Постанова

від 20.02.2013 по справі 0870/10619/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року 12:16Справа № 0870/10619/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Чернової Ж.М.

при секретарі судового засідання Батигіні О.В.

за участю представників:

від позивача: Чмут С.В.

від відповідача: Радової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАТ»

до: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАТ» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2012: №0003622302 та №0003612302.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, в обґрунтування посилається на те, що відповідач при перевірці невірно прийшов до висновку щодо визнання правочинів нікчемними та не підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, зазначивши, що надані до перевірки позивачем документи не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій та відповідно позивачем занижено податок на прибуток та нараховано податковий кредит. Таким чином, враховуючи зазначене, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.160 КАС України, 20.02.2012 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАТ» (код 25214305) зареєстроване виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 15.08.1997 №11031050002000537.

ТОВ «ЛАТ» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 27.08.1997 за № 6634 та перебуває на обліку в ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя.

На підставі направлень від 20.09.2012 №№706, 707 та відповідно до наказу від 19.09.2012 №1001 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, згідно із пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛАТ» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з підприємством - постачальником ТОВ «Ваел Плюс» за період серпень 2011 року.

03.10.2012 за результатами перевірки працівниками ДПІ було складено акт №2246/22-15/25214305. Перевіркою взаємовідносин ТОВ «ЛАТ» з контрагентом встановлені порушення:

1) пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України ТОВ «ЛАТ» у перевіряємому періоді з 01.07.2011 по 30.09.2011 занижено податок на прибуток на загальну суму 6728,00грн.;

2) п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, встановлено завищення суми податкового кредиту на загальну суму 5850,00грн.

На підставі акту, податкова інспекція винесла податкові повідомлення-рішення №0003612302 від 23.10.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 5850,00грн та нараховано фінансові санкції у розмірі 1462,50грн. та №0003622302 від 23.10.2012, яким нараховане грошове зобов'язання у розмірі 6728,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між підприємством позивача та ТОВ «Ваел Плюс» було укладено договір підряду №3, відповідно до умов якого ТОВ «ЛАТ» доручило, а ТОВ «Ваел Плюс» зобов'язалося провести роботу з ремонту рекламних конструкцій типу «бек-лайт», а саме виконати заміну декоративної обшивки металоконструкцій бек-лайту.

Відповідно до наданих позивачем документів, ТОВ «Ваел Плюс» було виконано замовлені позивачем роботи загальною вартістю 35100,00грн. в т.ч. ПДВ 5850,00грн., про що складено акт здачі-прийняття робіт від 31.08.2011 та виписано податкову накладну №397 від 31.08.2011.

Роботи було оплачені позивачем, відповідно до платіжного доручення №427 від 23.09.2011 на зазначену суму.

Позивачем було віднесено до збільшення вартості основних засобів - 29250,00грн., в тому числі у третьому кварталі 2011р. - 29250,00грн., що підтверджується декларацією з податку на прибуток підприємства за 3 квартал 2011р.; до складу податкового кредиту з ПДВ всього - 5850,00грн., в тому числі у серпні 2011 року - 5850,00грн., що підтверджується декларацією з податку на додану вартість за серпень 2011р.

Також, перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 встановлено відсутність об'єктів оподаткування на загальну суму 6728,00грн., у наступних періодах: за 2-3 квартал 2011 року - 6728,00грн., в зв'язку з завищенням собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 29250,00грн.

У акті перевірки відповідачем зазначено, що операції з постачання товару (робіт, послу) не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Позивач вважає, що відповідач на підставі єдиного доказу відсутності реального виконання договору та наявності підстав для донарахування сум податку, посилається на акт від 11.11.2011 №804/23-33352187 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ваел Плюс», складеного Ленінською МДПІ у м.Луганську, який у свою чергу базується на інформації, отриманої від ВПМ МДПІ у м.Луганську від 04.11.2011 №12066/7/26-34, яка була надана на підставі «вивчення реєстраційної справи ТОВ «Ваел Плюс», виходів на податкову адресу зазначеного підприємства, опитування осіб та дослідження відомостей, отриманих від УМВС України у Луганській області та МКП БТІ у м.Луганську.

Позивач вважає, що на підставі інформації, яка міститься у зазначеному акті перевірки Ленінська МДПІ у м.Луганську, у акті перевірки підприємства позивача, відповідач робить висновок про те, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентом не мають реального товарного характеру, суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок і спрямовані на заволодіння майном держави, а отже правочини, укладені з ТОВ «Ваел Плюс» є нікчемними.

Суд вважає, що вищезазначені висновки податкового органу щодо недійсності (нікчемності) правочину є незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України, яка встановлює умови дійсності правочинів.

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені принципи, відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо. Відповідачем не наведено жодного нормативного акту який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Разом із тим відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі собою правочини, а вчинені таким платником господарські операції.

Зміст понять «господарська операція» та «правочин» не є тотожним.

Згідно зі ст.1 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, обов'язковою ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти (під час її вчинення або в подальшому) реальні зміни майнового стану платника податків. Дотримання вимог цивільного чи господарського законодавства при цьому не є визначальним чинником для оцінки фактичних змін майнового стану платника податків.

Отже, факт придбання є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.

Саме собою існування договору не означає, що факт руху активів мав місце.

Посилаючись на норми ст.228 ЦКУ, податкові органи змушені доводити в судовому порядку наявність умислу в діях недобросовісних платників податків.

Слід наголосити на тому, що застосування положень про нікчемні правочини є по суті втручанням державних органів, що контролюють дотримання законодавства у публічно-правовій сфері податкового законодавства, у цивільно-правові відносини.

При цьому для визначення розміру податкових зобов'язань платника податків не має значення дотримання ним норм цивільного чи господарського законодавства, зокрема під час укладення договорів чи вчинення інших правочинів. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Відповідно, предметом аналізу повинна бути не відповідність укладених особами цивільно-правових правочинів нормам цивільного чи господарського права, а реальність здійснення господарських операцій.

У такому разі серед обставин, що повинні доводитися сторонами повинні бути не умисел сторін договору, а фактичний рух активів, наявність економічного змісту відповідної операції у вигляді спрямованості на отримання майнової вигоди не виключно за рахунок зниження та/або уникнення податкових операцій.

Таким чином, в судовому засіданні було досліджено додані до позову та до заперечень докази та суд дійшов висновку, що наданні докази не підтверджують фактичного виконання робіт, оскільки: позивачем не надано достатньо доказів проведення саме контрагентом - ТОВ «Ваел Плюс» замовлених робіт: не доведено суду економічної необхідності заохочення до виконання робіт виконавця з іншого обласного центру; також не надано доказів фактичного виконання висотних робіт, а саме залучення спеціальної техніки для виконання необхідних замовлених робіт, тощо.

Також, суд вважає доводи відповідача доречними відносно того, що під час проведення перевірки позивачем не надано будь-яких первинних документів та

бухгалтерських регістрів, які б свідчили про використання отриманих послуг в господарській діяльності підприємства з метою отримання доходу, що передбачено пп.5

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом

Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за №860/4153.

Згідно ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні» - основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є: повне

висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та

потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що

приймаються на її основі».

Підприємством необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту та валових

витрат суми за послугами, які у ТОВ «Ваел Плюс» не отримували (послуги з ремонту

рекламних конструкцій типу «беклайт» на суму З5100,00грн.), а надані документи не

підтверджують зв'язок даних послуг з господарською діяльністю.

Так як, позивач в підтвердження вказаних господарських операцій посилається на

акти прийняття - передачі наданих послуг, вони являються первинними документами.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні», первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської

операції, відповідно до п.п.1.2 положення про документальне забезпечення записів у

бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у

бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Господарські операції відбувалися на підставі договору від 03 серпня 2011 року. Відповідно до п.п.2.1.1 п.1 договору «Виконавець зобов'язується власними силами і

з власних матеріалів провести роботи з ремонту рекламних конструкцій типу «бек - лайт»,

а саме виконати заміну декоративної обшивки металоконструкції беклайта у кількості 9

штук за адресами згідно додатку 1.»

Жодна додаткова угода, яка була б укладена між вказаними суб'єктами до перевірки

не надана.

Судом приймаються зауваження відповідача відносно того, що на розгляді у Запорізькому окружному адміністративному суді перебувало дві справи за позовами ТОВ «ЛАТ» (справа № 0870\10619\12) та ТОВ «НЗ» (справа № 0870\10618\12), при цьому директором вказаних підприємств є Медвєдєв О.Є., який і уклав ідентичні договори з ТОВ «Ваел Плюс», а саме 03.08.2011 ТОВ «ЛАТ» укладено договір з ТОВ «Ваел Плюс», предметом, якого є проведення робіт з ремонту рекламних конструкцій типу «бек - лайт», а саме виконання заміни декоративної обшивки металоконструкції «бек - лайту», а 02.08.2011 ТОВ «НЗ» укладено договір також з ТОВ «Ваел Плюс», де предметом виступає проведення робіт з ремонту рекламних конструкцій типу «сіті - лайт».

При цьому сітілайт - рекламна конструкція формату 1.2x1.8 м.

Беклант - рекламна конструкція у вигляді коробу.

Податкові накладні виписані ТОВ «Ваел Плюс» в один день 31.08.2011, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) також.

Таким чином, всі роботи і на користь ТОВ «НЗ», і на користь ТОВ «ЛАТ» фактично

виконані в один день 31.08.2011, що фізично не можливо.

Крім того, як вбачається з технічних характеристик ситилайта та беклайта це різновид

рекламних конструкцій, які можуть бути виготовлені профільними організаціями, які

спеціалізуються саме на виготовленні рекламних конструкцій. В даному ж випадку ТОВ

«Ваел Плюс» не займається діяльністю з виготовлення рекламних конструкцій,

виготовленням комплектуючих до них та не надає послуги з профілактики рекламних

конструкцій.

Відповідно до витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців ТОВ «Ваел Плюс» займається такими видами діяльності:

1) обслуговування систем безпеки; 2) інша професійна, наукова та технічна

діяльність; 3) проведення розслідувань; 4) діяльність приватних охоронних служб; 5)

електромонтажні роботи; 6) вантажний автомобільний транспорт.

Крім того, у вказаний період часу на підприємстві не перебувало жодного найманого

працівника, крім директора Ісмагілова С.В., також на підприємстві не має виробничих

потужностей, які б надали змогу виготовляти профілі та комплектуючи для рекламних

конструкцій.

Якщо ж брати до уваги те, що на підприємстві ТОВ «ЛАТ» в період здійснення

господарської операції, перебувало у трудових відносинах 10 працівників, які відповідно

до документів наданих під час судового засідання самостійно здійснюють профілактичні

роботи з підтримки «бек - лайтів» у належному стані, вбачається недоцільність укладення

договору з ТОВ «Ваел Плюс».

Також, суд погоджується з відповідачем, що позивачем не надано достатньо документів щодо технічних характеристик «бек - лайтів», договору на їх придбання, або виготовлення, що дало б змогу встановити їх виробника, складові частини рекламних конструкцій та гарантії якості.

І «сіті - лайт», і «бек - лайт» це різновид бігбордів, які суттєво не відрізняються один

від одного. Як зазначено у додатку до договору укладеному ТОВ «ЛАТ» роботи повинні

були бути проведені на рекламних щитах розташованих на пр.Леніна та пр.Металургів.

Якщо взяти до уваги договір укладений ТОВ «НЗ» з ТОВ «Ваел Плюс» то в ньому також

зазначено адресу рекламних щитів у кількості 17 штук розташованих від проспекту

Металургів до вулиці Зелінського. Позивач не надав документи, які б спростували, що

роботи проведені не за однією адресою.

При цьому, акт приймання - передачі наданих послуг не містить жодної інформації

про виконані роботи, а саме які заходи вживались, щодо виконання своїх обов'язків за

договором. Крім того, відсутня інформація про фактично досягнуті результати виконання

робіт, а саме які послуги були надані, в чому вони полягали та за якою адресою.

Крім того, якщо звернути увагу на акти виконання планових робіт рекламних

конструкцій «сіті - лайту», що проводились позивачем самостійно, то такі акті складені

окремо, за кожною адресою та за кожним видом роботи. В підтвердження ж виконання

робіт від ТОВ «Ваел Плюс» надано один акт, на здійснення робіт, щодо 17 рекламних

конструкцій разом, невідомо за якою адресою.

Таким чином, лише первинні документи та документи бухгалтерського обліку можуть

підтвердити здійснення господарської операції.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених з (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,

послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та

основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Визначальною ж ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю

платника податку. При цьому, згідно положень національного законодавства неодмінною

характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її

направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Отже, правильність формування платником податків валових витрат та податкового

кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його

господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь

(прибуток, дохід) від придбаних послуг. За відсутності останнього, немає підстав для

зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за

рахунок валових витрат та податкового кредиту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року №742/11/13-11 наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Листом Вищого адміністративного суду України №1936/1/13-11 від 01.11.2011 передбачено, що у разі зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфікації кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевикладене, свідчить про відсутність у ТОВ «Ваел Плюс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно з приписами п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М.Чернова