Ухвала

від 07.03.2013 по справі 2а-7449/09/4/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2013 року м. Київ К-28436/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010

у справі № 2а-7449/09/4/0170

за позовом Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України" Красноперекопський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України" Красноперекопський комбінат хлібопродуктів" про стягнення заборгованості по податковим платежам, яка числиться за відповідачем, а саме податок на додану вартість 245248 грн., податок на прибуток приватних підприємств 5413 грн., орендна плата за землю 2473, 60 грн., податок на землю 75403, 40 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2010 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача: прибуток приватних підприємств 5413 грн., орендну плату за землю 2473, 60 грн., податок на землю 75403, 40 грн., в задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлена до стягнення заборгованість з податку на додану вартість обґрунтована Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією наявністю такої заборгованості у картці особових рахунків відповідача, ведення якої передбачено Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 №276, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 за №843/11123).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в частині стягнення заборгованості з податку на додану вартість в сумі 245248 грн., заборгованість з податку на додану вартість за період вересень 2008 року - лютий 2009 року погашена, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та випискою банку.

Цільове призначення вказаних платежів визначено у платіжних дорученнях як погашення зобов'язань з податку на додану вартість.

Разом з тим, позивач зараховував поступаючи від відповідача платежі по задекларованим зобов'язанням з податку на додану вартість в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди.

Відповідно до вимог п.7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", спрямовувалися в погашення податкового боргу, який виник раніше ніж частина податкового боргу, оскільки п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено рівність бюджетних інтересів.

З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що орган податкової служби відповідно до ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань, оскільки жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів на платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 у справі № 2а-7449/09/4/0170 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 у справі № 2а-7449/09/4/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко