Ухвала

від 04.06.2013 по справі 826/1868/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1868/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

04 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року №0004692250 та №0004702250,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року №0004692250 та №0004702250 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0004692250 та №0004702250. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, які викладені в акті перевірки, є безпідставними та неправомірними, оскільки у позивача були вилучені первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом. Апелянт вважає, що згідно норм чинного законодавства відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними, а може лише подавати до суду позов про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, тому оскільки спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 26 листопада 2012 року по 28 листопада 2012 року ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Агро ІТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства та правомірності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ітера Плюс» за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 29 листопада 2012 року №376/22-50/35082038, в якому встановлено порушення позивачем пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 41505,00 грн.; порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 51882,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2010 року на суму 51882,00 грн., за 2010 рік - 51882,00 грн.

На підставі акту перевірки №376/22-50/35082038 від 29 листопада 2012 року ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0004692250, згідно якого за порушення пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51881,00 грн., у тому числі 41505,00 грн. за основним платежем та 10376,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004702250, згідно якого за порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 64853,00 грн., у тому числі 51882,00 грн. за основним платежем та 12971,0 грн. за штрафними (фінансовими) сакціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару, послуг або в разі якщо придбані товари, послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додна вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з вищенаведеної норми, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Під час перевірки відповідачем досліджено документи, які підтверджують оформлення належним чином господарських операцій, що мали місце між позивачем та його контрагентом. Однак, якщо господарська операція не відбулась або відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладеному платником податку договорі, то це являється підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

В той же час, під час перевірки встановлено, що господарські операції між позивачем та наведеним в акті контрагентом не спричинили реального настання наслідків, не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, складських, інших приміщень та основних засобів, які технологічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Ітера Плюс» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №01-07-10, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар у кількості та номенклатурі, визначеній у рахунках-фактурах.

На підтвердження виконання умов даного договору відповідачем під час перевірки досліджено рахунок-фактуру №171 від 01 липня 2010 року, податкову накладну від 01 липня 2010 року №171, видаткову накладну від 01 липня 2010 року №171, а також платіжні доручення від 18 серпня 2010 року №242, від 08 вересня 2010 року №268, від 01 вересня 2010 року №252, згідно яких перераховувались грошові кошти на поточний рахунок ТОВ «Ітера Плюс». Крім того, до матеріалів справи позивачем надано рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні щодо подальшої реалізації товару, придбаного у ТОВ «Ітера Плюс».

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються акті ДПІ у Деснянському районі м.Києва ДПС від 17 березня 2011 року №1927/23-2/36564199 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ітера Плюс» з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період 01 липня 2010 року по 31 липня 2010 року», в якому зазначено, що з метою проведення позапланової виїзної документальної перевірки, здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «Ітера Плюс» (м.Київ, вул.Бальзака, 12) та встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за місцезнаходженням, про що складено відповідний акт від 14 лютого 2011 року, до ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м.Києва направлено запит №43/23-2 від 16 лютого 2011 року на встановлення місцезнаходження ТОВ «Ітера Плюс», на який отримано службову записку про невстановлення місцезнаходження платника податків та до державного реєстратора направлено довідку 18-ОПП.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу №01-07-10 від 01 липня 2010 року та інші первинні документи від імені ТОВ «Ітера Плюс» підписані ОСОБА_2, як директором вказаного товариства.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи, що вироком Деснянського районного суду м.Києва від 27 грудня 2012 року у справі №2603/10530/12, який набрав законної сили, ОСОБА_2 засуджений за ч.5 ст.27, ч.2 ст.205, ч.ч.1, 2, 3 ст.358 КК України, в силу ч.4 ст.72 КАС України даний вирок є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій даної особи, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, тобто дій ОСОБА_2, вчинених ним в якості директора ТОВ «Ітера Плюс», що здійснював фіктивне підприємництво шляхом створення даного товариства без мети здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, а саме підготовки, заповнення й підписання первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та податкових документів про проведення безтоварних операцій з контрагентами. Разом з тим, останній жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ітера Плюс» не мав, грошовими рахунками підприємства ніколи не розпоряджався, печаткою підприємства не користувався, жодних документів, окрім реєстраційних, не підписував, зокрема, договорів, актів, накладних, податкових накладних та декларацій підприємства; передавши іншим особам банківські та установчі документи ТОВ «Ітера Плюс», ОСОБА_2 фактично надав можливість невстановленим особам вести незаконну господарську діяльність: складати від його імені, як директора ТОВ «Ітера Плюс» необхідні документи фінансово-господарської діяльності, звітні документи, які зовні складено вірно, але фактично не відповідали дійсності, що надало змогу перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій. Окрім цього, ОСОБА_2 повідомив, що в березні 2011 року він підписав заяву щодо передачі всіх документів ТОВ «Ітера Плюс» іншій особі, а тому, хто від його імені здійснює фінансово-господарську діяльність зазначеного товариства, йому не відомо.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами поставки зазначеним контрагентом товарів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проаналізувавши надані позивачем первинні бухгалтерські документи, суд дійшов висновку, що вони не відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону, оскільки підписані не уповноваженою особою, яка заперечує свою участь в діяльності ТОВ «Ітера Плюс», в тому числі і підписанні будь-яких первинних документів, що підтверджується вироком Деснянського районного суду м.Києва від 27 грудня 2012 року у справі №2603/10530/12, а тому первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженою особою документами, що підтверджують факт придбання товару, внаслідок чого віднесення понесених витрат до складу валових витрат та податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності податкових повідомлень-рішень ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС від 14 грудня 2012 року №0004692250 та №0004702250, які прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, натомість, позивачем не доведено виконання господарських зобов'язань за договором з ТОВ «Ітера Плюс» та використання їх в господарській діяльності позивача, внаслідок чого відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ІТ» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 10 червня 2013 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.