Постанова

від 19.03.2013 по справі 14513/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"19" березня 2013 р. № 2а- 14513/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі секретаря - Браварець К.В.,

за участі : представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність №964 від 23.04.12р.),

представника відповідача - Токар І.В. (довіреність №4422/10/10-010 від 18.09.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати не чинним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2011 р. № 0000951700 про донарахування грошового зобов'язання за основним платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 45298,00грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованим, спростовуються наявними податковими та видатковими накладними та позивач не може нести відповідальність за свого контрагента. Також позивач зазначив, що його контрагент на момент укладення договорів та виписування накладних мав чинне свідоцтво платника ПДВ та не був відсутнім за місцезнаходженням . Посилаючись на вказані обставини, позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, на підтвердження своїх заперечень посилався на доводи та обґрунтування, викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, встановив наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 18.03.1996 р. , що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Серія НОМЕР_3, має Свідоцтво платника податку на додану вартість НОМЕР_4 . Позивач перебуває на обліку в Лозівській ОДПІ у Харківській області ДПС.

З 29.09.2011 року по 05.10.2011 року фахівцями Лозівської ОДПІ у Харківській області була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Торгпромплюс» (ЄДРПО 37150623) за лютий 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки № 963/17-212/НОМЕР_2 від 12.10.2011 р. (а.с.13-20).

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте та направлене позивачу податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2011 року № 0000951700 (21-22), яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 45298,00 грн., та за штрафною санкцією у розмірі 1,00 грн., у зв'язку з порушенням з боку ФО-П ОСОБА_3 п.185.1.ст.185,ст.188, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI.

Нормативними обґрунтуваннями зазначеного висновку стали посилання відповідача в акті перевірки № 963/17-212/НОМЕР_2 від 12.10.2011 р. на порушення позивачем ч.1.ст.203, ст.215, п.1. ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 року (зі змінами та доповненнями) , оскільки встановлено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Торгпромплюс» .

Мотивами неврахування зазначених коштів в складі податкового кредиту стали посилання відповідача на акт документальної перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ТОВ «Торгпромплюс» (ЄДРПОУ 37150623), контрагента ФО-П ОСОБА_3, під час якої досліджувалася достовірність та правомірність віднесення сум податку на додану вартість згідно даних АІС, та співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, при цьому встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов'язаннями ТОВ фірма «Клото» (контрагентом ТОВ«Торгпромплюс» ) на суму ПДВ 175130,00 грн.

Судом встановлено, що ФО-П ОСОБА_3 та ТОВ «Торгпромплюс» (у особі директора Кузьменко Т.О.) в лютому місяці 2011 року уклали між собою договори поставки сільськогосподарської продукції №07/02 від 07.02.2011 року, та № 10/02 від 10.02.2011 року.

За умовами Договорів (п.1.4.) Продавець повинен передати Покупцеві видаткову накладну, податкову накладну, рахунок.

На виконання умов договорів, ФО-П ОСОБА_3 була відвантажена с/г продукція - насіння соняшника, які отримані згідно виданих ОСОБА_3 довіреностей 07.02.2011 року та 10.02.2011 року, та надана податкова накладна № 205 від 07.02.2011 року в кількості 42.350 тн. соняшника на суму 186340,00 грн., в т.ч. ПДВ - 31056,67 грн., та податкова накладна № 232 від 10.02.2011 року в кількості 19.420 тн. соняшника на суму 85448,00 грн. в т.ч. ПДВ - 14241,33 грн., а всього на загальну суму 71788,00 грн., в т.ч. ПДВ - 45298,00 грн.

Вищевказане засвідчує факт придбання товарів, тобто виникнення першої події, що дає право на отримання позивачу податкового кредиту, відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім того позивач здійснив усі інші, необхідні для одержання податкового кредиту дії, а саме: включив податкові накладні до реєстру отриманих накладних за лютий місяць 2011 року; подав відповідному податковому органу податкову декларацію за лютий місяць 2011 року та додаток 5 до декларації , що підтверджується квитанціями №1,№2 за лютий 2011 року.

З акту перевірки № 963/17-212/НОМЕР_2 від 12.10.2011 р. вбачається, що ТОВ «Торгпромплюс» було сплачене до бюджету податкове зобов'язання з ПДВ, з вказаної господарської операції.

Виконання угоди підтверджується наявними рахунком-фактурою №205 від 07.02.2011 року, видатковою накладною №205 від 07.02.2011 року, на 42,35 тн соняшника, на загальну суму 186340грн.00 коп. (в.т.ч. ПДВ 31056грн.67 коп.), рахунком - фактурою №232 від 10 лютого 2011 року, та видатковою накладною №232 від 10.02.2011 року, на суму 85448грн.00 коп., в тому числі ПДВ - 14241грн.33 коп..

Про надходження с/господарської продукції у склад було складено матеріальний звіт за лютий 2011 року, сальдо (залишок) по соняшнику складало на початок місяця - 91тн 750 кг, на кінець лютого - 61 тн 750 кг, оприбутковано протягом місяця - 61тн770 кг, відвантажено - 91тн 750 кг.

Позивач орендує складське приміщення , що підтверджується договором №1 від 24.01.2011 року, що підтверджує можливість зберігання товару та має в наявності три автомобілі КАМАЗ та два причепи до них, що надає можливість відвантажувати своїм контрагентам с/г продукцію.

Судом встановлено, що копії долучених до матеріалів справи податкових накладних та інших первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

У зв"язку з чим , оцінивши перелічені вище документи за правилами ст.86 КАС України, суд не знаходить підстав для невизнання первинних документів належними і допустимими доказами фактичного проведення господарських операцій .

ТОВ «Торгпромплюс» ( ЄДРПО 37150623) на дату проведення господарських правовідносин з ФО-П ОСОБА_3 мало свою печатку, було занесене до Державного реєстру, мало статус платника ПДВ, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.2 ст.18 Закону України №755-1У від 15.05.2003р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо ці відомості є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Спір по справі виник з приводу формування платником податків податкового кредиту з ПДВ, а тому суд при розгляді справи вважає за необхідне керуватись п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України , згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.п."а"п.198.1 ст.198).

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Позивачем до матеріалів справи було надано належні накладні та інші первинні документи, які підтверджують здійснення господарської операції позивача з ТОВ "Торгпромплюс", тому суд не приймає посилання відповідача не сплату позивачем суми , передбаченої правочинами за отриманий товар, в якості підтвердження нереальності здійснення господарської операції .

Станом на 01.01.2013 року за поставлену продукцію існує кредиторська заборгованість перед ТОВ «Торгпромплюс» у сумі 271788грн, що підтверджується актом перевірки Лозівської ОДПІ №233/17-213/НОМЕР_2 від 24.04.2012р., наданим до матеріалів справи.

Як пояснив представник позивача під час судових засідань, він дійсно має заборгованість перед ТОВ "Торгпромплюс" по сплаті товару по зазначеним договорам, оскільки мав намір здійснити оплату за товар взаємозаліком по наданню послуг контрагенту.

Суд зазначає, що під час складання акту перевірки відносно позивача та прийняття спірного податкового повідомлення -рішення у позивача були в наявності всі документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції, що підтверджується актом перевірки від 12.10.2011р. (а.с15).

Суд також зауважує, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

З приводу викладеного в акті посилання відповідача щодо нікчемності правочинів, укладеного з контрагентами позивача -ТОВ "Валета" та ТОВ "Металург-2010" , суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення платником податків в податковому обліку показників господарських операцій, котрі в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Зміст спірних угод не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних по товару, отриманого у ТОВ "Металург-2010", суд вважає за необхідне зазначити, що у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.99 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Аналогічно відсутність документів про якість продукції (сертифікатів якості), на що вказує відповідач, також не може бути ознакою нікчемності правочину, як такого, що порушує публічний порядок, зазначений документ (як і подорожній лист та товарно-траспортна накладна) не викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У відповідності до роз'яснень Інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися, з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв"язку з його господарською діяльністю мали місце.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту з ПДВ у лютому 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "Торгпромплюс".

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України не відповідає встановленим обставинам справи, через що, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2011 р. № 0000951700 про донарахування позивачу грошового зобов'язання за основним платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 45298,00грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1 грн.

Стягнути з Державного бюджету (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, МФО: 851011, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, р/р: 31217206784011) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 452.99 грн. (чотириста п"ятдесят дві гривні дев"яносто дев"ять копійок).

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2013 року.

Суддя Шляхова О.М.