Ухвала

від 18.03.2013 по справі 2а-13489/12/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13489/12/0170/4

18.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Малого підприємства "Виробничо-технічний центр"- Рудько Роман Іванович, довіреність № б/н від 10.12.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 30.01.13 у справі № 2а-13489/12/0170/4

за позовом Малого підприємства "Виробничо-технічний центр" (вул. 60 років Жовтня, 6, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95044; вул. Гагаріна, 14 а, корп. 2, оф. 312, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 адміністративний позов Малого підприємства "Виробничо-технічний центр" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0006672204 від 19.10.2012 про збільшення Малому підприємству "Виробничо-технічний центр" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 204461,00 грн., у тому числі:160546,00 грн. за основним платежем та 43915,00 грн. за штрафними санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0006682204 від 19.10.2012 про збільшення Малому підприємству "Виробничо-технічний центр" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн.,у тому числі: 230660,00 грн. за основним платежем та 40457,00 грн. за штрафними санкціями, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Мале підприємство "Виробничо-технічний центр" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012: №0006672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 204461,00 грн. та №0006682204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість заниження позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість по операціях придбання товарів (робіт, послуг) у сумнівного контрагенту, що мають ознаки "нікчемності" та безтоварність зазначених господарських операцій.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи 19.10.2012відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:№0006672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 204461,00грн., у тому числі:160546,00 грн. за основним платежем та 43915,00грн. за штрафними санкціями та №0006682204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн.,у тому числі: 230660,00 грн. за основним платежем та 40457,00 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став акт від 05.10.2012 №6923/22-8/19448743 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з: ПП "Севелітстрой" (ЄДРПОУ35096833), ПП "Пан Буд" (ЄДРПОУ37081614) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пункту 44.1 статті 44, пункту138.1, пункту138.2, пункту138.6, пункту138.8, підпункту 138.8.1 пункту138.8 статті 138, підпункту139.1.9. пункту139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 230660,00 грн., підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1,7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту198.3, пункту198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 180902,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в пункті 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011. До набрання чинності Розділом ІІІ Податкового кодексу України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Отже, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки сума донарахування податку на додану вартість у розмірі 160546,00 грн. визначена відповідачем у зв'язку з завищенням податкового кредиту за період: вересень 2009 року - листопад 2010 року, березень 2011 року - червень 2011 року, серпень 2011 року - листопад 2011 року, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту. Сума донарахування податку на прибуток у розмірі 230660,00 грн. визначена відповідачем у зв'язку з віднесенням до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за період: 3-й квартал 2009 року - 2-й квартал 2011 року; 3-4-й квартал 2011 року - 1-й квартал 2012 року суми 948285,00 грн., що були нараховані (сплачені) за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту. Згідно Акту перевірки "сумнівними" контрагентами є ПП "Севелітстрой" (ЄДРПОУ35096833), ПП "Пан Буд" (ЄДРПОУ37081614), які мають ознаки фіктивності. "Сумнівність" та "нікчемність" операцій позивача з вказаними контрагентами пов'язана з наявністю актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин від 06.04.2012: №28/22/35096833 "ПП Севелітстрой" (ЄДРПОУ 35096833), №21/22/37081614 ПП "Пан Буд" (ЄДРПОУ37081614); інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АРМ "Аудит", АІС "Облік податків і платежів", АРМ "Звіт", АРМ "ТАХ", АРМ "Аудит", АІС "Деталізована інформація щодо по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України.

Згідно статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності( пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у пункті 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" . Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 14.1.191. пункту14.1. статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу пункту138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 позивачем задекларовано скореговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування всього у сумі 948285,00 грн. пов'язані із отриманням послуг по правовідносинам з: ПП "Севелітстрой" (ЄДРПОУ35096833), ПП "Пан Буд" (ЄДРПОУ37081614), у тому числі по періодах: 3-й квартал 2009 року у сумі 143155,00 грн.;4-й квартал 2009 року у сумі 105150,00 грн.; 1-й квартал 2010 року у сумі 29250,00 грн.; 2-й квартал 2010 року у сумі 90520,00 грн.; 3-й квартал 2010 року у сумі 161850,00 грн.; 4-й квартал 2010 року у сумі 102250,00 грн.; 1-й квартал 2011 року у сумі 13520,00 грн.; 2-й квартал 2011 року у сумі 93000,00 грн.; 3-4-й квартали 2011 року у сумі 191587,00 грн.; 1-й квартал 2012 року у сумі 18003,00 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо заниження податку на прибуток у сумі 230660,00 грн. в результаті завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 948285,00 грн.через наступне.

Як свідчать матеріали справи у період: 3-й квартал 2009 року-2-й квартал 2011 року позивач (замовник) мав правовідносини з ПП "Севелітстрой" (підрядник), з яким було укладено договір підряду №14 від 20.03.2009 про виконання налагоджувальних та електровимірювальних робіт.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на виконання умов цього договору ПП "Севелітстрой" протягом зазначеного періоду здійснило на користь позивача налагоджувальні та електровимірювальні роботи на загальну суму 696895,00 грн. без податку на додану вартість. За наслідками здійснення господарських операцій складені відповідні документи, що свідчать про надання послуг, а саме, здійснення налагоджувальних та електровимірювальних робіт ПП "Севелітстрой" за 3-й квартал 2009 року-2-й квартал 2011 року підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт. Крім того, у період 2-й квартал 2011 року-1-й кв. 2012 року позивач (замовник) мав правовідносини з ПП "Пан Буд" (підрядник), з яким було укладено договір підряду №84 від 23.05.2011про виконання налагоджувальних та електровимірювальних робіт. На виконання умов цього договору ПП "Пан Буд" протягом зазначеного періоду здійснило на користь позивача налагоджувальні та електровимірювальні роботи на загальну суму 251390,00 грн. без податку на додану вартість.За наслідками здійснення господарських операцій складені відповідні документи, що свідчать про надання послуг, а саме, здійснення налагоджувальних та електровимірювальних робіт ПП "Пан Буд" за 2-й квартал 2011 року-1-й квартал 2012 підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт. Оплата за роботи підтверджується платіжними документами на перерахування коштів в підтвердження взаємовідносин з зазначеними вище контрагентамим - виписками банку.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що сума вартості робіт, отриманих позивачем від: ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд" та податку на додану вартість, що містилися в ціні таких послуг, включені позивачем до складу скорегованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування всього у сумі 948285,00 грн. за 3-й квартал 2009 року - 2-й квартал 2011 року; 3-4-й квартал 2011 року - 1-й квартал 2012 року та податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Слід зазначити, що використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від: ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд" робіт підтверджується подальшим використанням наслідків робіт при наданні позивачем послуг своїм замовникам. Ці факти підтверджуються договорами та актами виконаних робіт із: ТОВ "Агрофірма "Золота Балка"; Добрівська сільська рада; ВАТ "Монтажне управління №14; ТОВ "Арсенал"; ДП "Видавництво і друк "Таврида"; Монтажне управління №14; Господарський суд АРК; МП "Центр"; ТОВ "Спектор Клімат"; ВАТ "Кримзалізобетон"; Філія Кримського управління ВТ концерна "Воєнторгсервіс"; ВАТ "Кримхліб"; Філія ЗАТ "ПУМБ"; КРП "Профдезінфекція Сімферопольського району"; Кримський державний автоучкобинат; Філія ВАТ "Морський транспортний банк"; ДП "Центральна міжлікарняна аптека №1"; КРП ПВІ "Кримпроектреконструкція"; ТОВ "Москва".

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та відображені позивачем у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств на загальну суму 948285,00 грн. без податку на додану вартість підтверджені документально, оскільки усі надані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів, а висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток у сумі 230660,00грн. в результаті завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 948285,00 грн.,є безпідставними.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Підпунктом 7.3.1. пункту7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг)-дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними.

Слід зазначити, що сума донарахування податку на додану вартість у розмірі 160546,00 грн. визначена відповідачем у зв'язку з завищенням податкового кредиту, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача, спрямовані на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди з метою формування валових витрат та податкового кредиту.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги щодо неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту за період: вересень 2009 року-листопад 2010 року, березень 2011 року - червень 2011 року, серпень 2011 року-листопад 2011 року податку на додану вартість у сумі 160546,00 грн. через наступне.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що за період: вересень 2009 року-листопад 2010 року, березень 2011 року-червень 2011 року, серпень 2011 року-листопад 2011 року позивачем нараховано податковий кредит у сумі 160546,00 грн. ПДВ, пов'язаний із наданням послуг по правовідносинам з: ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд".

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт надання налагоджувальних та електровимірювальних робіт вищезазначеними контрагентами позивача підтверджується актами приймання виконаних робіт; сплата вартості послуг підтверджується платіжними документами. За датою виникнення податкових зобов'язань ПП "Севелітстрой" виписано відповідні податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 115773,00 грн. За датою виникнення податкових зобов'язань ПП "Пан Буд" виписано відповідні податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 44773,00 грн.Отримані податкові накладні відображені позивачем у Розділі І "Реєстру податкових накладних" на загальну суму податку на додану вартість 160546,00 грн. за відповідні періоди, податкові накладні мають усі обов'язкові реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,пунктами 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що по даті отримання податкових накладних відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивач за період: вересень 2009 року-листопад 2010 року, березень 2011 року-червень 2011 року, серпень 2011 року-листопад 2011 року нарахував податковий кредит у сумі 160546,00 грн. ПДВ. Отримані роботи, щодо яких був нарахований податковий кредит в сумі 160546,00 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що податковий кредит у сумі 160546,00 грн., що нарахований (сплачений) позивачем за період: вересень 2009 року-листопад 2010 року, березень 2011 року-червень 2011 року, серпень 2011 року-листопад 2011 року щодо виконання робіт: ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд" у повному обсязі відповідає вимогам норм Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та сформований на підставі належних документів податкового та бухгалтерського обліку.Отже, первинними документами бухгалтерського обліку обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем податкового кредиту та відповідно податку на додану вартість у сумі 160546,00 грн. спростовується у повному обсязі. Податковий кредит у розмірі 176970,00 грн. по правовідносинам з: ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд" позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем та ПП "Севелітстрой", ПП "Пан Буд" , оскільки стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених з зазначеними вище контрагентами, у зв'язку з тим, що останній має стан платника " 8" у зв'язку з актами про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагента судова колегія вважає безпідставним.

Про обґрунтованість позиції позивача свідчить також той факт, що ці акти про неможливість проведення перевірки контрагента були складені вже після здійснення господарських операцій за перевіряємий період.

Слід зазначити, що податковими органами під час проведення документальної перевірки взагалі не досліджувалися первинні документи позивача щодо правовідносин із зазначеним вище контрагентом за перевіряємий період.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012№К-19705/10, від 25.04.2012№К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Заявником апеляційної скарги не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача, що операції з надання послуг позивача з зазначеним вище контрагентом, за яким позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, не спричиняють реального настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Згідно пункту 1 статті 9, пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі. Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Для підтвердження права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати робіт у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована. Більш того, судом встановлено й фактичне використання отриманих робіт у межах господарської діяльності позивача.

Застосування санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях від 19.10.2012 №0006672204 та №0006682204 штрафних санкцій обумовлено визначенням суми грошових зобов'язань за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав.

Отже, у податкового органу не було визначених законом підстав збільшувати позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн. та з податку на додану вартість на суму 204461,00грн., тому спірні податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012:№0006672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 204461,00грн., у тому числі:160546,00 грн. за основним платежем та 43915,00грн. за штрафними санкціями та №0006682204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн.,у тому числі: 230660,00 грн. за основним платежем та 40457,00 грн. за штрафними санкціями підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не доведено про обґрунтованість збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн. та з податку на додану вартість на суму 204461,00грн., а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн. та з податку на додану вартість на суму 204461,00грн.,суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 271117,00грн. та з податку на додану вартість на суму 204461,00грн., діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, а повністю повторює зміст акту документальної перевірки та заперечення відповідача проти позову.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 у справі № 2а-13489/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко