Постанова

від 04.03.2013 по справі 817/17/13-а

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/17/13-а

04 березня 2013 року 15год. 10хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Луцик В.М., Петреченко О.П.;

відповідача: представник Воробйова О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій" до Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій» (далі - ТОВ «Обрій») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - Здолбунівська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Здолбунівської ОДПІ №0000652240 від 03 вересня 2012 року. В обґрунтування позовних вимог, вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки №697/22-21084580 від 22.08.2012 року, в якому податковий орган зазначив, що, позивачем було завищено податковий кредит по операції з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Б2 Фінгруп» (далі - ТОВ «Б2 Фінгруп») на суму 18000 грн., внаслідок чого відповідачем було встановлено заниження позивачем суми податку на додану вартість на суму 3000 за серпень 2012 року, обґрунтовуючи це тим, що господарська операція із ТОВ «Б2 Фінгруп» була здійснена без мети настання реальних наслідків. Долучені до матеріалів справи документи, на думку представника позивача, повністю спростовують висновки податкового органу про неправомірність віднесення суми ПДВ у розмірі 3000 грн. до податкового кредиту за серпень 2012 року, а тому прийняте на основі таких висновків податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовольнити.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта перевірки №0000652240 від 03.09.2012 року, складеного за наслідками невиїзної документальної перевірки ТОВ «Обрій» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Б2 Фінгруп» за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року. В основу акта перевірки покладено інформацію з акту перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Б2 Фінгруп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01.04.2010 по 30.06.2011 року» №1489/23-10/37003431 від 17.11.2011 року. Вважає, що позивачем в порушенням вимог п.п.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ не підтвердженими податковими накладними на загальну суму ПДВ 3000 грн., в т.ч. за серпень 2010 року на суму 3000 грн. З цих мотивів податковий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Обрій» з податку на додану вартість, та вважає, що підстав для його скасування немає.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «Обрій» зареєстроване як юридична особа 16.02.1992 року Здолбунівською районною державною адміністрацією, відповідно до копії Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №599980. Позивача взято на облік в Здолбунівській ОДПІ 02.03.1993 року за №28. Видами діяльності названого підприємства, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України є будівництво житлових і нежитлових будівель; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; агентства нерухомості.

22.08.2012 року працівниками Здолбунівської ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Обрій» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Б2 Фінгруп» за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року, за наслідками якої прийнято акт перевірки №697/22-21084580 від 22.08.2012 року (далі - акт перевірки від 22.08.2012 року).

Під час перевірки податковий орган встановив, що формування показників податкового кредиту за серпень 2012 року здійснювалось на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Б2 Фінгруп». Даючи оцінку правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості товару, відповідач врахував інформацію з акту перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Б2 Фінгруп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01.04.2010 по 30.06.2011 року» №1489/23-10/37003431 від 17.11.2011 року, яким встановлено, що ТОВ «Б2 Фінгруп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Також актом встановлено, що у ТОВ «Б2 Фінгруп» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям та їх придбання за період з квітня 2010 року по червень 2011 року.

У висновках акта перевірки від 22.08.2012 року відповідач зазначив про порушення вимог ч.1,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, п.1 ст.216 ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Обрій» при придбанні товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Б2 Фінгруп», а також порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, внаслідок чого ТОВ «Обрій» віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ не підтверджену податковими накладними на загальну суму ПДВ 3000 грн., в т.ч. за серпень 2010 року на суму 3000 грн.

На основі таких висновків податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652240 від 03.09.2012 року, яке позивач оскаржив в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПС в Рівненській області прийняла рішення №21688/10-210/347353 від 07.11.2012 року, відповідно до якого зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Платник повторно оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення від 03.09.2012 року, але рішенням ДПC України №6732/0/01-12/10-2115 від 06.12.2012 року податкове повідомлення-рішення №0000662240 від 03.09.2012 року та рішення ДПС в Рівненській області залишено без змін, а скаргу - без задоволення, після чого позивач звернувся з даним позовом до суду.

На реалізацію принципу офіційного з'ясування обставин справи суд витребував у позивача докази на підтвердження придбання та використання товару, придбаного у ТОВ «Б2 Фінгруп». Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагента.

31.03.2010 року між ТОВ «Обрій» (Покупець) та ТОВ «Б2 Фінгруп» (Постачальник) було укладено усний договір поставки товару, а саме: шиферу хвильового та бікроеласт, на загальну суму 18000 грн.

На виконання умов даного договору Постачальник передав у власність Покупцю товар відповідно до видаткової накладної №1823 від 31.08.2010 року на загальну суму 18000 грн., в т.ч. ПДВ 3000 грн.: шифер хвильовий в кількості 220 шт. на суму 7883,33 грн., бікроеласт ЕПП-2,5 в кількості 30 шт. на суму 7116,67 грн.

ТОВ «Обрій» у свою чергу, виписало позивачу податкову накладну №1823 від 31.08.2012 року, що відображено у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

На виконання умов договору ТОВ «Б2 Фінгруп» поставило вищевказаний товар, а ТОВ «Обрій» прийняло його та оплатило, що підтверджується платіжним дорученням №173 від 30.08.2010 року на загальну суму 18000 грн. Як пояснив директор ТОВ «Обрій» товар був доставлений Постачальником безпосередньо на об'єкти будівництва, на яких виконувало роботи ТОВ «Обрій».

Суми ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ «Б2 Фінгруп» відображено у податковій звітності ТОВ «Обрій», про що свідчить копія додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року.

Щодо подальшого використання у господарській діяльності придбаного у ТОВ «Б2 Фінгруп» товару суд зазначає наступне.

01.09.2009 року між ТОВ «Обрій» (Підрядник) та Здолбунівским КП «Міське будинкоуправління №1» (Замовник) було укладено договір підряду №3, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується власними силами з власних матеріалів виконати реконструкцію шиферної покрівлі житлового будинку, який знаходиться за адресою: м.Здолбунів, вул. Мазепи, 8.

12.05.2010 року ТОВ «Обрій» (Субпідрядник) уклало договір №1 з Акціонерним товариством закритого типу фірмою «Рівнебуд» (Генпідрядник), відповідно до умов якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується виконати повний комплекс будівельно-монтажних робіт по влаштуванню покриття даху по будівництву житлового будинку по вул. Кн.Ольги, 10а (Жуковського) в м.Рівне, в термін - липень 2010 року, згідно наданої Генпідрядником проектно-кошторисної документації, і прийняти участь в здачі його в експлуатацію.

ТОВ «Обрій» виконало умови договору, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010 року, підсумковою відомістю ресурсів та актом на списання будівельних матеріалів за жовтень 2010 року.

В судовому засіданні судом були досліджені копії первинних документів, оскільки оригінали таких документів вилучені у позивача старшим слідчим прокуратури м.Рівне, згідно протоколу виїмки, долученого до матеріалів справи.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

До набрання чинності Податковим кодексом України відносини щодо порядку нарахування та сплати податку на додану вартість визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, № 168/97-ВР (чинний на момент вчинення господарських операцій) (далі - Закон № 168/97). У п. 1.7. названого Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 7.4.1. Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.7.4.5 Закону № 168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до складу податкового кредиту відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Наведені норми узгоджуються із вимогами Податкового кодексу України, який містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

ТОВ «Обрій» є суб'єктом господарювання у сфері: будівництво житлових і нежитлових будівель; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; агентства нерухомості. Для здійснення організації обраного ним виду господарської діяльності було придбано і оплачено наступний товар: шифер хвильовий, бікроеласт ЕПП-2,5, що свідчить про наявність у позивача матеріально - технічної бази, необхідної для здійснення обраного ним виду господарської діяльності і яким відповідач, втім, не надав належної оцінки під час проведення перевірки позивача.

Підставою для формування податкового кредиту ТОВ «Обрій» за серпень 2010 року в сумі 3000 грн. була податкова накладна встановленої форми та змісту, виписана ТОВ «Б2 Фінгруп» за наслідками операції з придбання вищезазначеного товару. Зауважень щодо оформлення первинних документів відповідач не зазначив. Виконання договірних зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, які в цілому у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники. Отже, реальність господарських операцій по придбанню та використанню даного товару підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи податкового органу щодо неправомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 3000 грн. ґрунтуються на інформації з акту перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Б2 Фінгруп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року» №1489/23-10/37003431 від 17.11.2011 року. З приводу такого підходу відповідача до перевірки правомірності декларування платником сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаного ним товару слід зазначити наступне.

Згідно зі ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до валових витрат, валових доходів та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Також податковим органом не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Суд також вважає за потрібне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для того, щоб вважати правочин нікчемним, необхідні передбачені виключно законом для цього підстави; встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Б2 Фінгруп» на укладення договорів із позивачем (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача та його контрагента, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемними як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та заявлено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про нереальне проведення господарських операцій та здійснення діяльності, спрямованої лише на формування платником податкового кредиту у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок, про порушення віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 3000 грн. у взаємовідносинах з ТОВ «Б2 Фінгруп».

Тому прийняте на основі таких висновків податкове повідомлення-рішення від 03.09.2012 року №0000652240 року не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись статтями 17-19, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби №0000652240 від 03 вересня 2012 року.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій" (вул.Незалежності, 45, м.Здолбунів, Рівненська область, код ЄДРПОУ 21084580) із Державного бюджету судовий збір у розмірі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Клименко О.М.