Ухвала

від 14.03.2013 по справі 2а-1870/8734/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 р.Справа № 2а-1870/8734/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/8734/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумирайтепломережа"

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумирайтепломережа», звернувся до суду з позовною заявою до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, в якій просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012р. №0000422300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47770 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 р. адміністративний позов -задоволено.

Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції від 09.08.2012року №0000422300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47770 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Сумирайтепломережа» зареєстроване юридичною особою (код 34135001), взяте на податковий облік 20.02.2006р., у спірний період часу було зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (т.1, а.с.8), копією статуту (т.1, а.с.9-16), копією довідки з ЄДРПОУ (т.1, а.с.17).

У період з 17.07.2012р. по 19.07.2012р. спеціалістами Сумської МДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сумирайтепломережа» по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість за період з 01.03.2008р. по 30.11.2009р. та податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2008р., 2009р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 26.07.2012р. №71/22/34135001/61 (т.1, а.с.39), яким встановлені порушення позивачем вимог, серед іншого, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ч. 1 ст. 203, ст. 207 Цивільного кодексу України, а саме: підприємством занижено податок на додану вартість на суму 96034грн. 98коп., в тому числі за період серпень 2009р.- листопад 2009р. у сумі 38216грн.

На підставі висновків акта перевірки 09.08.2012р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000422300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47770 грн., в тому числі за основним платежем - 38216 грн. та з штрафними (фінансовими) санкціями 9554 грн. (т.1, а.с.18).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішення, позивачем подано скаргу до ДПС в Сумській області, однак, за результатами оскарження рішенням ДПС в Сумській області від 11.10.2012р. №15175/10/10-105-249-250/267,268ск (т.1,а.с.19-21) зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012р. №0000422300 суперечить вимогам чинного законодавства, є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містилися і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено усну угоду про постачання будівельних матеріалів.

При цьому, ані під час перевірки (т.1, а.с.43-46), ані в письмових запереченнях (т.1,а.с.144-147), відповідачем не ставилась під сумнів форма укладеного договору між позивачем та вказаним контрагентом.

Крім того, необхідно зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В даному випадку, враховуючи наявність видаткових, податкових накладних, доказів оплати виконаних робіт, доказів транспортування придбаного товару (т.1, а.с.169-250, т.2, а.с.1-78), можна вважати, що така операція укладена з дотриманням форми.

На підтвердження виконання усної домовленості щодо придбання у ФОП ОСОБА_1 будівельних матеріалів, інструментів, запасних частин у серпні-листопаді 2009р., позивачем надано копії видаткових та податкових накладних на загальну суму 229298 грн. 83коп. (в т.ч. ПДВ 38216 грн.), (т.1, а.с.216-250, т.2, а.с.1-24), виписки банку та копії платіжних доручень (т.1, а.с.178-215, т.2, а.с.66-73).

Вказаний товар поставлявся на підприємство позивача власним транспортом, що підтверджується копіями подорожніх листів (т.2, а.с.33-50,74-78), витягом з журналу реєстрації довіреностей (т.2, а.с.51-55), копіями технічних паспортів на транспортні засоби (т.2, а.с.56-57).

Товар від ФОП ОСОБА_1, який був поставлений позивачу, оприбуткований на підприємстві ТОВ «Сумирайтепломережа», та в подальшому використаний у власній господарській діяльності в ремонтно-будівельній діяльності, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в, підсумковими відомостями ресурсів (видатки по факту), (т.1, а.с.63-132), актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т.2, а.с.25- 32), копією дозволу на початок виконання роботи підвищеної небезпеки (т.2, а.с.58), копією ліцензії на право здійснення будівельної діяльності (т.2, а.с.59).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «Сумирайтепломережа». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «Сумирайтепломережа» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ФОП ОСОБА_1, взаємопов'язаності позивача та ФОП ОСОБА_1, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_1 мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ФОП ОСОБА_1 і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1

Щодо обґрунтування відповідачем нереальності правочину ФОП ОСОБА_1 з позивачем висновками Акту зустрічної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 13.04.2012 р. № 72/1700/НОМЕР_1, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

В силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відсутність контрагента за місцем реєстрації, відсутність у останнього складських приміщень, виробничих потужностей у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем неодноразово проводились перевірки ФОП ОСОБА_1 за спірні періоди, однак, будь-яких порушень по операціям з ТОВ «Сумирайтепломережа» виявлено не було (т.1, а.с.56-61).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ч. 1 ст. 203, ст. 207 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/8734/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.