Постанова

від 05.03.2013 по справі 826/126/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 березня 2013 року 10:00 № 826/126/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Хомишина М.А.,

представника відповідача - Макаренко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Житлобудекспрес» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС, позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача оскаржуване повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

У позовній заяві з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0001872202 від 25.12.2012р. та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0030901502 від 25.01.2013р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обгрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Судом встановлено, що в період з 16.11.2012р. по 06.12.2012р. Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена планова виїзна перевірка ТОВ « Компанія «Житлобудекспрес» (код ЄДРПОУ 32915133) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., за результатами якої складено акт від 13.12.2012р. №1057/22-2/32915133.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Компанія «Житлобудекспрес»:

п.п. 4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР в редакції закону від 22.05.1997р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283-97-ВР від 22.05.97р. зі змінами та доповненнями, п.п.135.5.4. п. 135.5. ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено: завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 3 квартали 2012р. на суму 10 405, 0 грн., заниження податку на прибуток всього на суму 47070,0 грн., у тому числі: за IV квартал 2009р. - в сумі 22302грн., за ІІ квартал 2011р. - в сумі 5561грн., за ІІІ квартал 2011р. - в сумі 6916грн., за IV квартал 2011р. - в сумі 12291грн.;

п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 403 005грн., в тому числі: за червень 2011р. в сумі 181500грн., за липень 2011р. - в сумі 29146грн., за вересень 2011р.- в сумі 56812грн., за листопад 2011р. - в сумі 81667грн., за грудень 2011р. - в сумі 53880грн.;

п.п. 2.3. п.2., п.п. 3.5. п. 3, п.п. 7.24 п.7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку України №637 від 15.12.2004р., а саме: переліміт залишку готівки в касі в розмірі 580,00грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення рішення №0001872202 від 25.12.2012р., з податку на додану вартість, податкове зобов'язання якого становить 530759грн., в тому числі за основним платежем 403 005грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 110 754 грн.

Також, судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена камеральна перевірка ТОВ «Компанія «Житлобудекспрес» податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2012р., за результатами якої складено акт від 08.01.2013р. №8/15.2-11.

Відповідно до акту перевірки від 08.01.2013р. №8/15.2-11 встановлено, що ТОВ «Компанія «Житлобудекспрес» в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010р. поданого 27 грудня 2012р. завищено суму податкового кредиту на 94 865,4грн. та занижено суму податкового зобов'язання на 94 865,4 грн. ТОВ « Компанія «Житлобудекспрес» неправомірно включено до податкового кредиту у грудні 2012р. податкові накладні термін виписки яких перевищує 365 днів. Таким чином, дані камеральної перевірки свідчать про збільшення суми, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягала сплаті платником податку до бюджету за квітень 2010р. у розмірі 94 865,4грн.

Позивачем були подані до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС заперечення на акт перевірки від 08.01.2013р. №8/15.2-11, за результатами розгляду заперечень, листом від 24.01.13р. №1710/10/15.2-22 позивача було повідомлено, що висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки від 08.01.2013р. №8/15.2-11, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення рішення №0030901502 від 25.01.2013р., з податку на додану вартість, яким збільшено суму податкового зобов'язання в розмірі 118 581,80грн., в тому числі за основним платежем 94 865,4грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 23 716,4 грн.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0001872202 від 25.12.2012р., стали висновки акту перевірки від 13.12.2012р. №1057/22-2/32915133, відповідно до яких, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у контрагентів-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємцям-покупцям в розумінні п.3.1. Закону України від 03.04.1997р. №168-ВР «Про податок на додану вартість», ст.22 та ст.185 Податкового кодексу України, що свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Окрім того, при проведенні планової перевірки використовувались акти перевірок контрагентів позивача, які і стали підставою для прийняття висновків викладених в акті перевірки від 13.12.2012р. №1057/22-2/32915133, а саме: в ході перевірки ТОВ « Компанія «Житлобудекспрес» при взаємовідносинах з ТОВ «ІПБК «Новітні Технології» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011р. встановлено, що порушено кримінальну справу №70-539 відносно невстановлених слідством осіб, які скоїли злочини, передбачені ст.27, ч.3. ст.212, ч.5. ст.191, ч.2 ст.205 КК України. Невстановлені слідством особи, організували схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації податкових зобов'язань, які підпадають сплаті до бюджету, розкраданню державних коштів шляхом незаконного відшкодування податку на додану вартість, для функціонування зазначеної схеми, було створено ряд СПД, зареєстрованих на «підставних осіб» серед них і ТОВ «ІПБК «Новітні Технології». За результатами висновків акту перевірки встановлено, що податкові зобов'язання та податковий кредит сформовані ТОВ «ІПБК «Новітні Технології» за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р. контрагентами-покупцями, підлягають зменшенню до « 0».

За результатами висновків акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.05.12р. №303/22-3/35632482 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІПБК «Новітні Технології» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень, лютий, червень, серпень, вересень, жовтень 2011р. та акту від 11.07. 12р. №2343/22-9/35632482 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІПБК «Новітні Технології» підтвердження господарських відносин із платниками податків за період липень, листопад 2011р.» встановлено, що правочини, які підприємство укладало не спрямовані на реальне настання наслідків та відсутність реального здійснення операцій ТОВ «ІПБК «Новітні Технології» при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг).

За результатами висновку акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.10.2012р. №4101/22-4/7700543 не підтверджено задекларовані ТОВ «ІСТ Реалтігруп» податкові зобов'язання з ПДВ за період з 31.05.11р. по 30.06.12р., а також не підтверджено задекларований податковий кредит з ПДВ по контрагентам-постачальникам в зазначений період.

Відповідно до акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кімосбут» встановлено, що балансова вартість основних виробничих фондів ТОВ «Кімосбут» - 0 тис.грн. та відсутні будь-які технічний, трудові та інші можливості здійснювати будь-які поставки товарів чи надання послуг.

Акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астєр» встановлено, відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, транспортні засоби, що свідчить про те, що угоди укладені підприємством мають ознаки нікчемності.

За висновками акта ДПІ у Деснянському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мідгард -Універс» встановлено, що правочини між ТОВ «Мідгард -Універс» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже підприємство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Отже, з вищевикладеного відповідач при проведенні перевірки позивача зробив висновок, що в результаті виконання сторонами нікчемних угод, позивач отримував документи по придбанню товару і сплачувало кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Судом встановлено, що ТОВ « Компанія «Житлобудекспрес» мало господарські відносини з ТОВ «ІПБК «Новітні Технології», ТОВ «ІСТ Реалтігруп», ТОВ «Кімосбут», ТОВ «Астєр», ТОВ «Мідгард -Універс».

На підтвердження реального здійснення господарської діяльності в матеріалах справи містяться копії свідоцтв про державну реєстрацію вищевказаних підприємств-контрагентів, договора, ліцензії, акти прийому-передачі виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірки контрагентів про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0001872202 від 25.12.2012р.

Окрім того, судом встановлено, що позивачем було подано 27.12.12р. до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010р., а сума уточненого ПДВ у розмірі 94 865,4грн. була включена до податкового кредиту позивача саме в квітні 2010р.

Відповідно до п. 50.1 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно, п. 102.1. ст.102 Податкового Кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Порядок заповнення та подання уточнюючого розрахунку з ПДВ визначено наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11р. №1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

Відповідно до розділу IV, встановлено: 1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку. 2. Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 глави 2 розділу II Кодексу. 3. У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників. 4. Не може бути зменшена сума податкових зобов'язань, яка не була сплачена до бюджету в минулих звітних (податкових) періодах, у зв'язку з повним або частковим списанням податкового боргу.

Виходячи з аналізу податкових норм, суд приходить до висновку про правомірність дій позивача щодо подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010р., та включення до податкового кредиту суми уточненого ПДВ у розмірі 94 865,4грн.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0001872202 від 25.12.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0030901502 від 25.01.2013р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 18.03.13 р.

Суддя Є.В. Аблов