Постанова

від 05.12.2006 по справі 4/336-06-8491а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/336-06-8491А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" грудня 2006 р. Справа № 4/336-06-8491А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді :   Жукової А. М.

суддів :                           Величко Т.А.

                                      Бойко Л.І.

при секретарі :  Храмшиній І.Г.       

за участю представників сторін:                    

від позивача –Кіндяк Н.В.

від відповідача –Пуленко К.М.

від прокуратури –Токмілова Л.М.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ТОВ виробничо-комерційна агрокомпанія „Грін”

на постанову господарського суду Одеської області  

від 21.09.2006р.

про справі: № 4/336-06-8491 А

за позовом : Прокурора м. Южного в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до :  ТОВ виробничо-комерційна агрокомпанія „Грін”

про стягнення 9 651,39 грн. штрафних санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році    

                                                             встановив:

  Постановою господарського суду Одеської області від 21.09.2006 року, яка підписана 25.09.06 р.(суддя Літвінов С.В.) позов  задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 9469,57 грн. штрафних санкцій та пені 181,82 грн.

  ТОВ ВК агрокомпанія „Грін” не погодившись із постановою місцевого суду, звернулось 2.10.06 р. із заявою про апеляційне оскарження, а 2.11.06 р. –із апеляційною скаргою, в якій просить цю постанову скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, мотивуючи свої доводи позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 1.06.06 р., зокрема, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого  самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, але ніяк не підприємством. При вирішенні подібних спорів суди касаційної інстанції вважають, що підприємство виконало покладені на нього обов'язки щодо створення робочого місця інваліда, якщо у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів, який щорічно подається підприємством органам ФСЗІ, передбачено необхідну кількість робочих місць, виходячи із нормативу. Підприємством створено комісію для проведення атестації робочих місць інвалідів наказом №14 від 2.12.2004 року та розроблено відповідні інструкції для працівників –інвалідів та введено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Проведення атестації робочих місць інвалідів можливе лише за умови безпосереднього звернення інваліда. Отже, висновок суду про порушення  „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” не відповідає дійсності. Частиною 3 ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  передбачено відповідальність у разі незабезпечення встановлених нормативів робочих місць для наступного забезпечення працевлаштування інвалідів. Підприємство не може нести відповідальність за непрацевлаштування інвалідів на фактично створені місця. Крім того, мотивувальна частина постанови наводить повністю позицію позивача, але не наводить жодного із заперечень відповідача, що є порушенням ст.7 ч.1 п.3 КАСУ.

   В судовому засіданні скаржником надано заяву про зміну апеляційної скарги та просить скасувати постанову місцевого суду і справу закрити провадженням як таку, що не підлягає розгляду за нормами КАСУ.

   Представник  позивача (ФСЗІ) заперечуючи доводи скаржника просить залишити постанову місцевого суду без змін з підстав, викладених у позовній заяві.   

  Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи колегією суддів встановлено таке.

  Згідно звіту  №10-ПІ  за 2005 рік наданого ТОВ ВКА „Грін” до Одеського обласного відділення ФСЗІ зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу по коду рядка 01 склала 46 осіб із яких 1особі, встановлена інвалідність. Відповідно до ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  для підприємств незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, що для підприємства складе 2 особи (46 х 4%). За нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів Одеським обласним відділенням ФСЗІ застосовано штрафні  санкції у розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника в сумі 10 469,57 грн.

  Відповідно до п.4 „Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” затв. Постановою КМУ №1767 від 28.12.2001 року підприємства сплачують штрафні санкції до 15 квітня 2006 року, що настає за звітнім. Підприємство плат. дор.№678 від 14.04.06 р. перерахувало до ФСЗІ 1000 грн. У зв'язку з ненадходженням решти суми боргу, позивачем з метою врегулювання спору в досудовому порядку, заявлено претензію №03-1/1871 від 18.05.06 р. яка залишена без задоволення (а.с.7,37) На підставі ст.36-1 ЗУ „Про прокуратуру” прокурором м. Южного заявлено позов до ТОВ ВКФ „Грін” м. Южне в інтересах держави в особі ФСЗІ про стягнення заборгованості та пені в загальній сумі 9651,39 гр. На обґрунтування позовних  вимог прокурор послався на положення ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст.19,20), „Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів” затв. 10.06.04 р., та зазначив, що відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

  Заперечуючи позовні вимоги, відповідачем направлено до господарського суду письмові заперечення в яких зазначив, що зміни, внесені до ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” набули чинності з 1.01.2006 року тому прокурор безпідставно обґрунтовує позовні вимоги положеннями, які не були чинними у 2005 році. Щодо фактичних обставин, то відповідно до ст.18 цього закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами працевлаштування, а не самим підприємством. Така позиція підтверджується висновками суду касаційної інстанції по подібним справам. Підприємство у відповідності з  „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” здійснено усі передбачені нормативним актом заходи по створенню робочих місць для працевлаштуванню інвалідів, які визначені п.1;3.; 5;10;14 цього Положення. Згідно висновку Вищого господарського Суду України по аналогічній справі належним інформуванням про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів є подача підприємством статистичної звітності за формою 10-ПІ. Отже, жодних порушень, встановлених законодавчими актами, підприємство не допустило при здійсненні господарської діяльності, тому підстав для застосування відповідальності, встановленої ст.238 ГК немає. Доповненнями до заперечень (а.с.67) відповідач пояснив, що на підприємстві у 2005 році працював інвалід протягом 3-х місяців з подальшою декретною відпусткою, та звільнився з роботи лише 1.02.2006 року. Тому, з урахуванням п.2.2.12  „Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України” інвалід Гайдамак Е.О. включається до особового складу інвалідів, які працювали на підприємстві у 2005 році, а висновок прокуратури про нестворення жодного місця для працевлаштування інвалідів не відповідає дійсності.

  Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги вмотивував постанову доводами позивача, нормами матеріального права та дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги п.3,5,14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, а саме, підприємство не створило спеціальну комісію за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці для атестування робочих місць для працевлаштування інвалідів, не включив їх до колективного договору, не інформував Центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів; не створив жодного місця для працевлаштування інвалідів, оскільки підприємство зобов'язано створити місця для працевлаштування інвалідів за власні кошти і результатом працевлаштування інваліда є укладення трудового договору (ст.21 КЗ п ПУ) між інвалідом та власником або уповноваженим органом, тому безпосереднє працевлаштування здійснює саме підприємство незалежно від форми власності та господарювання.

  Судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи із наступного.

  Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм  рівних з усіма іншими громадянинами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення інвалідам необхідних умов  повноцінного способу життя з індивідуальними здібностями та інтересами визначається положеннями ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, нормами  „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”.

  Як вбачається із матеріалів справи, Южненський міський центр зайнятості листом №598/02-06 від 30.05.06 р. на запит позивача повідомив, що ТОВ ВКАФ „Грін” у 2005 році щомісячно надавало звіти за формою 3-ПН проте, вакансії для інвалідів у звітах були відсутні, у зв'язку з чим інваліди на підприємство не направлялися. Управління праці та соціального захисту населення листом №1422 від 31.05.06 р. на запит позивача повідомив, що відповідно до п.5,14 „Положення про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів”  ТОВ ВКАК „Грін” у 2005 році не зверталось (а.с.9-10). Дійсно, наказом №14 від 2.12.2004 року керівником підприємства створено комісію у складі 3-х осіб підприємства для атестування і оцінки 2-х місць для працевлаштування інвалідів, проте „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” (п.3) визначає, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.  Пунктом 5 цього Положення передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують Центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення ФСЗІ про створення(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Лише за таких обставин органи працевлаштування, визначені в ст.18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, (п.10 Положення) здійснюють працевлаштування інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Скаржником належними доказами не доведено виконання вимог чинного законодавства щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда в межах, визначених ст.19 Закону, а посилання на висновки судів касаційної інстанції по конкретним справам є некоректним, оскільки не є доказами в розумінні ст.72 КАСУ.  Звіт за формою 10-ПІ відповідно до п.14 „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” подається підприємством щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним і не є повідомленням про створення робочого місця для інваліда в розумінні п. 5 цього Положення , а саме звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік.

  Разом з тим, судова колегія не може погодитися з тим, що підприємство не створило жодного місця для працевлаштування інваліда, оскільки згідно зі списком працюючих інвалідів-штатних працівників, які були зайняті на підприємстві у 2005 році, Гайдамак Е.О. (пенс. посвідчення №187816) працювала на підприємстві юрисконсультом до декретної відпустки по догляду за дитиною протягом 3-х місяців. ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не пов'язує зайняття робочого місця інваліда з терміном його роботи на підприємстві. Відповідно до ст.20 Закону –підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням ФСЗІ штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

  Обґрунтованими є вимоги позивача щодо застосування штрафних санкцій і пені за нестворення одного робочого місця  для працевлаштування  інваліда, що за розрахунком складе : 4 316,06 грн.( 240 800:46=5 234,78 грн. - 1000 грн. = 4 234,78 грн. 4 234,78 х 0,03% х 64 дні = 81,28 грн. пені)

  Решта позовних вимог не ґрунтується на фактичних обставинах справи, положеннях матеріального права, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.   Щодо доводів скаржника про закриття провадження по справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду по правилам КАСУ, то з цих питань є позиція Верховного Суду України щодо застосування п.4 ст.17 КАСУ по таким справам.   

                         Керуючись ст. ст.160, 198,202,205,207,212,254 КАСУ, суд

                                                                   постановив:

 Постанову господарського суду Одеської області від 21.09.2006р. у  справі №4/336-06-8491 А –скасувати, позов задоволити частково.

    Стягнути з р/р ТОВ ВКА „Грін” м. Южне на користь Одеського обласного відділення ФСЗІ недоїмку 4234,78 грн.  пені 81,28 грн.

    В решті позову – відмовити.

Постанова  апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена у касаційному  порядку в місячний термін до Вищого  адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                               А.М.Жукова   

Суддя                                                                                 Т.А. Величко

Суддя                                                                                Л.І. Бойко