Ухвала

від 05.03.2013 по справі 2а-12730/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12730/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

05 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді: Федорової Г.Г.,

суддів: Ключковича В.Ю., Федотова І.В.,

секретаря: Каленюк О.Ю.

за участю:

представника апелянта Мартинюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Кисва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр Рітрама-Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр Рітрама-Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 23.04.2012 року № 0000311750 та від 05.07.2012 року № 11481750.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Центр Рітрама-Україна» задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 23.04.2012 року № 0000311750 та від 05.07.2012 року № 11481750.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками дія прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 01.03.2012 року 22.03.2012 року службовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну планову перевірку ТОВ «Сервіс-Центр Рітрама-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 18/1-22-90-33886456, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, ст. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 33515,40 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000311750, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 33 515,40 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 498,74 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням відповідача відповідач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатом розгляду скарги позивача від 04.05.12 р. № 46, Державною податковою службою у місті Києві було прийнято рішення від 27.06.12 р. № 3802/10/12-314, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

З цих підстав, 05.07.2012 відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 11481750, яким позивачу збільшено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 389,41 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Згідно із п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Положенням пункту 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Тобто, з аналізу вказаної правової норми під доходом розуміється сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку саме у власність або нарахованих на його користь.

Відповідно до пп. е) пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Як вбачається з висновків акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем вимог ст. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 33515,40 грн., стало те, що позивачем в 2009-2011 р.р. було направлено у відрядження засновника ОСОБА_3, а також компенсовано їй витрати на проживання, добові витрати та проїзд, яка фактично не перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Сервіс-Центр Рітрама-Україна» на загальну суму 223 000,43 грн.

Вищевказані витрати підтверджуються відповідними документами, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема, звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, при чому поїздки саме у відрядження підтверджуються відповідними запрошеннями, наказами та посвідченнями на відрядження, копії яких також наявні в матеріалах справи.

Відповідно до приписів положень Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. N 59, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. N 218/2658, власник (або уповноважена ним особа) відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на наймання житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Розмір добових витрат, що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами усіх форм власності, не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених працівникам, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, залежно від країни відрядження. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) власника (або уповноваженої ним особи).

Згідно до статті 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Вимогами Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон передбачено, що підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до цієї Інструкції.

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Пунктом 1.3. вказаної Інструкції передбачено, що фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.

Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

Також інструкцією передбачено, що за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 N 663.

Якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції, підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.

Також, пунктом 1.12. Інструкції про службові відрядження в межах України встановлено, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не перебуває у безпосередніх трудових відносинах з ТОВ «Сервіс-Центр Рітрама-Україна», однак є членом загальних зборів відповідно до статуту та відноситься до керівного органу підприємства.

Враховуючи, що підпунктом 5.4.8 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено включення до складу валових витрат виробництва та обігу витрат на відрядження членів керівних органів платника податку, підприємство має право направляти у відрядження членів керівних органів підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у листах Міністерства фінансів України від 16.10.2003 N 31-03173-07-29/3846 та від 23.03.2006 N 31-26030-12-29/6045.

Крім цього, з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - Кодекс). Пунктом 1 підрозділу 1 глави XX Кодексу «Перехідні положення» передбачено, що податок на доходи фізичних осіб, нарахований, але не сплачений податковим агентом до бюджету всупереч порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, на дату набрання чинності цим Ко дексом вважається податковим боргом за узгодженим податковим зобов'язанням та підлягає відображенню у податковому розрахунку за результатами першого звітного кварталу, протягом якого набирає чинності Податковий кодекс України, а також стягується з податкового агента із застосу ванням заходів відповідальності, передбачених ним Кодексом.

Дане положення врегульовує питання, щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, що був нарахований, проте не сплачений у період до набрання чинності Податкового кодексу України, тобто до 1 січня 2011 року (п. 1 розділу XIX цього Кодексу). Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб у період до набрання чинності зазначеним Кодексом відбувався відповідно до ст. 8 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб». У вказаному Законі зазначено, що податковий агент сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриман ню і такого зараховуваного доходу, необхідно сплатити (перерахувати) до бюджету у строки встановлені законом для місячного податкового періоду (протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

У випадку порушення податковим агентом встановленого вище порядку сплати податку на доходи фізичних осіб податкові зобов'язаний щодо даного податку, при набранні чинності даного Кодексу, набувають статусу податкового боргу (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 цього Ко дексу), за узгодженим податковим зобовязанням (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу). Наявність фактів порушення податкового законодавства щодо сплати податку на доходи фізичних осіб зумовлює застосування до податкового агента ряду заходів відповідальності, які передбачені у главі 8 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 127 Кодексу передбачена відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Так, статтею 164.2 встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом (пп. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 ПК України); вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку (п. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України).

Зважаючи на те, що відповідачем в акті перевірки не було встановлено надмірне витрачання коштів засновником підприємства ОСОБА_3, а також не заперечувався факт службового відрядження даної особи в інтересах підприємства, колегія суддів приходить до висновку, що компенсовані витрати на відрядження ОСОБА_3 в силу вимог пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не повинні включатися до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обгрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова В.Ю. Ключкович І.В. Федотов Повний текст ухвали складено та підписано - 11.03.13р.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федотов І.В.