Постанова

від 26.03.2013 по справі 14/89/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2013 р. Справа № 14/89/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Мельник О.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Новак Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.01.13р. у справі №14/89/2012/5003 (суддя Тварковський А.А)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні"

про стягнення 156 532,96 грн. заборгованості за виконанні роботи згідно договору на виконання робіт №32/11 від 18.11.2011р.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" 156 532,96 грн. заборгованості за виконані роботи згідно договору на виконання робіт №32/11 від 18.11.2011р.

17.01.2013р. до місцевого господарського суду від позивача надійшло письмове обґрунтування штрафних санкцій №01/02 від 15.01.2013р., в якому він уточнив (конкретизував) позов в частинні стягнення штрафних санкцій, та просив стягнути з відповідача 38097 грн. 12 коп. штрафу.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.01.13р. позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс" 118 435 грн. 84 коп. основного боргу, 38 097 грн. 12 коп. штрафу, 3 130 грн. 66 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 24.01.13р скасувати в частині стягнення штрафу у розмірі 38 097 грн. 12 коп.. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення в частині стягнення штрафу з відповідача, були невірно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Апелянт посилається на те, що рішення по справі в частині стягнення штрафу у розмірі 38097,12 грн. підлягає скасуванню за таких підстав:

В позовній заяві позивач просив суд стягнути не штраф, а штрафні санкції.

Місцевий господарський суд вийшов за предмет позовної заяви. Позивач просив стягнути з відповідача саме штраф, а не пеню.

В обґрунтування підстав стягнення штрафних санкцій, відповідач посилається на п. 3.5 Договору, який укладений 18.11.2011р. за №32/11. В цьому пункті зазначено "...за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і сплачує «Підряднику» штрафні санкції у розмірі 15% від ціни Угоди". Із змісту зазначеного пункту не зрозуміло від якої ціни, і від якої Угоди потрібно сплачувати штрафні санкції.

Крім цього, у ст.230 ГКУ встановлені такі види штрафних санкцій: неустойка, штраф, пеня. Тобто неустойка розглядається як окрема штрафна санкція, поряд з штрафом та пенею. Попри це, у ч.1 ст. 549 ЦКУ штраф і пеня визначені як різновиди єдиного поняття - неустойки, тобто ЦКУ не розглядає неустойку як окремий вид забезпечення зобов'язань.

Частинами 2 та 3 ст. 549 ЦК України вперше на законодавчому рівні визначенні поняття штрафу та пені як різновидів неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Із зазначеного можна зробити висновок, що відповідно до ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Втім, штрафні санкції у розмірі 15% від ціни Угоди, які передбачені в договорі суперечать положенням ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України.

На адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу №01/08 від 04.03.2013р., в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс" просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. В установленому порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи. Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті без їх участі.

Крім того, від скаржника надійшла заява №65 від 18.03.2013р., в якій він просить розглядати справу за наявними в матеріалах справи доказами та за відсутності його представника.

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив:

18.11.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" укладено договір №32/11 на виконання робіт по очищенню внутрішніх поверхонь трубок корпусів випарної станції та підігрівачів (а.с. 7-9).

Відповідно до п. 1.1 Договору замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по очищенню внутрішніх поверхонь трубок корпусів випарної станції та підігрівачів (Соколівський цукор, Моївський цукор, Капустянський цукор).

Згідно із п. 3.1 Договору обсяг і вартість робіт по договору визначається кошторисними розрахунками (додаток №1) по договірним цінам, що узгоджується із замовником і є невід'ємною частиною договору.

Вартість робіт по договору з урахуванням ПДВ складає 253 980 грн. 84 коп. (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору до початку проведення робіт "Замовник" здійснює передоплату за виконувані роботи у розмірі 50% вартості, окремо по кожному кошторису (додаток 1,2,3). Після підписання акту виконаних робіт на суму попередньої оплати, проводиться попередня оплата за другу половину робіт. По закінченню робіт сторонами складається акт виконаних робіт (форма №2). Здача-приймання виконаних робіт оформлюється цим двостороннім актом (п. 3.4 Договору).

Додатками №1, 2, 3 сторони погодили кошторис-специфікацію на виконання робіт по очищенню внутрішніх поверхонь трубок корпусів випарної станції та підігрівачів (а.с. 10-12).

На виконання взятих на себе зобов'язань, щодо виконання робіт по очищенню внутрішніх поверхонь трубок корпусів випарної станції та підігрівачів, позивач належним чином виконав підрядні роботи, про що свідчать акти здачі-приймання робіт №6 від 08.06.2012р. на суму 43 320 грн., №9 від 21.06.2012р. на суму 56 376 грн. 72 коп., №4 від 17.05.2012р. на суму 107 739 грн. 12 коп. (а.с. 13-15).

Всього виконано підрядних робіт на загальну суму 207 435 грн. 84 коп.

Із матеріалів справи вбачається, що в порушення умов укладеного договору відповідач повного розрахунку не провів, а лише частково перерахував в рахунок оплати за виконані підрядні роботи грошові кошти в сумі 89 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок наданими позивачем (а.с. 16-21), актом звірки взаємних розрахунків від 26.11.2012р. (а.с. 29).

Таким чином, сума боргу відповідача складає 118 435 грн. 84 коп.

Відповідно до п. 3.5 Договору відповідач зобов'язався перерахувати кошти позивачу за виконанні роботи на протязі 10-ти банківських днів після підписання актів виконаних робіт, відтак у зв'язку з нездійсненням вказаних проплат останньому було нараховано позивачем штраф в сумі 38 097 грн. 12 коп.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З підписанням 18.11.2011р. сторонами договору №32/11 між ними виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 3 Глави 61 Цивільного кодексу України "Підряд".

Згідно з приписами ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 837 ЦК України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч. 3 ст. 843 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Місцевий господарський суд правомірно задоволив в повному обсязі вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 118 435 грн. 84 коп.. Суд першої інстанції прийняв визнання відповідачем основного боргу, як таке що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та не порушує чиїх-небудь прав.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду не бере до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом безпідставно стягнуто з нього штраф у розмірі 38 097 грн. 12 коп. з наступних підстав:

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.5 Договору у випадку ненадходження, на протязі 10-ти банківських днів, після підписання акту виконаних робіт, коштів на розрахунковий рахунок "підрядника", "замовник" несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і сплачує "підряднику" штрафні санкції у розмірі 15% (п'ятнадцять) від ціни Угоди.

Таким чином, місцевий господарський суд правильно дійшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафу є правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству і умовам укладеного між сторонами Договору.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду не приймає до уваги заперечення скаржника в апеляційній скарзі та посилання на те, що в позовній заяві позивач просив суд стягнути не штраф, а штрафні санкції, а також зазначає, що із змісту п.3.5 Договору не зрозуміло від якої ціни, та від якої угоди повинні бути сплаченні штрафні санкції виходячи з наступного:

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, умови укладеного між сторонами Договору, позивач просить стягнути з відповідача у п. 3.5 Договору саме штраф, а не пеню, так як неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст.549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, законодавець встановив, що пеня має періодичний (щоденний) характер нарахування у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, а штраф - застосовується лише один раз, відтак застосування позивачем штрафних санкцій у формі штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 15% (п'ятнадцять) від ціни Угоди не суперечить приписам чинного законодавства, а тому є правомірним. Крім того, згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними (ст.ст. 627, 628 ЦК України). Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, з огляду на вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення штрафу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в сумі 38 097 грн. 12 коп., тобто 15% від суми 253 980 грн 84 коп. зазначеної в п. 3.2 договору, як вартість робіт по договору, що ототожнюється з ціною угоди. Така відповідальність у вигляді штрафу застосовується незалежно від того, що фактично роботи виконанні на суму 207 435 грн. 84 коп., а оплачені на суму 89 000 грн.. Як вказано вище, сторони вільні у своєму волевиявленні. В установленому порядку сторонами не вносилися зміни до п. 3.5 договору, щодо розміру відповідальності в залежності від суми фактично виконаних робіт, або від суми невиконаного грошового зобов`язання. Вказаний пункт договору в установленому порядку не визнавався недійсним.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські Цукроварні" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.01.13р. у справі №14/89/2012/5003 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 24.01.13р. у справі №14/89/2012/5003 залишити без змін.

3. Матеріали справи №14/89/2012/5003 повернути до господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.