Постанова

від 19.03.2013 по справі 5016/2142/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р. Справа № 5016/2142/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й.(доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргуЖовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року у справі господарського суду№ 5016/2142/2012 Миколаївської області за заявоюЖовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області доПриватного підприємства "Дельфін-Юг" провизнання банкрутом за відсутності явки в судове засідання учасників провадження у справі про банкрутство,

ВСТАНОВИВ :

10.10.2012 року Жовтнева МДПІ Миколаївської області (далі - ініціюючий кредитор) звернулась до господарського суду Миколаївської області зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ПП "Дельфін-Юг" (далі - боржника) за спеціальною процедурою, регламентованою статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закону).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.10.2012 року (суддя Міщенко В.І.) заяву Жовтневої МДПІ Миколаївської області про порушення провадження у справі про банкрутство повернуто без розгляду на підставі пункту 3 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (матеріали апеляційного провадження у справі №5016/2142/2012, а.с. 2).

Ухвала мотивована тим, що заявником, який зазначав як підставу для порушення провадження у справі про банкрутство відсутність боржника за адресою місцезнаходження, не доведено у належний спосіб факту відсутності боржника за місцезнаходженням.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Жовтнева МДПІ Миколаївської області (далі - скаржник) звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17.10.2012 року, а справу направити до господарського суду для подальшого розгляду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Єрмілова Г.А., суддів: Воронюка О.Л., Аленіна О.Ю.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 17.10.2012 року - без змін (матеріали апеляційного провадження у справі №5016/2142/2012, а.с. 36-38) .

Не погоджуючись з винесеною постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 27.11.2012 року та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 2, 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", статей 11, 107, 109 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції від 27.11.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 52 Закону, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Отже, законодавець передбачив наявність альтернативних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону, що не вимагає від ініціюючого кредитора доведення сукупності зазначених підстав. При цьому, вимоги ініціюючого кредитора повинні бути безспірними (підтвердженими виконавчими документами) , однак розмір таких вимог не визначається відповідно до приписів статті 6 Закону. Зазначена правова позиція роз'яснена пунктом 104 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ", місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Згідно з частинами 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням , про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Законом також визначається порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Відтак, доказами, що можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Абзацом 8 статті 1 Закону передбачено, що безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

При цьому, безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону, суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, якщо у заяві не вказано, зокрема, відомості, перелічені в статті 7 цього Закону, а також з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву (в даному випадку заяву про порушення справи про банкрутство) та подані до неї документи без розгляду, якщо у ній не вказано обставин, на яких ґрунтується її вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ініціюючий кредитор, звертаючись до суду зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону, зазначав як спеціальну підставу для порушення відсутність боржника за адресою місцезнаходження, на підтвердження чого надав докази повернення без вручення адресату поштового відправлення з підстав його відсутності за місцезнаходженням (матеріали апеляційного провадження у справі №5016/2142/2012, а.с 16).

Як вбачається з матеріалів справи, у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 26.09.2012 року у графі: "Місцезнаходження" зазначено адресу місцезнаходження боржника: "Миколаївська обл., Жовтневий район, село Лупареве, вулиця Набережна, будинок 12". Разом з тим, у Довідці міститься запис: "В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів про проведення реєстраційних дій не знайдено".

Відтак, апеляційний суд дійшов вірного висновку про недоведення ініціюючим кредитором належними та допустимими доказами обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження, як спеціальної підстави для порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до статті 52 Закону, та погодився з правильністю висновків суду першої інстанції про відмову у прийняття заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за особливостями згідно зі статтею 52 Закону.

Зазначені висновки узгоджуються з роз'ясненнями згідно з пунктом 105 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Доводи скаржника про неналежну оцінку судами спірних доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження є необґрунтованими, з огляду на зазначені вище посилання на норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", роз'яснення практики Верховним Судом України, та такими, що спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду згідно зі статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року в даній справі, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року у справі №5016/2142/2012 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко