Ухвала

від 13.03.2013 по справі 2а-848/09

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/16243/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Малиніна В.В.,

Весельської Т.Ф.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

24 квітня 2009 року ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі -ГУПФ) про зобов'язання здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 50 Закону України Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та підвищення пенсії, передбачене статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з 1 січня 2000 року.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом війни ІІ групи та інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, й отримує додаткову пенсію, передбачену статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи, що розміри призначеної і виплачуваної йому пенсії не відповідає розмірам, встановленим цим Законом, звернувся до ГУПФ з заявою про приведення її у відповідність до вимог закону. Однак, відповідач відмовив йому в цьому.

Просив суд визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії та підвищення до пенсії з 1 січня 2000 року.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 червня 2009 року позовні вимоги задоволено частково -зобов'язано ГУПФ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 з 1 квітня 2009 року щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі, встановленому статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не менше 75% мінімальної пенсії за віком з зарахуванням сплачених за цей час коштів. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування прийнятої ним постанови та направлення справи до цього ж суду на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що з 1 січня 2008 року набрали чинності зміни до статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, такий висновок не можна визнати обґрунтованим, а його рішення такими, що повною мірою гарантує захист прав позивача з огляду на таке.

Статтею 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ встановлено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії, відповідно до статті 53 зазначеного Закону, здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Так, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»статтю 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено в новій редакції, згідно з якою особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи -30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи -20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу -15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Однак, зазначені положення рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності підпункту 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»указані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали, то УПФ з 22 травня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу пенсію відповідно до статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, приймаючи рішення в березні 2010 року суд апеляційної інстанції не перевірив правильність нарахування та виплати пенсії позивачу з 1 січня 2008 року, та не врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 підпункт 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнаний неконституційним, а відтак, без належної перевірки цієї частини позовних вимог відмовив у їх задоволенні.

Крім того, суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин строк звернення до суду, передбачений статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа ГУПФ від 3 квітня 2009 року, однак, при цьому, річний строк звернення до суду має бути застосований з дати звернення до суду.

За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції на час звернення з цим позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк , який , якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, при визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання чи порушення позивачем цього строку, суду насамперед слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів .

При вирішенні питання про поновлення строку суд повинен надати оцінку поважності причини пропущення такого строку. Оскільки поважність причини є оціночною категорією, то суду для її з'ясування необхідно врахувати, зокрема, особу позивача, поведінку суб'єкта владних повноважень, обставини, які перешкоджали позивачу у здійсненні ним свого права на звернення до суду.

З огляду на те, що дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, а апеляційний суд на них уваги не звернув та залишив без належної правової оцінки, прийнята ним постанова не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, із направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2010 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Малинін

Т.Ф.Весельська

О.Ф.Ситников