Рішення

від 11.03.2013 по справі 914/94/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.13 Справа№ 914/94/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Комфорту", м. Львів

про стягнення 35 125 грн. 79 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: Сівков І.В., представник (довіреність б/н від 23.01.2013р. );

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд", м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Комфорту", м. Львів про стягнення 35 125 грн. 79 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 10.01.2013 р. призначив справу до розгляду на 28.01.2013 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість становила 32 000 грн. 00 коп. Враховуючи наведене, просив стягнути з відповідача вартість поставленого та неоплаченого товару в сумі 32 000 грн. 00 коп., а також пеню в розмірі 2 616 грн. 99 коп., 3% річних в розмірі 508 грн. 80 коп.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що позивач на підтвердження факту отримання товару посилається на довіреність №119 від 23.05.2012 р., проте, на думку представника відповідача, довіреність - це документ, що може підтверджувати лише повноваження певної особи на вчинення тих чи інших дій, але в жодному разі факт отримання товару. Оскільки строк виконання грошового зобов'язання позивачем не зазначено та не підтверджено жодними доказами, представник позивача вважає позовні вимоги передчасними та такими, що не ґрунтуються ні на положеннях договору, ні на положеннях чинного законодавства. Відтак, безпідставним є нарахування 3% річних та пені. Також зазначив, що позивачем не підтверджено факт поставки бетону з огляду на те, що видаткова накладна №РН-0000450 від 23.05.2012 р. не підписана уповноваженим представником відповідача. Згідно виписки з банківського рахунку, відповідачем оплачено вартість бетону згідно виставлених рахунків, в яких сторонами погоджено кількість бетону, що був реально поставлений позивачем. Таким чином позовні вимоги щодо стягнення 35 125 грн. 79 коп. є безпідставними, а тому в задоволенні слід відмовити.

Представнику сторони роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 11.03.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 15.03.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

22 травня 2012 р. між ТзОВ "Бетонбуд" (продавець) та ТзОВ "Технології Комфорту" (покупець) було укладено договір №ДГ-113 купівлі-продажу (поставки).

За цим договором продавець (позивач) зобов'язується передати (поставити), а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти і оплачувати товарний бетон марки М-300, з осіданням конусу116-18.

Позивач 23 травня 2012 р. передав у власність відповідачу товар на загальну суму 152 000 грн. 00 коп., що підтверджується накладними №105, №107, №938, №939, №941, №944, №945, №946, №948, №951, №953, №955, №957, №959, №960, №961, №962, №963, №964, №965 від 23.05.2012 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №119 від 23.05.2012 р. (належно завірені копії накладних та довіреності долучені до матеріалів справи).

Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у розмірі 100% протягом 10 календарних днів після повної поставки товару.

Позивачем на оплату вартості товару 22.05.2012 р. було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №251 на суму 152 000 грн. 00 коп.

Відповідачем було частково оплачено вартість товару в сумі 120 000 грн. 00 коп., зокрема, 22.05.2012 р. - 100 000 грн. 00 коп., 23.08.2012 р. - 10 000 грн. 00 коп., 11.09.2012 р. - 10 000 грн. 00 коп.

30 вересня 2012 р. сторонами було звірено взаємні розрахунки, в результаті чого складено акт звірки розрахунків, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 32 000 грн. 00 коп.

У зв'язку з простроченням оплати, позивач надіслав відповідачу претензію за вих. №23/10-1 від 23.10.2012 р., в якій вимагав оплатити заборгованість в розмірі 32 000 грн. 00 коп. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2012 р., пояснень представника сторони, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 32 000 грн. 00 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 6.2. договору, при несвоєчасній оплаті товару у відповідності до положень п. 3.2. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості партії товару.

Позивачем нараховано за період з 04.06.2012 р. по 19.12.2012 р. пеню в розмірі 2 616 грн. 99 коп.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, у відповідності з вимогами п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості товару припиняється 05.12.2012 р., тобто через шість місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконаним. Після проведеного судом перерахунку (32 000 грн. 00 коп. х 15% / 365 х 182 (з 05.06.2012 р. по 03.12.2012 р.) = 2 393 грн. 42 коп.), розмір пені за прострочення оплати вартості товару повинен становити 2 393 грн. 42 коп.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано 3% річних в сумі 508 грн. 80 коп.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, на підтвердження факту передачі товару відповідачу позивачем було представлено для огляду накладні та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи).

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Згідно п. 13 вищевказаної Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей, і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Слід також зазначити, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Враховуючи наведене, накладні №105, №107, №938, №939, №941, №944, №945, №946, №948, №951, №953, №955, №957, №959, №960, №961, №962, №963, №964, №965 від 23.05.2012 р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №119 від 23.05.2012 р. містять усі необхідні вимоги, встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому в сукупності є належними та допустимими доказами факту передачі товару позивачем відповідачу на суму 152 000 грн. 00 коп.

На виконання умов спірного договору позивачем було сплачено відповідачу вартість продукції та послуг на загальну суму 120 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку. Таким чином, в силу приписів ст. 241 ЦК України часткова сплата позивачем вартості товару свідчить про схвалення дій представника щодо отримання у відповідача від імені позивача товару.

Слід також зазначити, що до матеріалів справи долучено підписаний сторонами та завірений печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2012 р., в якому відображено факти поставки продукції позивачем відповідачу, факт часткової оплати позивачем та визнано останнім заборгованість в розмірі 32 000 грн. 00 коп.

Як зазначено у листі Міністерства фінансів України від 18.09.2007 р. №31-34000-10-10/18896 відповідно до статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" інвентаризація активів та зобов'язань підприємства обов'язково проводиться перед складанням річної фінансової звітності.

Порядок проведення інвентаризації розрахунків, у тому числі дебіторської заборгованості, визначено підпунктом 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. №69. При інвентаризації розрахунків підприємство-кредитор має надсилати (передавати) дебіторам скріплені підписом і печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом десяти днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями. В окремих випадках, коли до кінця звітного року розбіжності залишилися неврегульованими, допускається відображення розрахунків з дебіторами і кредиторами кожною з сторін у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку. Якщо дебітор і кредитор не узгодять розбіжності, то зацікавлена сторона зобов'язана передати матеріали про такі розбіжності для прийняття рішення до господарського суду.

На підставі Акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до Акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків.

Акт звіряння розрахунків разом з Актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до статті 9 зазначеного Закону України є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затверджених наказами Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237 і від 31 січня 2000 р. відповідно, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 32 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 393 грн. 42 коп. пені, 508 грн. 80 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому сума судового збору в розмірі 91 грн. 50 коп. підлягає поверненню позивачу.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Комфорту", м. Львів, вул. Литвиненка, 3 (ідентифікаційний код 31897272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд", м. Львів, вул. Городоцька, 242 (ідентифікаційний код 32181428) 32 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 393 грн. 42 коп. пені, 508 грн. 80 коп. 3% річних, 1 599 грн. 20 коп. судового збору.

3. Повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд", м. Львів, вул. Городоцька, 242 (ідентифікаційний код 32181428) з Державного бюджету України 91 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №8726 від 19.12.2012 р.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.