Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.
Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2013 року справа №2а/0570/21826/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Карабан Т.М., представників позивача Стасовської О.М., Волосян Л.В., представників відповідача Кір’язієва С.О., Ізмалкової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 р. у справі № 2а/0570/21826/2011 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Уран" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2011 року,-
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Уран» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо безпідставного та незаконного проведення перевірки з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість за квітень-вересень 2011 року та податку на прибуток за 2 квартал 2011 року при здійсненні правових відносин з ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» та ТОВ «Дината» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість за лютий 2011 року та податку на прибуток за 1 квартал 2011 року, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 листопада 2011 року № 0007591540/0 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 618892 грн., № 0005751640/0 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 523669 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у задоволенні позову ТОВ «Фірма Уран» було відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2012 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, та справу направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року позовні вимоги задоволені частково. Суд першої інстанції визнав недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 7 листопада 2011 року № 0007591540/0 та № 0005751640/0.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представники позивача в судовому засідання заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Фірма Уран» зареєстровано в якості юридичної особи, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 07738465 від 23 серпня 1997 року.
Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби з 5 по 11 жовтня 2011 року на підставі наказу № 1292 від 4 жовтня 2011 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», у зв'язку із надходженням податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення податкового законодавства, ненаданням у повному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит, була проведена документальна виїзна перевірка позивача (у вступній частині даного акту перевірки зазначено невиїзна документальна перевірка) з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість за квітень-вересень 2011 року та податку на прибуток за 2 квартал 2011 року при здійсненні правових відносин з ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» та ТОВ «Дината» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість за лютий 2011 року та податку на прибуток за 1 квартал 2011 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 14 жовтня 2011 року № 6171/23-3/24802905. Відповідно до висновків зазначеного акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем завищено валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Дината» та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» на суму 2618345 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 833630 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 1784715 грн. та занижено податок на прибуток у 1 кварталі 2011 року на суму 208407 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 410845 грн. Перевіркою повноти визначення позивачем податкового кредиту встановлено його завищення та відповідно заниження податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Дината» та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» за лютий 2011 року на суму 166726 грн., квітень 2011 року на суму 125535 грн., травень 2011 року на суму 140267 грн., червень 2011 року на суму 91141 грн., у зв'язку із придбанням товарів у даних контрагентів по нікчемним правочинам та ненаданням до перевірки документів
07 листопада 2011 року на підставі висновків вищенаведеного акту перевірки та керуючись нормами пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, пункту 44.6 статті 44, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України: № 0007591540/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 618893 грн., в тому числі за основним платежем 618892 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.; № 0005751640/0, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 523670 грн., в тому числі за основним платежем 523669 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334.
Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Тік, за приписами п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
У п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
Пунктом 139.1.9 статті 139 визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
В пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п.а)-і).
Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, 04 лютого 2011 року між ТОВ "Фірма Уран" як покупцем та ТОВ «Дината» як постачальником був укладений договір поставки нафтопродуктів № 15.
Виконання договору підтверджено виданими позивачу ТОВ «Дината» документами податкового та бухгалтерського обліку: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні від 4 лютого 2011 року на загальну суму 31257 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 5209 грн. 60 коп., від 11 лютого 2011 року на загальну суму 49736 грн. 38 коп., в тому числі податок на додану вартість 8289 грн. 40 коп., від 22 лютого 2011 року на загальну суму 134505 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 22417 грн. 57 коп., від 23 лютого 2011 року на загальну суму 194055 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 32342 грн. 60 коп., від 23 лютого 2011 року на загальну суму 320768 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 53461 грн. 42 коп., від 24 лютого 2011 року на загальну суму 135016 грн., в тому числі податок на додану вартість 22502 грн. 70 коп., від 25 лютого 2011 року на загальну суму 135016 грн., в тому числі податок на додану вартість 22502 грн. 70 коп.
Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними, оплата за товар здійснена у безготівковій формі, що посвідчується банківськими виписками.
01 січня 2011 року між ТОВ "Фірма Уран" як покупцем та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» був укладений договір поставки нафтопродуктів.
Виконання договору підтверджено виданими позивачу ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» документами податкового та бухгалтерського обліку: видаткові та податкові накладні від 14 квітня 2011 року на загальну суму 79143 грн. 75 коп., в тому числі податок на додану вартість 13190 грн. 63 коп., від 15 квітня 2011 року на загальну суму 116299 грн. 25 коп., в тому числі податок на додану вартість 19383 грн. 21 коп., від 18 квітня 2011 року на загальну суму 62271 грн. 35 коп., в тому числі податок на додану вартість 10378 грн. 56 коп., від20 квітня 2011 року на загальну суму 146772 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 24462 грн. 08 коп., від 21 квітня 2011 року на загальну суму 62991 грн. 25 коп., в тому числі податок на додану вартість 10498 грн. 54 коп., від 28 квітня 2011 року на загальну суму 200096 грн. 20 коп., 33349 грн. 37 коп., від 29 квітня 2011 року на загальну суму 85634 грн. 10 коп., в тому числі податок на додану вартість 14272 грн. 35 коп., від 4 травня 2011 року на загальну суму 36922 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість 6153 грн. 80 коп., від 5 травня 2011 року на загальну суму 137407 грн., в тому числі податок на додану вартість 22901 грн. 30 коп., від 6 травня 2011 року на загальну суму 136144 грн. 28 коп., в тому числі податок на додану вартість 22690 грн. 71 коп., від 10 травня 2011 року на загальну суму 145598 грн. 32 коп., в тому числі податок на додану вартість 24266 грн. 39 коп., від 13 травня 2011 року на загальну суму 135828 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 22638 грн. 07 коп., від 16 травня 2011 року на загальну суму 103612 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість 17268 грн. 80 коп., від 19 травня 2011 року на загальну суму 16362 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 2727 грн. 08 коп., від 20 травня 2011 року на загальну суму 16362 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 2727 грн. 08 коп., від 30 травня 2011 року на загальну суму 40753 грн., в тому числі податок на додану вартість 6792 грн. 17 коп., від 31 травня 2011 року на загальну суму 72608 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 12101 грн. 40 коп., від 3 червня 2011 року на загальну суму 169239 грн. 80 коп., від 6 червня 2011 року на загальну суму 33781 грн., в тому числі податок на додану вартість 5630 грн. 17 коп., від 7 червня 2011 року на загальну суму 109618 грн. 10 коп., в тому числі податок на додану вартість 18269 грн. 68 коп., від 8 червня 2011 року на загальну суму 93503 грн. 30 коп., в тому числі податок на додану вартість 15583 грн. 88 коп., від 10 червня 2011 року на загальну суму 41244 грн., в тому числі податок на додану вартість 6874 грн., від 16 червня 2011 року на загальну суму 20457 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 3409 грн. 58 коп., від 17 червня 2011 року на загальну суму 36531 грн. 25 коп., в тому числі податок на додану вартість 6088 грн. 54 коп., від 29 червня 2011 року на загальну суму 42471 грн. 50 коп.
Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними, договорами про надання транспортних послуг, актами приймання-передачі транспортних послуг. Оплата здійснена у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.
Податкові накладні позивачем включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних відповідних податкових періодів.
Відповідно до матеріалів справи, використання придбаного товару у ТОВ «Дината» та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» у власній господарській діяльності, а саме подальша реалізація товару, підтверджується наданими позивачем письмовими доказами: договорами, рахунками, видатковими, податковими накладними, банківськими виписками.
На підставі наведених вище первинних документів та податкових накладних, позивач сформував витрати та податковий кредит з ПДВ, що відображено у податкових деклараціях відповідних податкових періодів.
Крім того, відповідно до матеріалів справи, контрагентом позивача ТОВ «Красногвардейская нефтебаза», також зазначені операції відображені в їх податковому обліку, що знайшло своє підтвердження в акті перевірки.
Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи, податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі, на ненадання позивачем до перевірки відповідних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, що і стало підставою для проведення відповідної перевірки позивача та висновків акту перевірки.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи, відповідачем було здійснено запити до позивача, щодо надання первинних документів по господарським операціям, проте як вбачається з матеріалів справи позивачем було здійснено запити стосовно інших періодів господарської діяльності, які не були предметом зазначеної перевірки, а мають часткове відношення до досліджених відповідачем періодів. Тому позивач був позбавлений можливості надати зазначені документи оскільки відповідач їх не затребував. Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відповідачем не було взято до уваги відсутність у позивача під час запитів документів через їх крадіжку. Зазначені обставини підтвердженні матеріалами справи та не спростовані відповідачем в судовому засіданні.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача щодо неврахування первинних документів бухгалтерського обліку та інших документів які підтверджують господарську діяльність позивача з контрагентами, які не були надані позивачем для проведення перевірки, оскільки, матеріалами справи підтверджено, що у позивача було скоєно дві крадіжки документів, що підтверджується постановами Пролетарського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 3 липня 2011 року та від 5 жовтня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи. Дійсно після першої крадіжки відповідачем було надано позивачеві строк для відновлення цих документів, але ж після спливу цього строку у позивача було здійсненна вдруге крадіжка документів, що позбавило можливості позивача надати відповідні документи до перевірки.
Відповідно до п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
На думку колегії суддів податковий орган після другої крадіжки, повинен був надати позивачеві строк для відновлення документів, оскільки ст. 44 ПК України, немає застережень щодо неможливості вдруге у разі втрати цих документів надати строк для їх відновлення.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо безпідставності проведеної відповідачем перевірки позивача.
Колегія суддів зазначає, що позивачем суду надано достатньо матеріалів в підтвердження реальності здійсненної господарської операції з контрагентами. Судом першої та апеляційної інстанції були дослідженні первинні документи позивача, щодо підтвердження господарських операцій з його контрагентами порушень в їх складені не було встановлено.
Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті перевірки на документи підтвердження висновку про нікчемність укладених правочинів, а саме, акт Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 9 червня 2011 року № 482/23-311/37133727 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Дината» по взаємовідносинам з ПП «ЛФ Чиж-2010», а також довідки Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 23 червня 2011 року № 1880/15-312/32091827, від 30 серпня 2011 року № 3019/15-312/32091827, № 3026/15-312/32091827 про результати камеральної перевірки податкової звітності ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» з податку на додану вартість по взаємовідносинам з позивачем за квітень, травень, червень 2011 року, з наступних підстав.
Висновки про нікчемність правочинів здійснені у зв'язку із висновком податкових органів про відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, недостатністю персоналу, виробничих активів, складських приміщень у контрагентів позивача.
Відповідно до матеріалів справи, податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності контрагентів по взаємовідносинам з позивачем. Колегія суддів зазначає, що питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Акти перевірок контрагентів позивача не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів. Вказані документи, фактично стосуються перевірки взаємовідносин між ТОВ «Дината» та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза» з їх контрагентами, з якими позивач не мав безпосередніх договірних відносин.
Щодо відсутності трудових ресурсів, складських приміщень, умов для ведення господарської діяльності у контрагентів, колегія суддів зазначає, що відсутні приписи які б вимагали від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по придбанню товару вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагентів позивача. Тобто з вищевикладеного вбачається, що відповідачем не доведено недостатність працівників контрагента та відсутність інших умов для здійснення господарських операцій з позивачем.
Тобто, посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутні працівники, складські приміщення, устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність контрагентів позивача та вищезазначені акти перевірки, колегія суддів зазначає, що відсутність інформації про складські приміщення та виробничі потужності, не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Відповідно до матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій - лютий, квітень, травень, червень 2011 року, контрагенти позивача були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців
Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції при придбанні товару позивачем у його контрагентів.
З матеріалів справи, вбачається, що факт здійснення господарських операцій та виконання умов договорів між позивачем та його контрагентами, підтверджується вищенаведеними, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не зафіксовано неналежне оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, тобто вони складені відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договорами.
Вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які містять докази реального здійснення фінансово-господарських операцій.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність та фіктивність зазначених договорів, з посиланням на ст..203, 215, 228 ЦК України, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.
Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.
На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості товарів (послуг), придбаних у ТОВ «Дината» та ТОВ «Красногвардейская нефтебаза», із господарською діяльністю позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з повним дослідженням всіх обставин справи тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 р. у справі № 2а/0570/21826/2011 залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 р. у справі № 2а/0570/21826/2011 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано колегією суддів 21 березня 2013 року
Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв
Судді: В.Г.Яманко
І.А.Васильєва
Суд | Донецький апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.03.2013 |
Оприлюднено | 22.03.2013 |
Номер документу | 30107480 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Попов Володимир Васильович
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Попов Володимир Васильович
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Казначеєв Е.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні