Рішення

від 14.03.2013 по справі 911/436/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2013 р. Справа № 911/436/13-г

за позовом Прокурора м. Славутич Київської області,

07101, м. Славутич, пр-т. Дружби Народів, 9

в інтересах держави в особі:

1) Славутицької міської ради Київської області

07101, м. Славутич, Центральна площа, 7

2) Комунального підприємства "Фонд комунального майна"

07101, м. Славутич, Центральна площа, 5, а/с 66

до Приватного підприємства "СЛАВУТИЧБУД",

07100, Київська область, м. Славутич, Добринінський квартал, 15, кв. 20

про стягнення 33 328,66 грн.

за участю представників:

прокуратури - Манжай М.С. (посвідчення від 24.10.2012 № 011326);

позивача 1 - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином;

позивача 2 - Осіпова С.В. (довіреність від 27.02.2013);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

Прокурор міста Славутич Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Славутицької міської ради Київської області (далі - позивач 1) та Комунального підприємства "Фонд комунального майна" (далі - позивач 2) до Приватного підприємства "СЛАВУТИЧБУД" (далі - відповідач) про стягнення 33 328,66 грн., з яких: 20 135,01 грн. - заборгованість з орендної плати, 5 842,56 грн. - заборгованість з відшкодування плати за землю, 7 232,19 грн. - пеня, 118,90 грн. - 3% річних.

Позов подано прокурором на підставі статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) осіб у відносинах з державою.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 03.12.2008 № 372.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.02.2013.

26.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області

(вх. № 3535 від 26.02.2013) позивачем 2 подано лист про сплату відповідачем боргу.

28.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області

(вх. № 3681 від 26802.2013) позивачем 2 подано заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 135,01 грн. заборгованості з орендної плати, 5 842,56 грн. заборгованості з відшкодування плати за землю та 1 998,84 грн. пені.

28.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3682 від 28.02.2013) відповідачем подано до справи письмові пояснення, в яких зазначено про сплату заборгованості, на підтвердження чого додано оригінали платіжних доручень, а також заявлено про неправомірне обрахування позивачем пені з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 0,5% за кожен день прострочення, у зв'язку з чим, відповідач просить відмовити у позові повністю. У вказаних письмових поясненнях відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

28.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3706 від 28.02.2013) прокурором подано заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 135,01 грн. заборгованості з орендної плати, 5 842,56 грн. заборгованості з відшкодування плати за землю та 1 998,84 грн. пені.

У судове засідання 28.02.2013 представник відповідача не з'явився, розгляд справи відкладено на 14.03.2013.

У судовому засіданні 14.03.2012 прокурор та представник позивача 2 позовні вимоги підтримали в частині стягнення з відповідача 5 233,35 грн. пені та 118,90 грн. 3% річних, з урахуванням клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 135,01 грн. заборгованості з орендної плати, 5 842,56 грн. заборгованості з відшкодування плати за землю та 1 998,84 грн. пені, та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Судом задоволено клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, оскільки нез'явлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що відповідачем подано до матеріалів справи документи, що витребувані ухвалою суду та докази на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представника позивача 2, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно пункту 6 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратору", при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно частини 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Підставою виникнення взаємних цивільних прав та обов'язків сторін у справі є договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 03.12.2008 № 372, що укладений між Комунальним підприємством "Фонд комунального майна" (орендодавець) та Приватним підприємством "СЛАВУТИЧБУД" (орендар), (далі -Договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: приміщення, інженерні мережі та комунікації, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Славутич, Будівельна база, будівля складу матеріалів БМУ Промбуд та є їх невідємною частиною (далі - майно) і знаходиться на балансі орендодавця (пункти 1.1., 1.2. Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Славутича і знаходиться на балансі комунального підприємства "Фонд комунального майна" (пункт 1.7. Договору).

Термін дії договору становить з 03.12.2008 по 30.11.2011 (пункт 7.1 Договору).

Орендар, листом від 20.10.2011, який долучено до матеріалів справи, у зв'язку з закінченням терміну дії Договору, звернувся до орендодавця з пропозицією про продовження строку дії Договору на 2 роки, яку прийнято орендодавцем.

Пунктами 2.1 та 2.4. Договору встановлено, що відповідач вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання Договору та акту прийому-передачі; приймання-передавання орендованого майна здійснюється двосторонньою комісією до складу якої, при необхідності, можуть бути включені незалежні експерти та інші фахівці.

Майно вважається переданим відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі (пункт 2.4.4. Договору).

Договір за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно частини 1 статті 759, частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Правовідносини сторін Договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 статті 1 цього Закону, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно до частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно акту прийому - передачі до Договору, орендодавець передав, а орендар прийняв майно у строкове платне користування з 03.12.2008.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до пункту 3.1. Договору орендна плата вноситься позивачу-2 відповідачем за користування майном незалежно від результатів своєї господарської діяльності.

Орендна плата за корисну площу визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Славутича" та за перший (базовий) місяць оренди -грудень 2008 року, становить: 3 063,00 грн., крім того, ПДВ - 612,60 грн., всього з ПДВ - 3 675,60 грн.; розмір орендної плати за перший місяць фіксується в Договорі; за кожен наступний місяць оренди розмір орендної плати визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (пункт 3.2. Договору).

Додатковою угодою № 1 до Договору від 01.02.2009 сторонами змінено пункт 3.2. Договору в наступній редакції: «Орендна плата за корисну площу визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Славутича" та за перший (базовий) місяць оренди - лютий 2009 року, становить: 2 252,59 грн., крім того, ПДВ - 450,52 грн., всього з ПДВ - 2 703,11 грн.; розмір орендної плати за перший місяць фіксується в Договорі; за кожен наступний місяць оренди розмір орендної плати визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць».

Додатковою угодою № 2 до Договору від 01.04.2009 сторонами доповнено розділ 5 Договору, а саме пунктом 5.1.17. Договору в наступній редакції: «Компенсувати орендодавцю плату за землю, розмір якої має бути обчислений відповідно до Закону України «Про оплату за землю», «Про оренду землі» та Земельного кодексу України. Розмір плати за землю визначається міським управлінням земельних ресурсів відповідно до грошової оцінки земель міста та рішень міської ради».

Згідно пункту 5.1.1. Договору, орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати всі платежі передбачені Договором.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Укладений сторонами Договір не розірвано, у порядку, встановленому законодавством, недійсним не визнано.

За таких обставин, укладення між сторонами Договору спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов'язок орендаря сплачувати плату за користування орендованим державним майном.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Однак, як встановлено судом за наявними матеріалами справи, відповідач, починаючи з серпня 2012 року, неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договором. Так, орендна плата, що мала бути сплачена за період з серпня 2012 року по січень 2013 року, не сплачена в повному обсязі.

До матеріалів справи додані акти надання послуг: від 31.08.2012 № 981 на суму 3 362,02 грн., від 30.09.2012 № 1210 на суму 3 351,92 грн., від 31.10.2012 № 1466 на суму 3 355,27 грн., від 30.11.2012 № 1666 на суму 3 355,27 грн., від 31.12.2012 № 1824 на суму 350,55 грн., від 31.01.2013 № 60 на суму 3 358,62 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками їх печаток, які приймаються судом як докази отримання відповідачем послуг без зауважень та заперечень.

У результаті порушення орендарем взятих на себе зобов'язань за Договором, за ним утворилася заборгованість з орендної плати за оренду майна в загальній сумі 20 135,01 грн. та заборгованість з відшкодування плати за землю в сумі 5 842,56 грн. (з серпня 2012 року по січень 2013 року).

Як передбачено абзацем 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

28.02.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 3706 від 28.02.2013) прокурором подано заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 135,01 грн. заборгованості з орендної плати, 5 842,56 грн. заборгованості з відшкодування плати за землю та 1 998,84 грн. пені.

Разом з тим, з огляду на платіжні доручення, що додані відповідачем до матеріалів справи (Т. 1, а.с. №73-86), судом встановлено, що в частині стягнення з відповідача 20 135,01 грн. заборгованості з орендної плати, 5 842,56 грн. заборгованості з відшкодування плати за землю та 1 998,84 грн. пені підстави для припинення провадження у справі відсутні, а в позові в цій частині слід відмовити, оскільки вказаний борг сплачений відповідачем до порушення провадження у справі ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2013, а саме: 31.01.2013 та 01.02.2013, сплата відповідно до вказаних платіжних доручень саме даної заборгованості, підтверджується призначенням платежу, що в них зазначена та визнається прокурором та позивачем 2.

При вирішенні вказаного питання, судом враховано правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, що викладена в абзаці 3 пункту 4.4. постанови від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» стосовно того, що припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

При розгляді решти позовних вимог - 5 233,35 грн. пені та 118,90 грн. 3% річних, судом враховано наступне.

Прокурор на підставі пункту 3.7. Договору заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожен день, що підлягає сплаті за Договором, яка, з урахуванням заяви про припинення провадження у справі в частині стягнення 1 998,84 грн. пені, складає 5 233,35 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені, судом враховано наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Преамбула Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Враховуючи вищевикладене, суд, здійснивши власний перерахунок розміру заявленої до стягнення пені, дійшов висновку, що за порушення строків виконання того грошовового зобов'язання, за яке заявляється у позові стягнення пені, до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 592,99 грн.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем відповідно до платіжних доручень від 01.02.2013 № № 60, 61 пеня за порушення даного грошового зобов'язання вже сплачена, в загальному розмірі 1 998,84 грн., що перевищує суму належної до сплати пені, позовна вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає у повному обсязі як безпідставно заявлена.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, прокурор на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 3% річних у розмірі 118,90 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та з'ясував, що наданий позивачем 2 розрахунок є арифметично вірним і відповідає обставинам справи, а тому, позовні вимоги про стягнення 118,90 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, суд звертає увагу на відсутність підстав для зарахування тієї суми пені, що перерахована відповідачем добровільно, в розмірі 1 405,85 грн., та яка перевищує суму нарахованої судом пені та буде достатньою для покриття задоволених позовних вимог у розмірі 118,90 грн. 3% річних, з огляду на те, що в платіжних дорученнях від 01.02.2013 № № 60, 61 відповідачем визначено, що призначення платежу за ними - це сплата пені.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 118,90 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Решта позовних вимог задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "СЛАВУТИЧБУД" (07100, Київська область, м. Славутич, Добринінський квартал, 15, кв. 20, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35511565) на користь Комунального підприємства "Фонд комунального майна" (07101, м. Славутич, Центральна площа, 5, а/с 66, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32301037) 118 (сто вісімнадцять) грн. 90 коп. 3% річних.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "СЛАВУТИЧБУД" (07100, Київська область, м. Славутич, Добринінський квартал, 15, кв. 20, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35511565) до державного бюджету 6 (шість) грн. 13 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 19.03.2013.

Суддя С.О. Саванчук