Ухвала

від 18.03.2013 по справі 2а-13646/12/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-13646/12/0170/4

18.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 17.01.13 у справі № 2а-13646/12/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" (просп. Перемоги, 82, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95034)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0010942204 від 27.11.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" (ідентифікаційний код юридичної особи 36693406) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств всього в сумі 221628,75 грн., у тому числі 211979,00 грн. за основним платежем, 9649,75 грн. за штрафними санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0010952204 від 27.11.2012 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" (ідентифікаційний код юридичної особи 36693406) суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у містіСіферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0010962204 від 27.11.2012 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" (ідентифікаційний код юридичної особи 36693406) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 196601,75 грн., у тому числі 176970,00 грн. за основним платежем, 19631,75 грн. за штрафними санкціями, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройтєкс" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012: №0010962204, №0010942204, №0010952204.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 196601,75грн.,збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 221628,75 грн.,зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн., оскільки господарські операції, про які вказано в акті перевірки, виконані реально, оформлені усі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, висновки податкового органу безпідставно базуються лише на даних про акт неможливості проведення зустрічної перевірки контрагента.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи 27.11.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0010962204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 196601,75 грн., у тому числі: основний платіж- 176970,00 грн., штрафні санкції- 19631,75 грн.; №0010942204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 221628,75 грн., у тому числі: основний платіж- 211979,00 грн., штрафні санкції- 9649,75 грн.; №0010952204 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн.

Передумовою збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток став акт від 05.10.2012 №7055/22-8/3669340 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель - плюс" (ЄДРПОУ31263808) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9., пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , пункту 44.1 статті 44, пункту138.1, пункту 138.2, пункту 138.6, пункту 138.8, підпункту 138.8.1 пункту138.8 статті 138, підпункту139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 211977,00 грн., завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток за 2010 рік в сумі 11652,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1,7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість всього в сумі 176970,00 грн.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в пункті 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011. До набрання чинності Розділом ІІІ Податкового кодексу України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Отже, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пункт 5.1, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у пункті 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту14.1.191. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу пунктом 138.2 статті138 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем задекларовано скореговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування всього у сумі 884840,00 грн. пов'язані із отриманням послуг по правовідносинам з ТОВ БВП "Строитель - плюс".

Помилковими вважаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо заниження податку на прибуток у сумі 211977,00 грн.,завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 11652,00 грн. в результаті завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 884840,00 грн., у зв'язку з наступним.

Заявником апеляційної скарги не прийнято до складу валових витрат витрати, які підтверджені документально та використовувались у господарській діяльності по взаєморозрахункам з ТОВ БВП "Строитель-плюс".Так, між позивачем (замовник) та ТОВ БВП "Строитель-плюс" виконавець) були укладені договори №1621 від 30.12.2010 про надання послуг по завантаженню каменю вапнякового у з/н вагони та №1622 від 30.12.2010 про надання транспортних послуг, згідно яких виконавець зобов'язуються за завданням замовника надати послуги з завантаження та транспортування, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначені послуги.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання умов цих договорів ТОВ БВП "Строитель-плюс" протягом зазначеного періоду здійснило послуги на користь позивача по завантажувально-розвантажувальним роботам, авто послуги на загальну суму 884840,00 грн. без податку на додану вартість. За наслідками здійснення господарських операцій складені відповідні документи, що свідчать про надання послуг, а саме, надання послуг по завантажувально-розвантажувальним роботам з листопада 2010 року-лютого 2011 року, квітня 2011 року-листопада 2011 року підтверджується відповідними актами здачі-приймання робіт (надання послуг) з додатками. Також здійснення авто послуг у вересні та листопаді 2011 року підтверджується товарно-транспортними накладними на погрузку щебеню.Оплата за товари підтверджується платіжними документами на перерахування коштів в підтвердження взаємовідносин з зазначеним вище контрагентом - виписками банку.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що сума вартості послуг, отриманих позивачем від ТОВ БВП "Строитель-плюс", та податку на додану вартість, що містилися в ціні таких послуг, включені позивачем до складу скорегованих валових витрат та витрати, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування всього у сумі 884840,00 грн. за 4-й квартал 2010 року - 4-й квартал 2011 року та податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами позивача- видатковими та податковими накладними, виданими позивачем покупцю поставлених товарів ТОВ "Білогірські вапняки", довідками про структуру собівартості зазначених товарів, у яких окремим рядком визначено вартість послуг по завантажувальним роботам.

Слід зазначити, що усі надані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів, отже, скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та відображені позивачем у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств на загальну суму 884840,00 грн. підтверджені документально.

Відповідно до підпункту3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Підпунктом 7.3.1. пункту7.3. статті 7 Закону України «Про полаток на додану вартість» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 2011 року регулює Податковий кодекс України.

Згідно підпункту14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу( пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не правомірно віднесено до складу податкового кредиту з листопада 2010 року по лютий 2011 року та з квітня 2011 року по листопад 2011 року податок на додану вартість у сумі 176970,00 грн. через наступне.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що за період з листопада 2010 року по лютий 2011 року та з квітня 2011 року по листопад 2011 року позивачем нараховано податковий кредит у сумі 176970,00 грн. податку на додану вартість, пов'язаний із наданням послуг по правовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-плюс" (ЄДРПОУ31263808). Факт надання послуг по завантажувально-розвантажувальним роботам, авто послуг підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) з додатками, товарно-транспортними накладними; сплата вартості послуг підтверджується платіжними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що за датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ БВП "Строитель-плюс" виписані відповідні податкові накладні, отримані податкові накладні відображені позивачем у Розділі І "Реєстру податкових накладних" на загальну суму податку на додану вартість 176970,00 грн. за відповідні періоди.

Слід зазначити, що податкові накладні мають усі обов'язкові реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктами: 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України.По даті отримання вказаних податкових накладних згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивач за період: листопад 2010 року-лютий 2011 року, квітень 2011 року-листопад 2011 року нарахував податковий кредит у сумі 176970,00 грн. Отримані послуги, щодо яких був нарахований податковий кредит в сумі 176970,00 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податковий кредит у розмірі 176970,00 грн. по правовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-плюс" позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на норми Цивільного кодексу України, оскільки суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Зазначеної думки також додержується Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12. Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та існування вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги щодо нікчемності правочинів, вчинених з зазначеним вище контрагентом у зв'язку з тим, що останній має стан платника " 8" у зв'язку з актами про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента, оскільки акт про неможливість проведення перевірки контрагента був складений вже після здійснення господарських операцій за перевіряємий період.

Більш того, відповідачем під час проведення документальної перевірки взагалі не досліджувалися первинні документи позивача щодо правовідносин із зазначеним вище контрагентом за перевіряємий період.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника полдатку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012№К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентом позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача, що операції з надання послуг позивача з зазначеним вище контрагентом, за яким позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ, не спричиняють реального настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Згідно пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що контрагент позивача ТОВ БВП "Строитель- плюс" у період 2009 - квітень 2012 року нараховував та сплачував податки і збори, протягом 2009-2010 років на підприємстві працювало відповідно 95 та 73 особи, що підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Для підтвердження права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати робіт у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у спірних податкових повідомленнях-рішеннях та відповідно зменшувати суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування сум податкових зобов'язань за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-плюс" (ЄДРПОУ31263808) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях фінансових санкції слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012:№0010962204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 196601,75 грн., у тому числі: основний платіж- 176970,00 грн., штрафні санкції- 19631,75 грн.; №0010942204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 221628,75 грн., у тому числі: основний платіж- 211979,00 грн., штрафні санкції- 9649,75 грн.; №0010952204 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012: №0010962204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 196601,75 грн., у тому числі: основний платіж- 176970,00 грн., штрафні санкції- 19631,75 грн.; №0010942204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 221628,75 грн., у тому числі: основний платіж- 211979,00 грн., штрафні санкції- 9649,75 грн.; №0010952204 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11652,00 грн. діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.2013 у справі № 2а-13646/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко