Ухвала

від 14.03.2013 по справі 805/59/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року справа №805/59/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Білоцерковець Д., за участю представника позивача Тимошіній О.А., представника відповідача Назаренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі № 805/59/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» до Макіївською об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволені. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 31.10.12 р. №0000012330 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12670 грн., з яких основний платіж 10136,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 2534,00 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 31.10.12 р. №0000022330 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 11657,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ТОВ «НВФ Іріда», що було виявлено в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача. Апелянт посилається на відсутність реального товарного характеру господарських операцій позивача та нікчемність укладених з ТОВ «НВФ Іріда» угод, а тому і безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виданих за цими господарськими операціями.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, перебуває на податковому обліку відповідача та є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача та документального підтвердження фінансово-господарської діяльності щодо взаємовідносин із платником податків ТОВ «НВФ Іріда» за жовтень-листопад 2011 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 28 вересня 2012 року №4777/22-4/31023892 (далі Акт перевірки) (а.с.12).

Згідно висновків Акту перевірки відповідачем встановлені порушення ст.228, 662, 626, 629 та 656 ЦК України через нікчемність укладеного між ТОВ "НВФ Іріда" та ТОВ "Мегапром" угоди, п.198.1 п.198.2 п.198.6 ст.198 ПК України, що полягає у безпідставному формуванні податкового кредиту за рахунок суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від постачальника ТОВ "НВФ Іріда" на загальну суму 10136,40 грн. за жовтень-листопад 2011 року у зв'язку з не підтвердженням факту надання товару при здійсненні нікчемного правочину, в наслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на вказану суму, а також п.138.2, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України через включення до складу валових витрат за 4 квартал 2011 року суми витрат з придбання товарів у розмірі 50682,00 грн. за вказаним нікчемним правочином, в наслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 11657,00 грн.

Висновки в Акті перевірки ґрунтуються на тому, що угоди, укладені позивачем з ТОВ "НВФ Іріда" та останнім з його контрагентами є безтоварними та нікчемними, що підтверджено актами перевірок ТОВ "НВФ Іріда" та його контрагентів податковими органами.

31.10.2012 року на підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000012330, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальні сумі 12670,00грн., з якої основний платіж 10136,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2534,00грн. (а.с.37) та №0000022330, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальні сумі 11657,00грн., з якої основний платіж 11657,00грн. (а.с.39).

Також встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегапром" (Постачальник) укладено договір №10410 від 01 квітня 2011 року. Предметом договору є зобов'язання Постачальника передати у власність покупцеві товар у відповідності до накладних (далі товар), а Покупцем прийняти товар та оплатити його. Асортимент поставки партії товару узгоджується сторонами у кожному випадку окремо на підставі наданого покупцем замовлення. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються накладними.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи були надані видаткові накладні: № ИД-610003 від 06 жовтня 2011 року, №ИД-610004 від 06 жовтня 2011 року, №ИД-710002 від 07 жовтня 2011 року, №ИД-111012 від 01 листопада 2011 року, №ИД-111013 від 01 листопада 2011 року, №ИД-2111005 від 21 листопада 2011 року, та податкові накладні: №46 від 06 жовтня 2011 року, №47 від 06 жовтня 2011 року, №53 від 07 жовтня 2011 року, №10 від 01 листопада 2011 року, №11 від 01 листопада 2011 року, №163 від 21 листопада 2011 року.

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними серії 02/01/12N від 06 жовтня 2011 року, серії 01/01/12N від 07 жовтня 2011 року, серії 25/01/12N від 01 листопада 2011 року, серії 29/01/12N від 21 листопада 2011 року, які свідчать, що перевезення здійснювалось позивачем власним автомобілем ГАЗЕЛЬ.

Отримання позивачем від ТОВ "НВФ Іріда" товару підтверджується довіреностями серії 12 ААГ №067847 від 01 листопада 2011 року, серії 12 ААГ №845893 від 06 листопада 2011 року. Реєстрація яких підтверджена відповідним журналом реєстрації довіреностей.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про неможливість фактичного здійснення ТОВ «НВФ Іріда» господарських операцій, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру, свого підтвердження не знайшли, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана правильна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності із статтею 138 Податкового кодексу України:

- витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1);

- витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2);

- витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт 138.4);

- інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (підпункт 138.5).

Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6. ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз вказаних норм свідчить, що наявність належним чином оформлених податкових і видаткових накладних є підставою для включення до валових витрат і податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ «НВФ Іріда» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В акті перевірки відповідач зазначає, що є підстави вважати правочини нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, на момент здійснення відповідачем перевірки, реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «НВФ Іріда» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Доводи апелянта про ненадання судом правової оцінки спірним господарським операціям враховуючи їх специфіку і характер до уваги не приймаються, оскільки відповідачем не наведено, які саме обставини викликають сумнів і яка специфіка господарської операції у співвідношенні із встановленими обставинами чи змістом первинних документів свідчить про обґрунтованість висновків акту перевірки.

Також є неспроможними доводи апелянта щодо безтоварності господарської операції через ненадання позивачем сертифікатів якості та документів про транспортування придбаних товарів, оскільки обов'язковість сертифікації придбаної позивачем продукції законодавством не встановлена, а порядок транспортування товарів підтверджено товарно-транспортними накладними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що навпаки висновки відповідача містяться лише на актах про неможливість проведення звірки ТОВ «НВФ Іріда» та ряду його контрагентів, які містять висновки щодо законності та реальності проведення ними господарських операцій.

Виходячи зі змісту актів про неможливість проведення зустрічної звірки, на які як на докази посилався відповідача, вони не відповідають вимогам законодавства щодо проведення зустрічних звірок, а їх висновки не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки вони зроблені без проведення будь-якого співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, тобто носять характер припущень податкового органу.

Згідно частини 3 статті 70 КАС України, докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «НВФ Іріда» і правомірність віднесення позивачем до валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість сум понесених витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі № 805/59/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 19 березня 2013 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова