Постанова

від 14.10.2013 по справі 901/139/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 року Справа № 901/139/13-г Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Градової О.Г.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

сторони у судове засідання не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Куртлушаєв М.І.) від 19 березня 2013 року у справі №901/139/13-г

за позовом орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а,Сімферополь,95000)

в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гарнаєва, 67-а,Феодосія,98100)

до об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" (вул. Чкалова, 175,Феодосія,98100)

про стягнення 77797,61 грн.

ВСТАНОВИВ :

Орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Житлового кооперативу "ЖК-10", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило суд стягнути з відповідача 73860,95 грн. основного боргу, 1744,14 грн. інфляційних втрат та 2192,52 грн. - 3% річних, за порушення умов договору про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15 від 16.01.2001, укладеного між сторонами.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року у справі №901/139/13-г позов задоволено частково.

Стягнуто з об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК -10" на користь орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" 73860,95 грн. - основного боргу, 2192,52 грн. - 3% річних та 1573,42 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Повернуто орендному підприємству "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" з Державного бюджету України - 62,68 грн. судового збору.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного законодавства прийшов до висновку, що, позивачем були виконані всі умови договору, зокрема, для одержання оплати вартості поставленої теплової енергії, що обумовлює настання відповідних зобов'язань у відповідача, щодо оплати за наданні послуги на підставі договору №15 від 16.01.2001.

В частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційної суми, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не вірно зазначені індекси інфляції та не враховано факти дефляції, що мали місце у нарахованому позивачем періоді, а тому таки вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не були у повному обсязі встановлені обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Зокрема заявник апеляційної скарги що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про житлово- комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV договір з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15 від 16.01.2001 на даний час є нікчемним, а тому підстав для стягнення зазначеної 3% річних не має.

Разом з тим, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційній інстанції на те, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок, щодо визнання суми заборгованості за листопад-грудень 2009 року, у зв'язку з чим останній не застосував до зазначеного періоду строку позовної давності.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2013 року, прийнято апеляційну скаргу об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав передбачених статтею 77 Господарського процесуального кодексу.

Склад колегії з розгляду апеляційної скарги, також неодноразово змінювався з підстав зазначених в розпорядженнях керівництва суду, які містяться в матеріалах справи.

У розгляді справи неодноразово оголошувалась перерва.

В судове засідання 14 жовтня 2013 року, представники сторін не з'явились.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, оскільки у попередніх судових засіданнях доводи сторін щодо обставин справи були заслухані судовою колегією, а також розглянути додаткові докази, яки були надані у процесі розгляду справи.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

16 січня 2001 року між орендним підприємством "Феодосіятеплокомуненерго", правонаступником якого є позивач, та ЖК №10 - споживач (правонаступником якого є об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК - 10") був укладений договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15.

Відповідно до розділу 1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому об'ємах, а споживач зобов'язується укладати договори з орендарями, квартиронаймачами, власниками квартир та вбудованих приміщень, оплачувати отриману теплову енергію по затвердженим тарифам в строки та порядку, передбаченому дійсним Договором.

Розділом 5 договору "Порядок розрахунків" передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться виключно у грошовій формі, відповідно встановлених тарифів за розрахунковий період. Розрахунковим періодом являється календарний місяць.

Споживач оплачує отриману теплову енергію, нараховану теплопостачальною організацією у відповідності з рекомендованими вимогами до показників надання послуг та зменшення плати за них при зниженні якості, викладеними у правилах надання населенню послуг по водо -, теплопостачанню та водовідведенню, затверджених Постановою Кабінету міністрів України №1497 від 30.12.1997. Оплата проводиться до 20-го числа кожного місяця, відповідно виставленої платіжної вимоги - доручення по тарифам для населення (1-ша група), затверджених Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 362 від 24.10.2000.

Проте, відповідач оплату заборгованості в добровільному порядку не здійснив, у зв'язку за розрахунком позивача, у нього утворилась заборгованість за спожиті послуги за період з 01.12.2009 по 01.12.2012 у розмірі 79860,95 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для часткового скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.

Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір по своєї правової природі є договором енергопостачання.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Виконання цивільних обов'язків згідно статті 14 Цивільного кодексу України здійснюється у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості поставленої теплової енергії, за відповідачем згідно розрахунку позивача за період з 01.12.2009 по 01.12.2012 утворилась заборгованість у розмірі 79860,95 грн.

В ході розгляду справи, у зв'язку з наявністю суперечливостей у розрахунках сторін, судом апеляційної неодноразово було зобов'язано позивача надати подрібни розрахунки суми основної заборгованості, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Проте, з наданих позивачем розрахунків вищезазначених сум, судовій колегії не можливо встановити дійсну суму основної заборгованості, розмір 3% річних та інфляційних нарахувань, оскільки всі надані розрахунки позивача відрізняються один від одного, суми є збільшеними без наявного обґрунтування такого збільшення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку щодо необхідності здійснення власного розрахунку всіх вищенаведених сум.

Так здійснивши власний розрахунок заборгованості відповідача з урахуванням суми на яку було зменшено позовні вимоги та не приймаючі до уваги платіжне доручення №3 від 10.01.2013, яким було здійснено оплату за листопад 2012 року, тобто за період, який не входить у період заявлений позивачем у позовній заяві, розрахувавши наявні в матеріалах справи платіжні доручення (том 2 арк.с. 3-35), судова колегія встановила, що за період з 01.12.2009 по 01.12.2012 дійсна сума заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню складає 41684,49грн.

Таким чином, судова колегія вважає, що розрахунок позивача з яким погодився суд попередньої інстанції є невірним.

Щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, судова колегія з урахуванням статей 257, 264, 267, погоджується із висновками суду першої інстанції що оскільки відповідач визнав суму боргу, який виник понад 3-х років з моменту звернення із позовом, що вбачається з матеріалів справи, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.01.2010 у сумі 5000,00 грн. за споживання теплової енергії у листопаді 2009 року та 03.03.2010 - 7000,00 грн. за споживання теплової енергії у грудні 2009 року (том 1 арк.с. 120-121), отже має місце переривання перебігу позовної давності, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Разом з тим, необхідно зазначити, що твердження позивача, щодо наявності правових підстав для зарахування сум переплат у погашення заборгованості за більш пізній період ніж той, що вказаний в платіжних дорученнях, а саме листа Національного банку України від 09 червня 2011 року №25-111/1438-7141 " Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", пункт 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, судова колегія залишає поза увагою, оскільки зазначені підзаконні акти взагалі не містять в собі таких норм, які надавали б можливість позивачу змінювати реквізити та призначення платежів на власний розсуд.

Також не надає такого права позивачу і наявність наказу орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго" №152 від 30.12.2011, який на думку судової колегії є внутрішнім документом та не є підзаконним актом.

Щодо доводів відповідача, стосовно нікчемності договору про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15, судова колегія вважає зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту пункту 9.1. договору з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №15 від 16.01.2001, останній вступає в силу з 01 січня 2001 року та автоматично пролонгується на усі наступні роки, якщо за місяць до закінчення цього строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від договору або його перегляд.

Таким чином, посилання відповідача на те, що спірний договір не приведений позивачем у відповідність з положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" , а тому він є нікчемним не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки всі перелічені відповідачем обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, не перешкоджали йому реалізувати передбачене договором та законом право на відмову від договору або його перегляд, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав вважати зазначений договір нікчемним, а тому наявні усі підстави для стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2008 у справі №8/476/07.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунків 3% річних, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно його невірності, оскільки сума, яка підлягає стягненню становитиме - 2240,48 грн., однак дотримуючись принципу диспозитивності, суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги в цій частині в межах заявленого, тобто у сумі 2192,52 грн.

Разом з тим, судова колегія не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційної суми, з тих підстав, що позивачем не вірно зазначені індекси інфляції та не враховано факти дефляції, що мали місце у нарахованому позивачем періоді, на думку судової колегії наявність помилкового розрахунку не надає права суду залишати поза увагою позовні вимоги в цій частині, обґрунтовуючи свої висновки посилаючись на невірність розрахунку, оскільки останній у такому випадку не лише вправі, а й повинен здійснити власний розрахунок.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника, а тому судова колегія вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем, як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки період розрахунку 3% річних прийнятий до уваги суду апеляційної інстанції є період з вересня 2009 року по серпень 2012 року, а чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд апеляційної інстанції вважає правомірним застосування періоду за весь час прострочення, при розрахунку інфляційного відшкодування.

Судом апеляційної інстанції здійснений розрахунок інфляційних відшкодувань з урахуванням періоду за весь час прострочення. Розрахунок судової колегії втрат позивача від інфляції, зроблений відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості.

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 699,94грн.:

2009 рік

вересень 2009 року: (699,94х 100,8:100) -699,94= 5,59952грн.;

жовтень 2009 року: (699,94х 100,9:100) -699,94= 6,29946грн.;

листопад 2009 року: (699,94х 101,1:100) -699,94= 7,69934грн.;

грудень 2009 року: (699,94х 100,0:100) -699,94= 0грн.;

2010 рік

січень 2010 року: (699,94х 101,8:100) -699,94= 12,59892грн.;

лютий 2010 року: (699,94х 101,9:100) -699,94= 13,29886грн.;

березень 2010 року: (699,94х 100,9:100) -699,94= 6,29946грн.;

квітень 2010 року: (699,94х 99,7:100) -699,94= - 2,09982грн.;

травень 2010 року: (699,94х 99,4:100) -699,94= - 4,19964грн.;

червень 2010 року: (699,94х 99,6:100) -699,94= - 2,79976грн.;

липень 2010 року: (699,94х 99,8:100) -699,94= - 1,399988грн.;

серпень 2010 року: (699,94х 101,2:100) -699,94= 8,39928грн.;

вересень 2010 року: (699,94х 102,9:100) -699,94= 20,29826грн.;

жовтень 2010 року: (699,94х 100,5:100) -699,94= 3,4997грн.;

листопад 2010 року: (699,94х 100,3:100) -699,94= 2,09982грн.;

грудень 2010 року: (699,94х 100,0:100) -699,94= 0грн.;

2011 рік

січень 2011 року: (699,94х 101,0:100) -699,94= 6,9994грн.;

лютий 2011 року: (699,94х 100,9:100) -699,94= 6,29946грн.;

березень 2011 року: (699,94х 101,4:100) -699,94= 9,79916грн.;

квітень 2011 року: (699,94х 101,3:100) -699,94= 9,09922грн.;

травень 2011 року: (699,94х 100,8:100) -699,94= 5,59952грн.;

червень 2011 року: (699,94х 100,4:100) -699,94= 2,79976грн.;

липень 2011 року: (699,94х 98,7:100) -699,94= - 9,09922грн.;

серпень 2011 року: (699,94х 99,6:100) -699,94= - 2,79976грн.;

вересень 2011 року: (699,94х 100,1:100) -699,94= 0,6,9994грн.;

жовтень 2011 року: (699,94х 100,0:100) -699,94= 0грн.;

листопад 2011 року: (699,94х 100,1:100) -699,94= 0,6,9994грн.;

грудень 2011 року: (699,94х 100,0:100) -699,94= 0грн.;

2012 рік

січень 2012 року: (699,94х 100,2:100) -699,94= 1,39988грн.;

лютий 2012 року: (699,94х 100,2:100) -699,94= 1,39988грн.;

березень 2012 року: (699,94х 100,3:100) -699,94= 2,09982грн.;

квітень 2012 року: (699,94х 100,0:100) -699,94= 0грн.;

травень 2012 року: (699,94х 99,7:100) -699,94= - 2,09982грн.;

червень 2012 року: (699,94х 99,7:100) -699,94= - 2,09982грн.;

липень 2012 року: (699,94х 99,8:100) -699,94= - 1,39988грн.;

серпень 2012 року: (699,94х 99,7:100) -699,94= - 2,09982грн.;

Сума інфляційних втрат складає 126,689032грн.

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 1485,63грн.:

З листопада 2009 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 193,13391грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 782,76грн.:

З січня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 93,14844грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 2782,76грн.:

З березня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 228,18632грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 1782,76грн.:

З січня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 211,378554грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 1782,76грн.:

З лютого 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 179,288874грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 3782,76грн.:

З травня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 287,48976грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 565,52грн.:

З червня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 52,02784грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 686,05грн.:

З грудня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 26,7626грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 686,05грн.:

З січня 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 26,7626грн .

Розрахунок суми заборгованості у розмірі 1197,50грн.:

З лютого 2010 року по серпень 2012 року - сума інфляційних втрат складає 41,9125грн .

Загальна сума інфляційних втрат складає 1466,78грн.

Так за результатами розрахунку, сума інфляційного відшкодування, яка підлягає стягненню складає 1466,78грн. , а період нарахування позивачем інфляційних втрат не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.

Скорочення періоду нарахування інфляційного відшкодування позивачем до березня 2011 року призвело до збільшення розміру відшкодування на 277,36грн., що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу, та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23 липня 2012 року у справі №5020-1922/2011.

За умовами постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року № 6 „Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд попередньої інстанції не навів правового обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови у стягненні з відповідача інфляційних нарахувань, а отже судова колегія вважає рішення суду не відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення в цій частині підлягає скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основної заборгованості та відмови в стягненні інфляційних, підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню, в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки є законним та обґрунтованим та прийнятим у відповідності з дійсними обставинами справи.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року у справі №901/139/13-г скасувати частково, в частині стягнення суми основного боргу та в частині відмови у стягненні інфляційних нарахувань.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та в частині стягнення інфляційних нарахувань задовольнити частково.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу "ЖК-10" (індетифікаційний код 24038467, з рахунків виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго"(індетифікаційний код 03358593) суму основного боргу у розмірі 41684,49грн.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу "ЖК-10" (індетифікаційний код 24038467, з рахунків виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (індетифікаційний код 03358593) інфляційні нарахування у розмірі 1466,78грн.

В іншій частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року у справі №901/139/13-г залишити без змін.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді О.Г. Градова

Н.І. Сікорська

Розсилка:

1.Орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а,Сімферополь,95000)

2.Феодосійська філія орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго"

(вул. Гарнаєва, 67-а,Феодосія,98100)

3.Об'єднання громадян "Житловий кооператив "ЖК-10" (вул. Чкалова, 175,Феодосія,98100)

4.Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)