Ухвала

від 24.03.2015 по справі 826/126/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року м. Київ К/800/13827/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суд від 18.02.2014

у справі № 826/126/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житлобудекспрес"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 18.02.2014, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.12.2012 № 0001872202 та від 25.01.2013 № 0030901502.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, складено акт від 13.12.2012 № 1057/22-2/32915133, в якому встановлено порушення позивачем: пп. 4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пп.135.5.4. п. 135.5. ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено: завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 3 квартали 2012 року на суму 10 405,00 грн., заниження податку на прибуток всього на суму 47 070,0 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 403 005,00 грн.; пп. 2.3. п.2., пп. 3.5. п. 3, пп. 7.24 п.7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку України №637 від 15.12.2004 року, а саме: переліміт залишку готівки в касі в розмірі 580,00грн.

На підставі акта перевірки від 13.12.2012, відповідачем 25.12.2012 було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001872202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 530 759,00 грн., в тому числі: за основним платежем 403 005,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 110 754,00 грн.

Також, встановлено, що позивачем була проведена камеральна перевірка податкової звітності позивача з податку на додану вартість за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 08.01.2013 №8/15.2-11, в якому зафіксовано збільшення суми, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягала сплаті платником податку до бюджету за квітень 2010 року у розмірі 94 865,40 грн.

На підставі акта перевірки від 08.01.2013, відповідачем 25.01.2013 було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0030901502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 118 581,80 грн., в тому числі: за основним платежем 94865,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 23716,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські відносини з TOB «ІПБК «Новітні Технології», TOB «ІСТ Реалтігруп», TOB «Кімосбут», TOB «Астєр», TOB «Мідгард -Універс».

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, в матеріалах справи наявні копії договорів, ліцензій, актів прийому-передачі виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок.

Судами встановлено, що на момент здійснення господарських операцій усі контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з TOB «ІПБК «Новітні Технології», TOB «ІСТ Реалтігруп», TOB «Кімосбут», TOB «Астєр», TOB «Мідгард -Універс», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем повною мірою підтверджено право на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Крім того, судами встановлено, що позивачем було подано 27.12.2012 до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010 року, а сума уточненого податку на додану вартість у розмірі 94 865,40 грн. була включена до податкового кредиту позивача в квітні 2010 року.

У відповідності із п. 50.1 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно з п. 102.1. ст.102 Податкового Кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому Порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Порядок заповнення та подання уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість визначено наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11р. №1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», розділом IV якого встановлено: 1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку. 2. Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 глави 2 розділу II Кодексу. 3. У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників. 4. Не може бути зменшена сума податкових зобов'язань, яка не була сплачена до бюджету в минулих звітних (податкових) періодах, у зв'язку з повним або частковим списанням податкового боргу.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність дій позивача щодо подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010 року та включення до податкового кредиту уточненої суми податку на додану вартість у розмірі 94 865,40 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суд від 18.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль