Рішення

від 19.03.2013 по справі 901/139/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ  КРИМ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 19.03.2013                                                                                                                                                                                                                                                                 Справа № 901/139/13-г За позовом  Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» до відповідача -  Об'єднання громадян «Житловий кооператив «ЖК -10» про стягнення 77797,61 грн. Суддя Куртлушаєв М.І. П р е д с т а в н и к и : від позивача: не з'явився. від  відповідача:  не з'явився. СУТЬ СПОРУ: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Житлового кооперативу «ЖК-10», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 79860,95 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 1744,14 грн., 3 % річних 2192,52 грн. за порушення умов Договору про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15 від 16.01.2001, укладеного між сторонами. Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 901, 903 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 16.01.2001 між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 15 про постачання теплової енергії. Згідно з Договором, позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач зобов'язався проводити оплату за спожиту теплову енергію. Порушуючи умови Договору, відповідач свої зобов'язання не виконує  неналежним чином, у зв'язку з чим, за період з 01.12.2009  по 01.12.2012 за ним склалася заборгованість у сумі  79860,95 грн., що і стало підставою звернення позивача до суду. Крім того, позивачем нараховано на суму основного боргу  інфляційні збитки у розмірі – 1744,14 грн. та 3 % річних у розмірі – 2192,52 грн. Заявою від 01.02.2013 за вих. № 294 позивач зменшив суму  позову на 6000 грн., у зв'язку з оплатою відповідачем вказаної суми, та просив стягнути 73860,95 грн. основного боргу, 1744,14 грн. інфляційних втрат та 2192,52 грн. – 3% річних. Ухвалою від 07.02.2013 дана заява була прийнята судом до свого розгляду як заява про зменшення розміру позовних вимог. 05 лютого 2013 року  на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги відповідач  не визнає, посилаючись на те, що Договір №15 від 16.01.2001 втратив силу з 01.01.2006, оскільки він мав бути приведений у відповідність до норм  Закону України “Про житлово – комунальні послуги”.  Також відповідачем подана заява у порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України про застосування позовної давності   до заборгованості, що мала місце до  01.01.2010 року. 15.02.2013 до суду надійшла заява Феодосійської філії Орендного підприємства “Кримтеплокомуненерго”, якою позивач зменшив суму позовних вимог, у зв'язку з добровільними погашенням відповідачем заборгованості у сумі 6000,0 грн. та просить стягнути 73860,95 грн. основного боргу, 1744,14 грн. інфляційних втрат та 2192,52 грн. – 3% річних. Щодо зменшення позовних вимог, суд зазначає, що вказана заява вже прийнята до розгляду ухвалою від 07.02.2013. Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 25.02.2013, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. З приводу  заперечень відповідача, позивач пояснив,  що Договір №15 від 16.01.2001 не суперечить Закону України “Про житлово – комунальні послуги” та дії на цей час, про що свідчить підписана сторонами додаткова угода до договору від 01.10.2012. Крім того, позивач зазначив, що не згоден з заявою відповідача щодо застосування строків позовної давності.   Представник відповідача у судовому засіданні 25.02.2013 надав суду письмові пояснення, з яких вбачається, що відповідач визнає суму заборгованості у розмірі 39901,73 грн., як суму недоплат за період з 01.01.2010 по 01.12.2012. Ухвалою суду від 25.02.2013 замінено неналежного відповідача – Житловий кооператив «ЖК-10» належним – Об'єднання громадян «Житловий кооператив «ЖК -10», у зв'язку із чим розгляд справи почався заново. 14.03.2013 у судовому засіданні представник позивача надав суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів згідно з переліком. Суд задовольнив клопотання та долучив до матеріалів справи документи. У судовому засіданні 14.03.2013 судом оголошена перерва до 18.03.2013 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд                                                       ВСТАНОВИВ: 16  січня  2001 року між Орендним підприємством “Феодосіятеплокомуненерго”, правонаступником якого є позивач, та ЖК №10 - споживач (правонаступником якого є Об'єднання громадян «Житловий кооператив «ЖК - 10») був укладений договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої  води №15 ( далі - Договір). Відповідно до розділу 1 Договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому об'ємах, а споживач зобов'язується укладати договори з орендарями, квартиронаймачами, власниками квартир та вбудованих приміщень, оплачувати отриману теплову енергію по затвердженим тарифам в строки та порядку, передбаченому  дійсним Договором.      Розділом 5 Договору “Порядок розрахунків” передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться виключно у грошовій формі, відповідно встановлених  тарифів за розрахунковий період.  Розрахунковим періодом являється календарний місяць. Споживач оплачує отриману теплову енергію, нараховану теплопостачальною організацією у відповідності з рекомендованими вимогами до  показників надання послуг та зменшення плати за них при зниженні якості, викладеними у правилах надання населенню послуг по водо -, теплопостачанню та водовідведенню, затверджених Постановою Кабінету міністрів України №1497 від 30.12.1997. Оплата проводиться до 20-го числа кожного місяця, відповідно виставленої платіжної вимоги – доручення по тарифам для населення (1-ша група), затверджених Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 362 від 24.10.2000. Проте, відповідач оплату заборгованості в добровільному порядку не здійснив, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість за спожиті послуги за період  з 01.12.2009  по 01.12.2012 у розмірі 79860,95 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою. Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що  підлягають частковому  задоволенню з наступних підстав. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України. Згідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу  України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Відповідно до статті  33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 73860,95 грн. Стосовно доводів відповідача щодо втрати чинності договору  №15 від 16.01.2001  оскільки він не був приведений у відповідність до норм  Закону України “Про житлово – комунальні послуги”, суд зазначає наступне. В силу ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до  ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється  частково або у повному обсязі  на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї  із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором  або законом.              Згідно з абзацу 2 частини 1 Прикінцевих положень Закону України “Про  житлово - комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-IV, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частин четвертої, п'ятої, сьомої і восьмої статті 31 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2005 року. Договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним  до  1 січня 2006  року. Договори,  що  не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають  чинність. Як передбачено статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться  позови про розірвання цивільно-правових договорів. Враховуючи вищевикладене, суд вважає доводи відповідача неспроможними, а  зобов'язання відповідача щодо оплати  за наданні послуги  на підставі Договору №15 від 16.01.2001  такими, що підлягають виконанню. Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Судом встановлено та не заперечується представниками сторін, що відповідач платіжним дорученням від 01.01.2010 сплатив борг у сумі 5000,00 грн. за споживання теплової енергії у  листопаді  2009 року та 03.03.2010 -  7000,00 грн. за споживання теплової енергії у  грудні  2009 року (а.с. 120-121). Отже, на думку суду, вказані дії свідчать про визнання  відповідачем  суми боргу, який виник понад 3-х років з моменту звернення із позовом, а відтак, з урахуванням  положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, має місце переривання перебігу позовної давності; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Приймаючи до уваги, що позивачем були виконані всі умови договору, зокрема, для одержання оплати вартості поставленої теплової енергії, що обумовлює настання відповідних зобов'язань у відповідача, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію у розмірі 73860,95 грн. такими, що підлягають задоволенню. У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми. Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як вище було зазначено судом, відповідач не сплатив кошти за спожиту теплову енергію у сумі 73860,95 грн. у строк, встановлений пунктом 5.2.1 Договору. Позивач  просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2192,52 грн. при цьому додає  розрахунок (а.с. 118-119) на суму 2245,48 грн. не змінюючи позовні вимоги. Перевіривши даний розрахунок судом встановлено, що позивачем не вірно розраховані 3% річних. Так, за розрахунками суду дана сума становитиме -  2240,48 грн.    Втім, дотримуючись принципу диспозитивності, суд задовольняє позовні  вимоги в цій частині  в межах заявленого, тобто  у сумі 2192,52 грн. Щодо розрахунку інфляційної суми (а.с. 117) відповідно до якого позивачем нарахована сума у розмірі 1744,14 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до листа Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, «при застосуванні індексу інфляції  слід мати на увазі,  що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а  у середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня». Крім того, позивачем не вірно зазначені індекси інфляції та не враховано факти дефляції, що мали місце у нарахованому позивачем періоді. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення інфляційної суми у розмірі 1744,14 грн. підлягають  залишенню без задоволення. Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати відносяться на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, судовий збір у сумі 62,68 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог. В судовому засіданні 18.03.2013 суд видалився до нарадчьої кімнати. Після виходу з нарадчьої кімнати 19.03.2013 оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 25.03.2013. Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.          Позов задовольнити частково. 2.          Стягнути з Об'єднання громадян «Житловий кооператив «ЖК -10» на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» 73860,95 грн. -  основного боргу, 2192,52 грн.  - 3% річних та  1573,42  грн.  судового збору. 3.          В  іншій частині позову відмовити. 4.          Повернути Орендному підприємству «Кримтеплокомуненерго» в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» з Державного бюджету України – 62,68 грн. судового збору Видати накази після вступу рішення в законну силу. Суддя                                                                                                     М.І. Куртлушаєв