Рішення

від 07.03.2013 по справі 25/163-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" березня 2013 р. Справа № 25/163-12

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС",

07313, Київська область, Вишгородський район, с. Катюжанка, вул. Комуністична, 106

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ ДІМ.",

03035, м. Київ, вул. Солом'янська, 1, оф. 410

про визнання договору оренди об'єкта системи газопостачання від 22.11.2011 № 1 недійсним та застосування наслідків його недійсності.

за участю представників:

позивача - Скакун О.П. (довіреність від 16.01.2013 № б/н);

Сапко В.М. (паспорт серія СН № 409320 від 31.01.1997);

відповідача - Нікітіна - Дудікова Г.Ю. (довіреність від 25.01.2013 № б/н).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ ДІМ." (далі - відповідач) про визнання договору оренди об'єкта системи газопостачання від 22.11.2011 № 1 недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені позивача спірний договір укладено директором, який не мав повноважень на укладення такого роду правочинів від імені товариства в силу обмежень, що викладені у пункті 13.8.5. Статуту товариства, а також тим, що вказаний договір є таким, що порушує публічний порядок та суперечить меті та цілям позивача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.12.2012 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2013.

17.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 730 від 17.01.2013) позивачем подано правове обґрунтування позовної вимоги про застосування наслідків недійсності договору, в якому позивач просив у разі визнання спірного договору недійсним, застосувати наслідки недійсності договору шляхом повернення позивачу об'єкту оренди в задовільному стані. Дане прийнято судом.

17.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 730 від 17.01.2013) позивачем подані документи на вимогу ухвали суду від 28.12.2012 та клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: оригіналів спірного договору та акту прийому-передачі майна.

У судове засідання 17.01.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 28.12.2013 не виконав, розгляд справи, у тому числі, розгляд клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, відкладено на 29.01.2013.

29.01.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 1651 від 29.01.2013) надійшло клопотання відповідача від 29.01.2013 про витребування доказів у позивача, а саме: документи, на підставі яких внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в частині зміни директора підприємства.

У судовому засіданні 29.01.2013 під час розгляду клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, представником відповідача вказано про надання вказаних у клопотанні доказів до матеріалів справи у добровільному порядку. Зазначені докази залучені до матеріалів справи (вх. № 1675 від 29.01.2013). У задоволенні клопотання відмовлено, з огляду на його передчасність та невідповідність вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 29.01.2013 під час розгляду клопотання відповідача про витребування доказів у позивача, представником позивача вказано про надання вказаних у клопотанні доказів до матеріалів справи у добровільному порядку. Розгляд клопотання відкладено.

У судовому засіданні 29.01.2013 оголошувалась перерва на 07.02.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

05.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 2164 від 05.02.2013) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечується повністю з підстав, вказаних у відзиві.

У судовому засіданні 07.02.2013 оголошувалась перерва на 14.02.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

08.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3366 від 08.02.2013) позивачем подано докази, що зазначені в клопотанні відповідача про витребування доказів. Зазначені докази залучені до матеріалів справи. У задоволенні клопотання відповідача від 29.01.2013 про витребування доказів у позивача відмовлено, з огляду на його передчасність та невідповідність вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.02.2013 оголошувалась перерва на 19.02.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

18.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 2930 від 18.02.2013) надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій викладено позовні вимоги наступним чином: визнати спірний договір недійсним та застосувати наслідки його недійсності шляхом зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди та зобов'язати позивача повернути кошти, що сплачені за користування об'єктом оренди.

У судовому засіданні 19.02.2013 судом досліджено заяву позивача про уточнення позовних вимог та встановлено, що за своєю правовою природою заява позивача у частині про визнання спірного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності шляхом зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди є заявою про зміну підстав позову, а у частині зобов'язання позивача повернути кошти, що сплачені за користування об'єктом оренди є заявою про зміну предмету та підстав позову.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У пункті 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Розгляд справи по суті розпочався судом у судовому засіданні 14.02.2013, що підтверджується відповідним протоколом судового засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 2930 від 18.02.2013), оцінену судом як зміну предмету та підстав позову, залишити без розгляду, оскільки її подано всупереч положенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 19.02.2013 оголошувалась перерва на 26.02.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

25.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3383 від 25.02.2013) позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я представника.

У судове засідання 26.02.2013 представник позивача не з'явився, розгляд справи відкладено на 07.03.2013.

У судовому засіданні 07.03.2013 представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позові, представник відповідача позовні вимоги заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.03.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ ДІМ." (далі - орендар) укладено договір оренди об'єкта системи газопостачання від 22.11.2011 № 1 (далі - Договір), згідно із яким, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт системи газопостачання (далі - майно). Вартість майна визначена згідно акту оцінки майна і становить 650 000,00 грн. (пункт 1.1. Договору).

Згідно пункту 3.1. Договору, майно передається в оренду орендодавцем орендареві строком на 50 років.

Орендна плата сплачується орендарем один раз на рік і становить 12 000,00 грн. У суму орендної плати включаються амортизаційні відрахування (пункт 4.1. Договору).

Згідно пункту 8.1. Договору, зміни, доповнення або розірвання Договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються стороною протягом 20 днів з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Відповідно до пункту 2.2. Договору, передача майна в оренду здійснюється на підставі акту прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу майна в оренду.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою Договір, що укладено між сторонами у справі, є договором оренди.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

До матеріалів справи залучено оригінал акту прийому-передачі майна від 22.11.2011, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно.

Спірні відносини, що є предметом даного судового розгляду, виникли на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено право заінтересованої особи, яка заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Однією з підстав для визнання Договору недійсним позивач вважає те, що колишній директор, зловживаючи своїм посадовим становищем, уклав правочин, не маючи повноважень на укладення такого роду правочинів без згоди загальних зборів учасників товариства позивача, оскільки, за твердженням позивача, орендоване майно відноситься до основних фондів 1-ої групи, що обмежує директора в розпорядженні ним, відповідно до пункту 13.8.5. Статуту товариства.

Проте, суд, дослідивши вказані твердження позивача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до пункту 13.8. Статуту позивача, виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є директор. Директор підзвітний загальним зборам учасників.

Згідно пункту 13.10.1. Статуту позивача, директор є посадовою особою товариства.

Відповідно до частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Дослідивши спірний Договір, суд встановив, що від імені позивача Договір підписано директором Чорним Є.В.

Статтею 65 Господарського кодексу України встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до статутних документів, єдиним виконавчим органом позивача є директор, який реалізує управлінські, представницькі та інші функції для здійснення господарської діяльності підприємства.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, під час укладення Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС" було представлено в особі директора Чорного Є.В., призначення якого підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників позивача від 15.06.2008 № 2.

До матеріалів справи також додано наказ від 12.04.2012 № 12/04/12-К, яким на підставі протоколу загальних зборів учасників позивача від 12.04.2012 № 01-12/04/12 Чорного Є.В. звільнено з посади директора.

Відповідачем зазначається, що рішенням господарського суду Київської області від 12.12.2012 протокол загальних зборів учасників позивача від 12.04.2012 № 01-12/04/12 визнано недійсним та скасовано.

Однак, зважаючи на межі позовних вимог та з огляду на наявні матеріали справи, судом встановлено, що на час укладання спірного Договору - 22.11.20011, Чорний Є.В. здійснював поточне керівництво господарською діяльністю підприємства як директор, що не заперечується сторонами.

Враховуючи вищевикладене, судом в подальшому встановлювалось питання наявності обмежень повноважень у належного директора Чорного Є.В. на укладення спірного Договору без згоди загальних зборів учасників товариства позивача.

З огляду на додані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що на час укладання Договору, спірне майно не відносилось до основних фондів 1-ої групи, розпоряджатися якими одноособово директор не мав права відповідно до підпунктів 13.8.5., 13.5.5. Статуту позивача.

Зокрема, на підставі наказу про проведення інвентаризації основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів позивача від 01.04.2011 за підсумком проведення інвентаризації, позивачем складено та затверджено відомість, якою у відповідності до змін, що відбулися в законодавстві, а саме: пункту 145.1. Податкового кодексу України, спірне майно (система газопостачання) віднесено до основних фондів 3-ї групи.

Відповідно до пункту 145.1. статті 145 Податкового кодексу України до 3-ї групи основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації відносяться: будівлі, споруди та передавальні пристрої.

Згідно пункту 2.6. Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України до передавальних пристроїв відносяться такі пристрої, при допомозі яких проводиться передача електричної, теплової чи механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також передача рідких та газоподібних речовин від одного інвентарного об'єкта до іншого (трансмісії, трубопроводи тощо).

Проаналізувавши вказані норми законодавства, суд встановив, що під час укладання спірного Договору, а також на день винесення рішення, орендоване майно відносилось до основних фондів 3-ї групи, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, тому посилання позивача на те, що директор перевищив свої повноваження, коли без згоди загальних зборів учасників товариства позивача укладав спірний Договір, у зв'язку з чим Договір підлягає визнанню недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, позивач як на підставу позовних вимог, посилається на те, що директор при виконанні своїх повноважень, не мав права укладати завідомо збитковий, економічно невигідний для позивача Договір, наслідком укладання якого є те, що позивач не отримує належний прибуток, що суперечить меті та цілям товариства позивача.

Позивачем не надано до матеріалів справи належних доказів, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, в обґрунтування тверджень про зловживання своїм посадовим становищем колишнім директором Чорним Є.В., у тому числі, не надано доказів, що внаслідок такого зловживання товариству завдано збитків.

Зокрема, про факт зловживання службовим становищем директором Чорним Є.В. може свідчити вирок суду. Позивачем зазначено, що по факту зловживання посадовою особою Чорним Є.В. службовим становищем та службової недбалості подано заяву до Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області. Натомість, на момент прийняття рішення, результати відповідного розслідування відсутні.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Закон не відносить до підстав визнання правочину недійсним неотримання прибутку, на який особа очікувала, укладаючи даний правочин.

Крім того, згідно частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, наявність чи відсутність збитків позивача, до яких призвів спірний правочин, має значення при застосуванні наслідків недійсності правочину та, з огляду на зміст позовної заяви, не стосується предмету спору у даній справі.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що Договір є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи, у зв'язку з чим, є нікчемним. Вказане позивач обґрунтовує тим, що Чорний Є.В. є учасником товариства відповідача, що підтверджує Витягом з Єдиного державного реєстру від 26.11.2012 № 15211423 та своїми діями з укладання спірного Договору від імені позивача переслідував мету заволодіти чужим майном.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Верховний Суд України в постанові Пленуму від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що такими, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

До матеріалів справи позивачем не надано доказів незаконного заволодіння його майном на підставі спірного Договору, представниками позивача підтверджено, що станом на день розгляду справи, відсутній вирок суду у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження, належного позивачу майна чи незаконного заволодіння ним, який був би пов'язаний з предметом даного спору.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як зазначалось вище, позивач, вказуючи на недійсність спірного Договору, зазначив про відсутність повноважень особи, яка його підписала.

Однак, визнання недійсним Договору з цієї підстави також не узгоджується з положенням статті 241 Цивільного кодексу України щодо наслідків укладання угоди особою, не уповноваженою на це, або з перевищенням повноважень. Настання таких наслідків закон ставить в залежність від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

Матеріали справи містять докази того, що позивач своїми діями вчинив дії по схваленню Договору шляхом передачі відповідачу майна за умовами Договору.

Отже, матеріалами справи спростовуються доводи позивача стосовно наявності зазначених в позові підстав для визнання Договору недійсним.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач не подав господарському суду належних доказів позовних вимог, в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не подав доказів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача при укладенні спірного Договору.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що вказані позивачем підстави визнання Договору недійсним відсутні, а відтак, і підстави для застосування наслідків його недійсності, отже, позов задоволенню не підлягає.

Крім того, позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову від 27.12.2012 № 271212/2 шляхом заборони відповідачу здійснювати підключення до системи газопостачання потенційних абонентів на період вирішення спору.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про забезпечення позову належним чином не обґрунтована. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, не підтвердив твердження заяви належними доказами, у зв'язку з чим, заява позивача про застосування заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання, який процесуальний документ має бути ухвалений за результатами розгляду клопотання про забезпечення позову у разі, коли таке клопотання розглядалося в тому судовому засіданні, в якому справу розглянуто по суті з прийняттям рішення у ній, судом враховано пункт 23. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" де вказано, що у зазначеному випадку стислий зміст заяви (клопотання) про забезпечення позову, мотиви задоволення (повного чи часткового) або відхилення такої заяви та висновок з розглянутого питання можуть міститися в рішенні господарського суду, прийнятому по суті справи.

За змістом пункту 10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу про вжиття заходів до забезпечення позову повинні зазначатись в резолютивній частині рішення суду.

З огляду на абзац 2 пункту 1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" розподіл судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову здійснюється між сторонами за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У зв'язку з відмовою у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, сплачений позивачем за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову у розмірі 1 609,50 грн. покладається на позивача.

Позивачем подано заяву про повернення помилково перерахованого судового збору (вх. № 4067 від 05.03.2013).

При розгляді вказаної заяви позивача, судом враховано наступне.

Згідно статті 4 Закону України „Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" станом на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 073,00 грн.

Згідно підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, мінімальний розмір судового збору за розгляд позовних заяв немайнового характеру в господарському суді, поданих у 2012 році становить 1 073,00 грн.

Оскільки позивачем пред'явлено позовні вимоги разом з заявою про забезпечення позову, то судовий збір мав бути сплачений ним у розмірі 1 609,50 грн., так як згідно підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, тобто, у розмірі 1 609,50 грн.

Проте, з наявних в матеріалах справи оригіналів квитанцій від 27.11.2012 № № 12188.667.1, 12188.523.1., 12188.667.3 вбачається, що судовий збір сплачено у загальному розмірі 15 743,50 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми).

Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/20114 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно квитанцій від 27.11.2012 № № 12188.667.1, 12188.523.1. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 14 134,00 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 609,50 грн. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС" від 27.12.2012 № 271212/2 про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІМ СЕРВІС" (07313, Київська області, Вишгородський район, с. Катюжанка, вул. Комуністична, 106, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33483510) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 14 134 (чотирнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 00 коп., що зайво сплачений за квитанціями від 27.11.2012 № № 12188.667.1, 12188.523.1.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 12.03.2013.

Суддя С.О. Саванчук