Постанова

від 20.03.2013 по справі 5009/4384/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.03.2013 р. справа №5009/4384/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Манжур В.В. суддівМоскальової І.В., Склярук О.І., при секретарі Пеленовій О.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача (скаржника): не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс», с.Степанівка Перша, Приазовського району, Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2013р. (повний текст складено 08.02.2013р.) по справі№ 5009/4384/12 (суддя Кагітіна Л.П.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка», с.Степанівка Перша, Приазовського району, Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс», с.Степанівка Перша, Приазовського району, Запорізької області про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка», звернувся до господарського суду Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс» про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 19.10.2010р., укладеного між сторонами, зареєстрований за № 041027700028, та зобов'язання ТОВ «Агротіс» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення.

У заяві від 04.02.13р. позивач зменшив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 19.10.2010р., укладений між сторонами, зареєстрований за № 041027700028.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.02.2013р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» задоволений повністю, а саме: визнано недійсним договір суборенди від 19.10.2010р., зареєстрований за № 041027700028, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротіс».

Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротіс» звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2012р. в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Агрофірма Степанівка».

Скаржник вважає, що судове рішення винесено з порушенням норм матеріального права, та судом першої інстанції неповністю були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.

Наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» відзив від 14.03.2013р. колегією суддів до уваги не приймається, оскільки він не відписаний уповноваженим представником ТОВ «Агрофірма Степанівка».

Представники скаржника та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» у судове засідання не з'явилися, причину неявки до суду не повідомили, незважаючи на те, що про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою та неявка їх представників у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 07.05.2007р. між Степанівською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки за № 375 (далі за текстом - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав орендареві в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Степанівської Першої сільської ради, с.Степанівка Перша, вул.Мартинова, 1-а, для розміщення рибстану.

В пункті 2 договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2787га, в т.ч. 0,2387га пасовища та 0,0400га піски.

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: рибстан, який є власністю орендаря і в оренду не передається (п.3 договору оренди).

За умовами пункту 14 договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для розміщення рибстану. Цільове призначення земельної ділянки - землі водогосподарських підприємств.

Згідно пункту 7 договору оренди, договір укладено на 49 років.

Вказаний договір зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.02.2008р. за № 0408827700002.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротіс» (суборендар) був укладений договір суборенди земельної ділянки (далі за текстом - договір суборенди), згідно умов якого орендар передав суборендареві в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2787га, в т.ч. 0,2387га пасовища та 0,0400га піски, яка знаходиться за адресою: с.Степанівка Перша, вул.Жовтнева, для розміщення рибстану.

В пунктах 14, 15 договору суборенди сторонами визначено, що земельна ділянка передається для розміщення рибстану. Цільове призначення земельної ділянки - для промислового використання.

В пункті 7 договору суборенди визначено, що його укладено на 49 років.

Як зазначалось вище, місцевий господарський суд визнав недійсним договір суборенди від 19.10.2010р., зареєстрований за № 041027700028, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротіс», з посиланням на те, що, по-перше, строк дії договору суборенди перевищує строк дії договору оренди, що є порушенням приписів Закону України «Про оренду землі»; по-друге, у договорі суборенди змінено цільове призначення орендованої земельної ділянки; по-третє, Чубенко Олександр Володимирович не мав права вчиняти договір суборенди від імені ТОВ «Агрофірма Степанівка» в інтересах ТОВ «Агротіс», керівником якого він одночасно був на момент укладання договору.

За результатами апеляційного перегляду матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного:

Визнання договору недійсним (його окремих частин) є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України (ст.215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" передбачено, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Спеціальним законом, що регулює правовідносини з оренди землі, є Закон України «Про оренду землі», в частині 1 статті 2 якого визначено, що відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За частиною 1 статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають, зокрема, у сферах використання земельних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, положення Цивільного кодексу України застосовуються до відносин з оренди земельних ділянок, якщо з Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» не вбачається наявність іншого, спеціального регулювання.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В частині 2 статті 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечить йому.

При цьому, в частині 3 вказаної статті передбачено, що строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк дії договору суборенди є значно більшим (до 28.10.2066р.), ніж строк, на який укладено договір оренди (до 21.02.2057р.), що є прямим порушенням встановленим Законом вимог.

За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення , якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Степанівка» в листі від 02.10.2010р. № 48 (а.с.34) звернулось до сільського голови с.Степанівка Перша з проханням надати дозвіл на передачу земельної ділянки площею 0,2787га, що знаходиться в оренді у ТОВ «Агрофірма Степанівка» під розміщенням рибстану, в суборенду ТОВ «Агротіс» для розміщення рибстану строком на 49 років.

Згідно рішення від 03.09.2010р. № 20 (а.с.35), Степанівська перша сільська рада вирішила надати дозвіл на передачу земельної ділянки площею 0,2787га в суборенду ТОВ «Агротіс» для розміщення рибстану строком на 49 років.

Проте, в п.14 договору суборенди визначено цільове призначення земельної ділянки як «для промислового використання», тоді як в п.14 договору оренди зазначено «землі водогосподарських підприємств».

Отже, цільове призначення спірної земельної ділянки, визначене у договорі суборенди не відповідає цільовому призначенню, визначеному у договорі оренди, що є порушенням положень Закону України «Про оренду землі» та положень ст.19 Земельного кодексу України.

Як передбачено в п.б) ст.21 Земельного кодексу України, підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок є порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає перелік істотних умов договору оренди землі, зокрема, такими є існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Частиною 1 статті 110 Земельного кодексу України встановлено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

Згідно з приписами статті 111 вказаного Кодексу, обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження.

Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель, як-то умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт (пункт ґ) частини 2 цієї норми).

В пункті 25 договору оренди були визначені певні обмеження відносно орендованої земельної ділянки, які не передбачені умовами договору суборенди.

З врахуванням вищевикладеного, приписів ст.15 Закону України «Про оренду землі», згідно якої відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою, зокрема, для визнання договору недійсним, колегія суддів вважає правомірним висновок суд першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду про відсутність у оспорюваному договорі такої умови, як існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, а також зважаючи на його невідповідність умовам договору оренди щодо дії договору та цільового використання земельної ділянки.

Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як свідчать матеріали справи, Чубенко Олександр Володимирович на момент укладання договору суборенди був одночасно директором ТОВ «Агрофірма Степанівка» та директором ТОВ «Агротіс», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До матеріалів справи долучено копію довіреності серії ВРВ № 233268 (а.с.39), виданої на ім'я Барчукова Леоніда Дмитровича, на підставі якої він був уповноважений підписати спірний договір суборенди. Зазначена довіреність видана Товариством з обмеженою відповідністю «Агротіс» та підписана директором Товариства Чубенко Олександром Володимировичем.

При цьому, договір суборенди від імені ТОВ «Агрофірма Степанівка» підписана також Чубенко Олександром Володимировичем, який вказаний як директор Товариства.

Виходячи з викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що Чубенко Олександр Володимирович не мав права вчиняти договір суборенди від імені ТОВ «Агрофірма Степанівка» та в інтересах ТОВ «Агротіс», керівником яких він одночасно був на момент укладання спірного договору.

Згідно ст.13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зобов'язання, згідно ст.509 Цивільного кодексу України, в тому числі, що виникають з договору суборенди, повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а керівник юридичної особи, згідно ст.92 Цивільного кодексу України, має діяти добросовісно в інтересах юридичної особи.

На органи юридичної особи поширюються положення щодо представництва, зокрема, норми ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Аналогічна норма зазначена в ст.208 Господарського кодексу України.

Отже, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору суборенди від 19.10.2010 р., зареєстрований за № 041027700028, укладеного між ТОВ «Агрофірма Степанівка» та ТОВ «Агротіс».

Доводи, викладені скаржником в апеляційні скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладені в оспорюваному рішенні.

Отже, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2013р. у справі № 5009/4384/12 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2013р. у справі № 5009/4384/12 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс», с.Степанівка Перша, Приазовського району, Запорізької області - залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2013р. у справі № 5009/4384/12 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня прийняття постанови.

Головуючий В.В.Манжур

Судді: І.В.Москальова

О.І.Склярук

Надруковано 5 примірників:

1 - позивачу

1 - відповідачу (скаржнику)

1 - у справу

1 - ГСЗО

1 - ДАГС