Постанова

від 11.06.2013 по справі 913/127/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року Справа № 913/127/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Плюшка І.А., Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 16.04.2013р. у справі№ 913/127/13-г господарського суду Луганської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 дотовариства з обмеженою відповідальністю"ПКФ "Лугпромхолод" простягнення 27 400,90 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Обогрелова М.Б., дов. від 04.05.2013

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" про стягнення суми безпідставно отриманих коштів у розмірі 27 206, 00 грн. та суму процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 194, 90 грн., а всього - 27 400, 90 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що позивачем на поточний рахунок відповідача помилково перераховано грошові кошти в сумі 27 206, 00 грн., які відповідач відповідно до ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути позивачу, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.03.2013р. (суддя Старкова Г.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю"ПКФ "Лугпромхолод" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 27 206, 00 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 598, 05 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 27 206, 00 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач зобов'язаний в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України повернути позивачу грошові кошти як такі, що набуті без достатньої правової підстави, оскільки сторони не перебували у договірних відносинах, а в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем товару від відповідача та погодження позивачем пропозиції відповідача на поставку товару.

Відмовляючи у стягненні процентів за користування чужими коштами, суд виходив з того, що стаття 1214 ЦК України не передбачає нарахування ні процентів за користування чужими коштами, як способу захисту прав кредиторів при користуванні боржником чужими грошовими коштами, ні штрафних санкцій за несвоєчасну сплату продукції.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.04.2013р. (колегія суддів у складі: Шевкова Т.А. - головуючий, Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" задоволено. Рішення господарського суду Луганської області від 11.03.2013р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою у сумі 860, 25 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що сплачені позивачем за квитанціями № 2131958-1 від 08.11.2012р., № 2386977-1 від 04.12.2012р. грошові кошти у розмірі 27206, 00 грн. не є набутими відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки між сторонами існувала усна домовленість щодо поставки продукції, яка підтверджена наявністю замовлення № 1081 від 07.11.2012р. на виготовлення товару, та виникли фактичні зобов'язальні правовідносини по поставці, які не підпадають під регулювання ст. 1212 ЦК України і тому положення ст.ст.1212, 1213 ЦК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

В касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012р. на суму 20000,00 грн. та № 2386977-1 від 04.12.2012р. на суму 7206,00 грн. позивачем перераховано на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ "Лугпромхолод" грошові кошти на загальну суму 27206, 00 грн. За твердженням позивача, вказані кошти були перераховані ним помилково та отримані відповідачем безпідставно.

12.12.2012р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення помилково перерахованих грошових коштів у сумі 27 206, 00 грн., посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Листом №132 від 18.12.2012р. відповідач відмовив позивачу у поверненні перерахованих грошових коштів, з огляду на необґрунтованість вимог останнього та повідомив, що спірна сума є оплатою за виготовлену та поставлену відповідачем позивачу продукцію на підставі замовлення № 1081 від 07.11.2012р.

Відмова відповідача повернути грошові кошти і стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 27 206, 00 грн. та процентів за користування чужими коштами в розмірі 194, 90 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення ст.ст. 1212, 1214 ЦК України та ст. 231 ГК України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, письмових угод щодо поставки продукції між сторонами у справі не існувало. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи квитанціям № 2131958-1 від 08.11.2012р. та № 2386977-1 від 04.12.2012р., за якими позивач перерахував грошові кошти на поточний рахунок відповідача, встановив, що грошові кошти в розмірі 27 206, 00 грн. згідно із призначенням платежу на квитанціях були перераховані позивачем на поточний рахунок відповідача "За панель та профіль згідно замовлення № 1081 від 07.11.2012р.".

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі протягом жовтня - листопада 2012р. за допомогою засобів телефонного зв'язку та використання мережі Інтернет погоджували між собою можливість здійснення поставки товару, який виробляється на підприємстві відповідача. 08.11.2012р. відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано замовлення № 1081 від 07.11.2012р., на умовах поставки товару з передоплатою за товар в сумі 70% від суми замовлення.

08.11.2012р. позивач перерахував відповідачу за квитанцією № 2131958-1 грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн. в якості попередньої оплати на виконання замовлення № 1081 від 07.11.2012р., про що, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, свідчить реквізит "призначення платежу" на вказаній квитанції.

04.12.2012р. позивач за квитанцією № 2386977-1 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 7206,00 грн., зазначивши підставою перерахування у призначенні платежу: "За панель та профіль згідно замовлення № 1081 від 07.11.2012р.".

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач, перерахувавши на поточний рахунок відповідача грошові кошти згідно квитанцій № 2131958-1 від 08.11.2012р. та № 2386977-1 від 04.12.2012р. тим самим підтвердив свою згоду на надання відповідачем послуг по виготовленню товару, передбаченого у замовленні №1081 від 07.11.2012р.

При цьому, матеріали справи не містять доказів відмови позивача від попередньо прийнятої та оплаченої пропозиції відповідача, а вимога про повернення грошових коштів у сумі 27206, 00грн. була надіслана позивачем на адресу відповідача 12.12.2012р., тобто після надання згоди на виготовлення товару та повної оплати замовлення № 1081 від 07.11.2012р., про що вірно встановлено судом апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши вищевикладені обставини справи та керуючись ст. ч. 1 ст. 181 ГК України, вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ №22 від 21.01.2004р., зробив правильний висновок, що переказ грошових позивачем був здійснений не помилково, а на виконання усної домовленості між сторонами, яка підтверджена наявністю замовлення № 1081 від 07.11.2012р. на виготовлення товару.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції, що про те, що положення ст.ст.1212, 1213 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі є вірним та обґрунтованим, оскільки між сторонами існувала усна домовленість щодо поставки продукції та виникли фактичні зобов'язальні правовідносини по поставці, які не підпадають під регулювання ст. 1212 ЦК України.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами у розмірі 194, 90 грн. постанова апеляційного господарського суду позивачем не оскаржується та, відповідно, в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.

З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.04.2013р. у справі № 913/127/13-г - без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

С. Самусенко