грн. 00 коп., які були помилково перераховані позивачем, посилаючись на вимоги ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач безпідставно користувався грошовими коштами позивача, останнім нараховані штрафні санкції за несвоєчасну оплату у розмірі 194 грн. 90 коп., з яких: 172,20 грн. за період з 14.11.2012 по 24.12.2012 та 22,70 грн. за період з 10.12.2012 по 24.12.2012, згідно наданого позивачем розрахунку процентів за користування коштами, посилаючись на ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 536,1212 Цивільного кодексу України. (а.с.8).

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 27206 грн. 00 коп. та процентів за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на вимоги ст.ст. 1212,1214 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідач відзивом на позовну заяву розмір позовних вимог відхилив у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення частково, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Як було вказано вище та з урахуванням пояснень позивача, наданих у судовому засіданні 21.01.2013, позивачем 07.11.2013 було проведеного телефону розмову з представниками відповідача стосовно можливості здійснення поставки товару, який виробляється на підприємстві відповідача. Відповідач надіслав позивачу по факсу специфікацію за заказом № 1081 від 07.11.2012 на загальну суму 27206,00 грн. з ПДВ .

Відповідно до квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012 на суму 20000,00 грн. та № 2386977-1 від 04.12.2012 на суму 7206,00 грн., фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" (відповідач) були перераховані грошові кошти на загальну суму 27206 грн. 00 коп.

Однак, відповідно до ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцем знаходження товару.

В матеріалах справи відсутній будь-який первинний документ з підписом позивача, який би свідчив про отримання ним товару від відповідача або іншої уповноваженої особи, а також, не існує жодного документу, який би свідчив про наявність згоди позивача на поставку йому товару відповідачем, тому суд вважає, що господарські відносини між сторонами у справі не мали місця.

На думку позивача, відповідач безпідставно набув від позивача грошові кошти в сумі 27206 грн. 00 коп. та повинен повернути їх на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, позивач в обґрунтування позовних вимог, посилається на приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим слід зазначити, що наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави унормовано Главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави - безпідставно набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За приписами статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість. Набуття або збереження майна полягає не тільки в отриманні речі або сукупності речей, а й в отриманні майнових прав та обов'язків. Набуття має місце в разі, коли в набувача виникає право на майно. Фактичне володіння майном не створює набуття. Збереження майна має місце тоді, коли одна особа виконала зобов'язання іншої, прийняла на себе зобов'язання замість іншої особи або понесла видатки, які має нести особа, що зберегла майно. Набуття або збереження майна в будь-якому випадку має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання або збереження майна відбувається без правових підстав, встановлених не тільки договором, а й адміністративним актом та одностороннім правочином.

Разом з цим, цивільним законодавством передбачено, що набуття або збереження майна за рахунок іншої особи може в деяких випадках відбуватися відповідно до договору або закону, а відтак зобов'язання з безпідставно набутого майна не виникають .

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) поверненого виконаного за недійсним право чином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) поверненого виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особо, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1 - набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2 - відсутність для цього правових відстав або якщо такі відпали.

В силу положень ст. 1212 ЦК України обов'язковими умовами існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із безпідставним збагаченням, є :

- по-перше, набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Як вказано самим позивачем та не спростовано відповідачем між сторонами у справі не існувало ніякого договору про поставку продукції .

Так, відповідно до квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012 на суму 20000,00 грн. та №2386977-1 від 04.12.2012 на суму 7206,00 грн. відповідачем перераховані грошові кошти на загальну суму 27206,00 грн. за продукцію, яку він не отримував, та договір на поставку спірної продукції з позивачем не укладав. Тобто в даному випадку відповідачем безпідставно отримано грошові кошти позивача в сумі 27206 грн. 00 коп. Відповідачем вказана обставина не оспорена та доказів, що б спростовували доводи позивача не надані.

З метою повернення помилково сплачених коштів, позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 12.12.2012 про повернення грошових коштів у сумі 27206 грн. 00 коп., які були помилково перераховані позивачем, посилаючись на вимоги ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Ствердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та надані до нього документи (а.с.27-95, том1) у якості підтвердження поставки продукції позивачу не приймається судом до уваги, оскільки доводи відповідача спростовуються матеріалами справи, а надані докази не доводять факту поставки саме позивачу відповідачем спірної продукції на суму 27206 грн. 00 коп., сплаченої позивачем відповідно до квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012 на суму 20000,00 грн. та №2386977-1 від 04.12.2012 на суму 7206,00 грн.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що у позивача виникло право вимоги у відповідача безпідставно набутих коштів без достатньої правової підстави в сумі 27206 грн. 00 коп.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 27206 грн. 00 коп. слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп., з яких: 172,20 грн. за період з 14.11.2012 по 24.12.2012 та 22,70 грн. за період з 10.12.2012 по 24.12.2012 слід зазначити, що вказані позовні вимоги судом відхиляються, виходячи з наступного.

Згідно позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп., але як вбачається з розрахунку ціни позову, наданого позивачем до справи (а.с.8), позивач нарахував проценти за користування коштами, але назвав цю суму пенею, при цьому зазначив, що це є штрафні санкції за несвоєчасну сплату.

В обґрунтування нарахування процентів за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп. позивач посилається на ст.ст. 536, 1214 Цивільного кодексу України, при цьому розмір вказаної суми обґрунтовує ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України (а.с.97).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставною Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тобто, у даній справі позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за несвоєчасну сплату у сумі 194 грн. 90 коп.

В той же час, стаття 1214 Цивільного кодексу України не передбачає нарахування процентів за користування чужими коштами як способу захисту прав кредитора при користуванні боржником чужими грошовими коштами.

При цьому, норма ст. 1214 ЦК України не передбачає нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату продукції.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 194 грн. 90 коп. слід відмовити.

Суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 27206 грн. 00 коп. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

Відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" надміру перерахований квитанцією № к20/j/102 від 19.12.2012 судовий збір у розмірі 00 грн. 50 коп. за подання позову слід повернути позивачу із Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод", вул.Почтовая,2, м.Луганськ, код ЄДРПОУ 35629925 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 27206 грн. 00 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1598 грн. 05 коп., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 18.03.2013.

Суддя Г.М.Старкова