Постанова

від 22.03.2013 по справі 826/1868/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2013 року № 826/1868/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0004692250, № 0004702250, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14 лютого 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» (далі - ТОВ «Агро ІТ») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0004692250, № 0004702250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2013 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження і призначено адміністративну справу № 826/1868/13-а до судового розгляду на 06 березня 2013 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги повністю підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 06 березня 2013 року не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агро ІТ» (код ЄДРПОУ 35082038) зареєстроване Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 07 травня 2007 року (номер запису про державну реєстрацію юридичної особи 1 072 102 0000 020362). Місцезнаходження ТОВ «Агро ІТ»: 03134, м. Київ, вул. Якутська, 10, офіс 3.

ТОВ «Агро ІТ» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08 травня 2007 року за № 8297 та на момент перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

До видів діяльності ТОВ «Агро ІТ» за КВЕД згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 23.08.2012 р. серія АБ № 523886 відносяться: 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 33.13 Ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування, 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електронного устаткування, 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівля іншими товарами, 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього.

Згідно Свідоцтва № 100046982 (форма № 2-Р) від 16 червня 2007 року ТОВ «Агро ІТ» є платником податку на додану вартість з 16 червня 2007 року (індивідуальний податковий номер 350820326573).

ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» (код за ЄДРПОУ 35082038) з питань дотримання вимог податкового законодавства та правомірності нарахування податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ітера Плюс» (код за ЄДРПОУ 36564199) за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 29 листопада 2012 року № 376/22-50/35082038.

В ході перевірки податковим органом встановлено, що ТОВ «Агро ІТ» задекларовано суму податкового кредиту та сформовано валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Ітера Плюс», які не спричинили реального настання правових наслідків.

У висновках акту перевірки зроблено висновок про порушення ТОВ «Агро ІТ»:

- пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 41 505, 00 грн.;

- п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 ст.11 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 51 882, 00 грн., в тому числі по періодам:

- за 3 квартали 2010 року на суму - 51 882, 00 грн.;

- за 2010 рік на суму - 51 882, 00 грн.

14 грудня 2012 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 0004692250, яким згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ та відповідно до абз. 1,2 пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ за порушення вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями) ТОВ «Агро ІТ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 51 881, 00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 41 505, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 376, 00 грн.;

- № 0004702250, яким згідно яким згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ та відповідно до абз. 1,2 пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ за порушення вимог п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 ст.11 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) ТОВ «Агро ІТ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств на загальну суму 64 853, 00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 51 882, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 971, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «Агро ІТ» звернулось до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним були виконані усі законодавчі умови для формування податкового кредиту за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ітера Плюс», а тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Окрім цього, позивач, посилаючись на практику суддів України та Європейського суду з прав людини, зазначає, що платник ПДВ не втрачає права на податковий кредит за бюджетне відшкодування у випадку вчинення зловживань його контрагентами за ланцюгом постачання товару.

Позивач також зазначає, що на час здійснення спірної господарської операції його контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС подала заперечення проти позову, в яких просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «Агро ІТ» відмовити в повному обсязі.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами ТОВ «Агро ІТ», виходячи з наступного.

До набуття чинності Податковим кодексом України, (чинний з 01.01.2011 р.) спірні правовідносини між ТОВ «Агро ІТ», як платником податків та податковим органом, як контролюючим органом, регулювалися Конституцією України, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (який частково втратив чинність, в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 січня 2011 року) (далі - Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток на момент спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту, абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (п. 6.2 Порядку).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредиту формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Агро ІТ» сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ за рахунок придбання продукції у ТОВ «Ітера Плюс».

Позивачем в підтвердження правомірності формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ітера Плюс» надано договір купівлі-продажу № 01-07-10 від 01 липня 2010 року, укладений між ТОВ «Ітера Плюс» (Продавець) та ТОВ «Агро ІТ» (Покупець), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити Товар у кількості та номенклатурі, визначеній у рахунках-фактурах. До вказаного договору, як доказ його виконання надано рахунок-фактури № 171 від 01.07.2010 року, податкову накладну від 01.07.2010 року № 171, видаткову накладну від 01.07.2010 року № 171, а також платіжні доручення від 18.08.2010 року № 242, від 08.09.2010 року № 268, від 01.09.2010 року № 252.

У підтвердження використання придбаного за вказаним вище договором купівлі-продажу товару в господарській діяльності ТОВ «Агро ІТ», позивачем надано суду: рахунки фактури № СФ-0000417 від 15.11.2010 року, № СФ-0000315 від 08 липня 2010 року, податкові накладні від 23.07.2010 року № 271, від 16.07.2010 року № 266, від 15.11.2010 року № 334, видаткові накладні від 15 листопада 2010 року № РН-0000301, від 26.08.2010 року № РН-0000255, від 19 липня 2010 року № РН-0000242, від 15.11.2010 року № СФ-0000417 та платіжні доручення від 15.11.2010 року № 635, від 23.07.2010 року № 857, від 16.07.2010 року № 116.

Однак, вказані документи, судом не приймаються, як належні докази, з огляду на наступне.

З досліджених в судовому засіданні договору купівлі-продажу № 01-07-10 від 01 липня 2010 року та доданих до нього документів вбачається, що вони від імені ТОВ «Ітера Плюс» підписані ОСОБА_1, як директором вказаного товариства.

Водночас, відповідачем, в підтвердження нікчемності укладеної угоди між позивачем та ТОВ «Ітера Плюс» надано акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 17.03.2011 № 1927/23-2/36564199 «Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера Плюс» (код за ЄДРПОУ 36564199) з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період 01.07.10 по 31.07.10.».

З наданого акту перевірки вбачається, що з метою проведення позапланової виїзної документальної перевірки, здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «Ітера Плюс» (м. Київ, вул. Бальзака, 12) та встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за місцезнаходженням, про що складено відповідний акт від 14.02.2011 р. №10/23-2. До ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва направлено запит №43/23-2 від 16.02.2011 р. на встановлення місцезнаходження ТОВ «Ітера Плюс», на який отримано службову записку про невстановлення місцезнаходження платника податків та до державного реєстратора направлено довідку 18-ОПП.

Вказаним актом, також передбачено, що згідно наданого ГВПМ ДПІ у Деснянському районі Висновку спеціаліста № 50 від 11.03.2011 року Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-західній залізниці щодо проведення почеркознавчого дослідження, встановлено, що підписи від імені гр. ОСОБА_2 в графі «керівник» в декларації з ПДВ ТОВ «Ітера Плюс» за липень 2010 року, прийнятої ДПІ у Деснянському районі м. Києва за №151715 на 6-ти арк., виконані не гр. ОСОБА_2, а іншою особою.

Відповідно до наданого ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС письмового доказу - протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 21 травня 2012 року, вбачається, що останній жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ітера Плюс» не мав, грошовими рахунками підприємства ніколи не розпоряджався, жодних документів, окрім реєстраційних, не підписував, зокрема, договорів, актів, накладних, податкових накладних та декларацій підприємства. Окрім цього, ОСОБА_2 повідомив, що в березні 2011 року він підписав заяву щодо передачі всіх документів ТОВ «Ітера Плюс» іншій особі, а тому хто від його імені здійснює фінансово-господарську вказаного товариства йому не відомо.

Водночас, з наданого відповідачем вироку Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною першою, другою та третьою статті 358 КК України та встановлено, що ТОВ «Ітера Плюс» створено без мети здійснення підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене вище, наданий представником позивача договір та додані до нього документи, суд вважає неналежними, оскільки належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг та поставленого товару.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Суд також зазначає, що факт постачання товару саме ТОВ «Ітера Плюс» на адресу позивача за вказаних обставин останнім не доведено.

При вирішенні вказаної справи судом не застосовується рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, відповідно до якого особа не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ, і як наслідок сплачувати ПДВ разом із пенею з огляду на таке.

Відповідно до вказаного рішення до відповідальності не може бути притягнуто фізичну або юридичну особу, якщо не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування про яке компанія-заявник знала чи могла знати.

З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що відповідачем ставиться під сумнів виконання контрагентом позивача робіт (надання послуг) за договором купівлі-продажу № 01-07-10 від 01 липня 2010 року саме ТОВ «Ітера Плюс», а також підписання посадовими особами вказаного товариства первинних та бухгалтерських документів, які дають право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд вважає, що вказані документи за вказаних обставин позивач не міг отримати від ТОВ «Ітера Плюс», послуги за договором виконанні іншою юридичною чи фізичною особою, тому в діях ТОВ «Агро ІТ» вбачається шахрайство стосовно системи оподаткування в розумінні рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, про яке позивач був обізнаний.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року № 0004692250, № 0004702250, якими ТОВ «Агро ІТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 881, 00 грн. (41 505, 00 грн. - основний платіж, 10 376, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та з податку на прибуток у розмірі 64 853, 00 грн. (51 882, 00 грн. - основний платіж, 12 971, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому є правомірними.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко